Справа № 643/11937/25
Провадження № 1-кс/643/4036/25
21 липня 2025 року слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові погоджене з прокурором клопотання слідчого СВ Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 у кримінальному провадженню №12025221170002175 від 19.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Болдирєвка, Завітінського р-ну, Амурської обл., рф, громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше неодноразово судимого, останній раз 10.07.2025 Салтівським районним судом міста Харкова за ч.4 ст.186, 71 КК України до 7 років 1 місяця позбавлення волі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , -
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи особою, яка раніше вчиняла умисні корисливі кримінальні правопорушення, маючи не зняту та не погашену у встановлений законом строк судимість, вчинив умисний корисливий злочин проти власності за наступних обставин. Так, 19.07.2025 в період дії в Україні воєнного стану, який було введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022, строк дії якого було продовжено Указом Президента України № 4356-IX від 16.04.2025 до 07 серпня 2025 року, ОСОБА_6 близько 12:49 години, точний час в ході досудового розслідування не встановлений, перебуваючи біля будинку за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 55, побачив раніше невідомого йому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який сидів на лавці зупинки громадського транспорту та слухав музику через навушники, в цей час у ОСОБА_6 , виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, яке належить ОСОБА_7 .
Тоді ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, та бажаючи діяти саме таким чином, підійшов впритул ззаду до ОСОБА_7 , та ривком, своєю правою рукою зірвав з шиї потерпілого ОСОБА_7 ланцюжок з металу жовтого кольору та з хрестиком з металу жовтого кольору, вартість яких на теперішній час встановлюється.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , бажаючи отримати можливість розпорядитись ланцюжком з металу жовтого кольору та хрестиком з металу жовтого кольору, утримуючи його в руці, зайшов до маршрутного автобусу № 63, у цей час ОСОБА_7 , зрозумівши, що ОСОБА_6 зірвав з нього ланцюжок з металу жовтого кольору з хрестиком з металу жовтого кольору, почав переслідувати ОСОБА_6 , зайшовши за ним до вищевказаного маршрутного автобусу. Надалі, ОСОБА_7 продовжив висловлювати ОСОБА_6 вимогу на повернення майна.
На наступній зупинці громадського транспорту ОСОБА_6 вийшов з маршрутного автобусу, тримаючи викрадений ланцюжок в руках, ОСОБА_7 пішов за ним та продовжив вимагати повернення майна. Надалі, ОСОБА_6 повертався до місця вчинення злочину, при цьому запевняв потерпілого, що втратив хрестик з металу жовтого кольору. Потерпілий та ОСОБА_6 повернулись до місця вчинення злочину за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 55. Надалі ОСОБА_7 , продовжив вимагати від ОСОБА_6 повернення свого майна, а саме: ланцюжка з металу жовтого кольору та хрестика з металу жовтого кольору, але останній на прохання ОСОБА_7 не реагував, після чого викинув викрадений ним ланцюжок з жовтого металу до смітника, який був поряд з зупинкою громадського транспорту, тим самим розпорядився викраденим майном.
В подальшому ОСОБА_6 , не бажаючи бути викритим у вчиненні злочину, з місця вчинення злочину зник.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Слідчий в клопотанні посилався на обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання від 7 років до 10 років позбавлення волі.
