Справа № 346/6205/24
Провадження № 22-ц/4808/995/25
Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
21 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.,
суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, на рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 травня 2025 року, в складі судді Махно Н.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2024 року ТОВ «Бізнес позика» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30.03.2024 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , було укладено договір № 443167-КС-014 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надала позичальнику грошові кошти у розмірі 30000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою, та становить проценти за кожен день користування кредитом. Зазначає, що ТзОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконала та надала позичальнику грошові кошти в розмірі 30000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про видачу коштів. Представник позивача вказує, що станом на день подання позову ОСОБА_1 , свої зобов'язання за кредитним договором № 443167-КС-014 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти, розрахунок та розмір, яких зазначені в розрахунку заборгованості за договором № 443167-КС-014 позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 443167-КС-014 позичальник ОСОБА_1 , здійснив часткову оплату за договором на загальну суму 9000,00 грн. Станом на 03.11.2024 року заборгованість за договором № 443167-КС-014 про надання кредиту, становить 109433,90 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 27154,96 грн; суми прострочених платежів по процентах - 79103,34 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 3175,60 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором № 443167-КС-014 від 30.03.2024 року у розмірі 109433,90 грн та судові витрати.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 443167-КС-014 про надання кредиту від 30.03.2024 року, у розмірі 109433,90 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішеннямадвокат Зачепіло З.Я., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Вважає, що судове рішення підлягає скасуванню. Зазначає, що факт перерахування коштів за кредитним договором не доведений, а також укладений договір не містить підпису відповідача. Відсутні також докази про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами наданого кредиту, а також докази отримання кредитних коштів.
Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 109 433, 90 грн за кредитним договором №443167-КС-014 від 30.03.2024 року з яких: 27 154, 96 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 79 103, 34 грн сума заборгованості за відсотками; 3 175, 60 грн сума заборгованості за комісією; 2 422, 40 понесені судові витрати.
На думку представника відповідача, заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню.
Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами договору, позивач не представив, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування.
Надані позивачем розрахунок заборгованості за кредитами є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів.
Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту.
Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.
Також, на думку представника відповідача, не підлягає стягненню сума простроченої комісії в розмірі 3 175,60 грн.
Звертає увагу на те, що розмір нарахованих відсотків, значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Крім того, в позовній заяві відсутні відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, а також докази що підтверджують факт звернення до позичальника про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом.
Просить скасувати оскаржене рішення.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони - відповідач ОСОБА_1 та його представник Зачепіло З.Я., представник ТОВ «Бізнес Позика» у судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1478, сторонами по справі було укладено договір № 443167-КС-014 від 30.03.2024 року про надання кредиту на суму 30000,00 грн, строк дії договору до 14.09.2024 року, орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9168,16 процентів, денна процентна ставка: 0,95 процентів (а.с.30-39).
Відповідно до п.2.1 договору строк кредиту 24 тижні; стандартна процентна ставка в день 2,00000000% фіксована; знижена процентна ставка за кредитом в день 1,15013259 фіксована; комісія за надання кредиту 4 500,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 30 000,00 грн; термін дії договору до 14.09.2024 року; орієнтована загальна вартість наданого кредиту - 78 000,00 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка 9 168,16%.
Згідно копії анкети клієнта, виданої ТОВ «Бізнес Позика» від 06.11.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , отримав кредит 30.03.2024 року на суму 30000,00 грн, шляхом переказу коштів на банківську картку НОМЕР_1 (а.с.62).
Згідно копії візуальної форми послідовності дій клієнта ОСОБА_1 , щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 443167-КС-014 від 30.03.2024 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com вбачаються дії ОСОБА_1 , та ТОВ «Бізнес Позика», що передували укладенню договору, а саме: надання клієнту паспорту споживчого кредиту для ознайомлення та підписання, направлення клієнту на номер телефону смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання паспорту споживчого кредиту, підписання клієнтом паспорту споживчого кредиту, направлення позивачем клієнту оферти та смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, акцепт клієнтом умов оферти шляхом надсилання позивачу акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором, підтвердження укладення договору, направлення позивачем клієнту договору та правил кредитування у формі електронного документа (а.с.60-61).
Встановлено, що станом на 03.11.2024 року у відповідача утворилась заборгованість за договором № 443167-КС-014 про надання кредиту, в розмірі 109 433,90 грн, що згідно розрахунку наданого позивачем складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 27154,96 грн; суми прострочених платежів по процентах - 79103,34 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 3175,60 грн (а.с.20-23).
Відповідно до довідки про стан заборгованості ОСОБА_1 , за договором № 443167-КС-014 про надання кредиту від 30.03.2024 року станом на 04.11.2024 року загальна заборгованість за договором становить - 109 433,90 грн (а.с.24).
Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що відповідач, уклавши з позивачем електронний договір, за яким ним отримано послуги з надання коштів у кредит, та взявши на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їхнє використання, належним чином їх не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в загальному розмірі 109 433,90 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до змісту статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Доводи представника апелянта про те, що укладення договору позики між сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором у даному випадку не підтверджується, а позивачем не надано інформації з електронного файлу, що визначає послідовність дій учасників електронної комерції щодо укладання електронного договору в ІТС, підписаного одноразовим ідентифікатором договору, то такі не заслуговують на уваги.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.03.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №443167-КС-014 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес Позика» 30.03.2024 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти договір №443167-KC-014 про надання кредиту. 30.03.2024 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договір №443167-KC-014 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор, на номер телефону НОМЕР_2 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 30.03.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали договір №443167-KС-014 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Щодо твердження в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту видачі кредиту, що анкета в особистому кабінеті заповнена саме відповідачем, не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку позичальника), то такі спростовуються, зокрема, довідками наданою ТОВ «Елаєнс» ТОВ «Бізнес Позика» про переказ грошових коштів, на карту № НОМЕР_1 , і згідно наданих довідок по вказаному рахунку 26.10.2024 року на цю карту зараховано переказ коштів в сумі 25000,00 грн та 5 000,00 грн. І такий же номер карти вказано позичальником в особистому кабінеті в інформаційно-телекомунікаційній системі https://my.bizpozyka.com/ в анкеті клієнта щодо отримання кредиту, в підписаному ним кредитному договорі.
Доказів того, що банківська картка із зазначеними реквізитами не належала позичальнику ОСОБА_1 , останнім не надано.
Таким чином висновки суду першої інстанції про підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору у формі електронного документу з електронним підписом одноразовим ідентифікатором, та погодження останнього із запропонованими умовами видачі кредиту, є законними та обґрунтованими, і апелянтом такі не спростовано.
Що стосується посилання апелянта на неправомірність нарахування відсотків за межами строку дії договору, то такі також не знайшли свого підтвердження. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, такі нараховано в сумі 79 103, 34 грн по 14.09.2024 року, тобто в межах строку дії договору.
Відтак, і посилання на практику Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України є нерелевантним до цієї справи.
Визначаючи розмір заборгованості за грошовим зобов'язанням, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами.
Щодо тверджень апелянта про те, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемним, аналізуючи умови кредитного договору та Правила надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес позика» та стягнення з відповідача заборгованість за договором 109 433,90 грн з яких: заборгованість за кредитом 27 154,96 грн; 79 103,34 грн - заборгованість за відсотками та 3 175,60 грн комісія.
Інші доводи, викладені представником відповідача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, власним тлумаченням норм законодавства та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин в оскаржуваному рішенні суду апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відповідно, не підлягають стягненню з позивача понесені судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин