Справа № 306/2262/22
Провадження № 2/306/12/25
21 липня 2025 року м. Свалява
Свалявський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого-судді Уліганинця П.І.
за участю секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_12
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом представника ОСОБА_6 - ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним удаваного правочину,-
Представник позивачки, 25.11.2022 року, звернувся до суду з названим позовом, мотивуючи його тим, що у червні 2011 року, відповідач ОСОБА_2 , згідно декларації про початок виконання будівельних робіт від 29.06.2011 року розпочав будівництво офісно-торгівельного комплексу. Зазначає, що згадана нерухомість будувалася в інтересах подружжя, на їх спільні кошти, а отже є спільною власністю позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_2 , які є подружжям. Стверджує, що після закінчення будівельних робіт, у період з середини 2017 до липня 2018 року, після знайомства з відповідачем ОСОБА_3 , останній передав ОСОБА_2 автомобіль марки Mersedes - Benz МL 350. Зазначений автомобіль переданий ОСОБА_2 в користування з умовою, що останній його викупить після продажу 1/2 частини офісно-торгівельного комплексу. Крім автомобіля, ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в борг 35000 долларів США і в якості застави та забезпечення майнових зобов'язань, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 двокімнатну квартиру своєї матері в АДРЕСА_1 . Указує, що згадані обставини відповідач ОСОБА_3 підтвердив під час допиту його в якості потерпілого у кримінальному провадженні. Указує, що між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01.06.2011 року укладено договір простого товариства (спільне будівництво), відповідно до умов якого, сторони розподіляють між собою приміщення об'єкту офісно-торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_2 у рівних частках - по 50% корисної площі об'єкту. Стверджує, що при укладенні оскаржуваної угоди, наміри сторін були спрямовані на відчуження частини торгівельного комплексу без відому позивача та з метою взаєморозрахунків за усними цивільно-правовими угодами (обміну/застави/купівлі-продажу між ними, в тому числі щодо купівлі-продажу вище вказаного автомобіля). Зазначає, що станом на указану дату договору - 01.06.2011 року відповідачі не були навіть знайомі, оскільки фактично познайомилися лише на початку 2018 року. Адреса проживання ОСОБА_2 у даному договорі указана як " АДРЕСА_3 ". Однак, станом на 11.06.2011 року такої вулиці у м. Мукачеві не існувало, така з'явилася, відповідно рішення сессії Мукачівської міської ради 26.07.2013 року. Відповідно до витягу щодо місця реєстрації позивача та даних паспорту відповідача ОСОБА_2 , вони змінили місце реєстрації на " АДРЕСА_3 " лише у березні 2016 року. Окрім того, у зазначеному договорі адреса торгівельного комплексу зазначена як " АДРЕСА_2 ", натомість станом на червень 2011 року, відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт адресою будівництва зазначено " АДРЕСА_4 ". Таким чином, на його думку, оспорюваний договір спільного будівництва, був складений фактично у жовтні 2018 року. Позаяк про згадані обставини - відчуження частини торгівельного комплексу та купівлі-продажу автомобіля, позивачка довідалася наприкінці 2020 року, під час проведення за місцем їх проживання обшуку, і за відсутності її обов'язкової згоди у випадку відчуження власності подружжя, просить визнати договір простого товариства від 01.06.2011 року удаваним та недійсним, з метою приховання іншого правочину, а саме фактично укладеного в жовтні 2018 року правочину з метою відчуження 50% ідеальної частини офісно-торівельного комплексу за адресою АДРЕСА_2 .
У письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що оскаржуваний договір від 01.06.2011 року не порушував права позивача, оскільки був укладений під час початку будівництва і згадане майно стало об'єктом спільної власності подружжя лише після його державної реєстрації. Зазначає, що згадане будівництво відповідач ОСОБА_2 здійснював як фізична особа-підприємець з метою отримання прибутку у підприємницькій діяльності, а тому, відповідно до ст. 57 СК України не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Так як предметом договору товариства є приміщення офісно-торгівельного комплексу таке може використовуватися виключно у підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку (т. 1 а.с. 228-230).
У письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 у задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що на її думку, представником позивача пропущено строк позовної давності для звернення з згаданим позовом до суду. Просила застосувати наслідки пропуску строку для відмови у задоволенні позову. (т.2 а.с.71- 75).
Ухвалою Свалявського районного суду від 31.01.2023 року, у підготовчому засіданні задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 щодо витребування у позивача доказів. (т.1 а.с.120).
Ухвалою Свалявського районного суду від 16.05.2023 року, у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у даній справі відмовлено (т. 1 а.с.162).
Ухвалою Свалявського районного суду від 05.04.2024 року, задоволено клопотання представника позивача щодо письмового опитування відповідача ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 208-209).
Ухвалою Свалявського районного суду від 23.05.2024 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 , про зупинення провадження у справі (т.1 а.с. 224).
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові.