У органу досудового розслідування є підстави вважати що у підозрюваного можуть виникнути передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України спроби:
- переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки підозрюваний ОСОБА_6 , будучи раніше неодноразово засудженим за скоєння умисних корисливих кримінальних правопорушень, маючи не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості за скоєння умисних корисливих злочинів проти власності, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив нове умисне корисливе тяжке кримінальне правопорушення, за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, не має міцних соціальних зв'язків, а саме: неодружений, не працює, а тому, побоюючись покарання, яке загрожує останньому, у разі визнання його винним судом, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду;
- незаконно впливати на потерпілого, свідків, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні суспільно-небезпечного тяжкого злочину, та, в разі обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде мати змогу шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на потерпілого, свідків, з метою зміни їх показів. Також, слід врахувати факт того, що ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків та потерпілого у вказаному кримінальному правопорушенні, з метою змусити останніх відмовитись від раніше наданих показів, щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки маючи процесуальний статус підозрюваного, останньому буде відомо місце мешкання потерпілого та свідків у вказаному кримінальному провадженні, у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді, як застави так і домашнього арешту;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки підозрюваний ОСОБА_6 має не зняті та непогашені у встановленому законом порядку судимості за скоєння умисних корисливих злочинів проти власності, звільнившись з місць позбавленні волі, належних висновків для себе не зробив, не має законних джерел отримання заробітку, крім незаконної протиправної діяльності, пов'язаної із вчиненням злочинів проти власності громадян, на даний час підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, скоєного з корисливою метою, припинення його протиправної діяльності не було наслідком добровільного волевиявлення останнього, а є наслідком діяльності правоохоронних органів, тому останній, в разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде мати змогу продовжити свою злочинну діяльність, пов'язану із отриманням доходів за рахунок протиправних дій, тобто більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку під час досудового розслідування та, в подальшому, під час розгляду справи по суті судом.
Враховуючи викладене, у органу досудового розслідування є обґрунтовані підстави вважати, що до підозрюваного ОСОБА_6 не може бути застосований більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою строком на 60 діб.
Прокурор в судовому засіданні наполягав на задоволенні клопотання та обранні стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Підозрюваний ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що підозра необґрунтована, обставини, викладені у ній не відповідають дійсності. Зазначив, що мало місце те, що він зірвав ланцюжок з метою покарання потерпілого, бо той його штовхнув. Просив обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала позицію свого підзахисного. Вказала, що ризики зазначені у клопотанні не доведені, оскільки її підзахисний чекав на набрання вироком від 10.07.2025 законної сили. Він розумів, що вказаний вирок буде приведено до виконання, вважала, що достатнім запобіжним заходом буде домашній арешт.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, вислухавши учасників кримінального провадження встановив наступне.
В силу ст.ст.131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
Згідно із ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 19.07.2025 слідчим СВ ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області за погодженням з процесуальним керівником - прокурором Салтівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Надані стороною обвинувачення докази свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, що підтверджується: заявою ОСОБА_7 ; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілому ОСОБА_7 ; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_8 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідкові ОСОБА_8 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідкові ОСОБА_8 ; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_9 ; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_10 ; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_11 ; протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_12 ; протоколом затримання ОСОБА_6 ; протокол огляду місця події від 19.07.2025; речовими доказами.
Слідчий суддя також вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування, суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків; вчинити новий злочин.
Слідчий суддя констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження. Оцінка доказів винуватості, їх належність та допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.
Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
При розгляді даного клопотання слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, підозрюється у скоєнні тяжкого корисливого злочину, поєднаного з насильством яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, офіційного місця працевлаштування не має, соціальних зв'язків не має, що, на думку слідчого судді, свідчить про недостатність застосування до останнього запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі в межах даного кримінального провадження, оскільки вказаний запобіжний захід не дозволить забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Крім того, настання кожного окремо, та усіх у сукупності ризиків можливе і з урахуванням невідворотності призначення реального покарання особі, оскільки санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років позбавлення волі.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; відсутність офіційного працевлаштування; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.2007).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п.3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Даних щодо неможливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я чи з інших підстав слідчому судді не надано.
В судовому засіданні не здобуто відомостей, які безумовно свідчили про неможливість тримання підозрюваного під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України, тому суд доходить переконання, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання ОСОБА_6 процесуальних прав та обов'язків, не буде ефективним та доцільним в рамках даного кримінального провадження, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
У відповідності до положень ч.4 ст.183 КК України, слідчий суддя при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначає розмір застави, оскільки інкримінований ОСОБА_6 злочин, передбачений ч.4 ст.186 КК України, є злочином, який вчинено із застосуванням насильства.
Частина друга статті 197 КПК України регламентує, що строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
Відповідно до пункту 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів, експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном на 60 діб з моменту затримання.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання - з 13.05 години 19.07.2025.
Строк дії ухвали (в частині тримання під вартою) до 13.05 години 16.09.2025.
Зобов'язати орган досудового розслідування негайно повідомити про взяття під варту ОСОБА_6 родичів останнього.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_6 в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1