Представник відповідача ОСОБА_2 щодо задоволення позову не заперечив, підтвердив обставини викладені у позові, додатково пояснив, що з відповідачем ОСОБА_3 познайомився приблизно в 2017-2018 роках, будівництво офісно-торгівельного комплексу проводилося за спільні кошти подружжя, про свої дії із згаданим майном позивача (свою дружину) не повідомляв.
Представники відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , щодо задоволення позову заперечили з підстав викладених у письмових поясненнях. Вважають, що належними та допустими доказами факт удаваності правочину не підтверджено, просять застосувати строк позовної давності та в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_8 , перемінив прізвище та ім'я на ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 21).
Згідно свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 одружилися 25.09.1999 року і після одруження прізвище чоловіка - ОСОБА_10 , дружини - ОСОБА_11 . (т. 1 а.с. 20).
Згідно свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 одружилися 25.09.1999 року і після одруження прізвище чоловіка - ОСОБА_10 , дружини - ОСОБА_11 . (т. 1 а.с. 23-24, 25-27).
Згідно декларації про початок виконання робіт від 29.06.2011 року, ОСОБА_2 надано право на реконструкцію з добудовою власного житлового будинку під офісно-торгівельний комплекс за адресою АДРЕСА_4 (т.1 а.с.33-38).
Розпорядженням міського голови від 23.11.2016 року №91, на підставі заяви ОСОБА_2 земельній ділянці загальною площею 0,020 га присвоєно адресу АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 46).
Між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01.06.2011 року укладено договір простого товариства (спільне будівництво) відповідно до умов якого сторони розподіляють між собою у рівних частках - по 50% корисної площі об'єкту - офісно-торгівельного центру за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 58-61).
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 22.11.2018 року на підставі ухвали Свалявського районного суду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками відповідно по 1/2 частині офісно-торгівельного комплексу у АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 70,77).
За даними договору дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності від 14.07.2020 року, ОСОБА_3 передав безоплатно у власність ОСОБА_5 належну йому вищевказану частку, яка відповідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.07.2020 року зареєстрована за останнім (т.1 а.с. 71-74, 76).
Свобода договору передбачена статтею 627 ЦК України, стверджує, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Норми законодавства визначають удаваний правочин як такий, що вчиняється сторонами для приховання іншого правочину, який вони реально вчинили. Як наслідок, укладення таких удаваних правочинів можуть спричинити порушення прав третіх осіб, які не є стороною даного правочину, проте, у зв'язку з його укладенням, їх права щодо певного об'єкту суттєво звужуються.
За загальним правилом, обов'язок доказування покладається на позивача. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що такий правочин тісно пов'язаний з іншим правочином, для прикриття якого він власне і вчиняється, і зазвичай є таким, що не відповідає нормам цивільного законодавства України - є удаваним. Другий правочин, який сторони мають намір насправді вчинити може бути як дійсним, так і недійним, в залежності від того, наскільки він відповідає вимогам, закріпленим, зокрема в статті 203 Цивільного кодексу України.
За статтями 76, 77, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Відмова у визнанні правочину удаваним може відбутися, якщо позивач не доведе належними доказами, що волевиявлення сторін спрямоване на інші правовідносини, ніж ті, що встановлені укладеним договором. Також, відмова можлива у разі обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, наприклад, вимагаючи визнання правочину недійсним з підстав його удаваності, замість встановлення фактичного змісту правочину.
Врахувавши вимоги зазначених норм права й встановивши, що позивач не обґрунтувала удаваності оспорюваного договору простого товариства, укладання його з метою приховання іншого договору, укладеного з метою взаєморозрахунків за усними цивільно-правовими угодами, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором простого товариства, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання спірного правочину удаваним.
За встановлених у справі обставин, суд вважає слушними доводи представника позивача щодо дати укладення спірного правочину - жовтень 2018 року.
За статтею 60, 65 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За відсутності належних та допустимих доказів щодо надання позивачкою відповідачу ОСОБА_2 згоди на укладення оспорюваного договору, такий необхідно визнати недійсним.
За статтями 256, 257 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Приписами ч. 3-4 ст. 267 ЦК України передбачено що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
За статтею 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.
Суд встановив, що діями відповідача ОСОБА_2 , під час укладання оспорюваного договору спільного товариства, порушено право позивачки як власника майна у праві спільної сумісної власності подружжя, зазначеного у вищевказаному договорі майна, однак позовна давність за відповідними вимогами спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності через відсутність поважних причин її пропуску. Ураховуючи, що позивачкою та її представником не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів і таких не здобуто протягом судового розгляду, що протягом чотирьох років вона не знала та не могла дізнатися про укладений її чоловіком правочин про відчуження 50% частини офісно-торгівельного комплексу, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст. 12, 18, 76, 81, 128, 133, 134, 141, 223, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 202, 203, 215, 235, 261, 267 ЦК України, суд,-
У задоволенні позову представника ОСОБА_6 - ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним удаваного правочину - відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
СВАЛЯВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ П.І.Уліганинець