8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4036/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Мужичук Ю.Ю.
за участі секретаря судового засідання Крамарової Н.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м. Харків
про про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - адвокат Прозоря О.Л. ордер серії АА №0050100 від 23.01.2025;
відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", з урахуванням заяви про усунення недоліків (вх. 29955 від 28.11.2024), просить суд: стягнути з відповідача на свою користь: 246959,60 грн - основної заборгованості за отриману продукцію, 45788,94 грн - пені від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстава ч.6 ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 343 ГК України та п. 9.3 договору), 60152,07 грн - 36% річних від вартості неоплаченої продукції за весь час прострочення з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстава ч.2 ст. 625 ЦК України та п. 9.3 договору), 16920,10 грн - інфляційних нарахувань (підстава ч.2 ст. 625 ЦК України та п. 9.3 договору), 24695,96 грн - 10% штрафу (підстава ч.4 ст. 231 ГК України, ч. 2 ст. 549 ЦК України, ч. 1 ст. 550 ЦК України та п. 9.5 договору), 121975,03 грн - 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами неоплаченої продукції: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстава ч. 2 ст. 536 ЦК України, ч. 5 ст. 694 ЦК України та п. 9.4 договору), 7747,38 грн - витрат по судовому збору.
Позов обґрунтовано посиланням на несвоєчасну сплату відповідачем поставленого позивачем товару за договором поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 7 (сім) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: - відомостей про наявність або відсутність у позивача та відповідача електронних кабінетів; - доданих до позовної заяви документів в копіях засвідчених належним чином; - позовної заяви з уточненою редакцією позовних вимог щодо визначення правової природи санкцій, що позивач просить стягнути з відповідача, а також періоду нарахування сум, які стягуються з відповідача.
28.11.2024 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. 29955), до якої позивач додав: відповіді за запитом про наявність зареєстрованих Електронних кабінетів у позивача та відповідача; додані до позовної заяви документів в копіях засвідчених належним чином; позовну заяву з уточненою редакцією позовних вимог щодо визначення правової природи санкцій, що позивач просить стягнути з відповідача, а також періоду нарахування сум, які стягуються з відповідача, а саме: позовну заяву №27-11/24-02 від 27.11.2024 з уточненою редакцією позовних вимог; розрахунок штрафних санкцій до позовної заяви №27-11/24-02 від 27.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4036/24. Справу визнано малозначною та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
09.01.2025 (за вх. № 524/25) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" надійшла заява, створена в системі "Електронний суд", щодо ставлення під сумнів відповідності поданого ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" копії договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, витребування оригіналу цього договору для приєднання до матеріалів справи (з процесуальних питань). Також у поданій заяві відповідач вказує про намір подання ТОВ "ІМЕКС МАКС" заяви про призначення судово-технічних експертиз щодо підпису директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" на оригіналі цього договору після його витребування.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 суд перейшов до розгляду справи №922/4036/24 за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи постановив здійснювати зі стадії відкриття провадження у справі. Призначив справу №922/4036/24 до розгляду у підготовчому засіданні на 28.01.2025 о(б) 11:30. Питання витребування оригіналу договору судом постановлено вирішити у підготовчому засіданні.
27.01.2025 від ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" через систему "Електронний суд" за вх.№ 2260/25 надійшли заперечення на клопотання (заяву) відповідача, в яких позивач вказав, що відповідач, заперечуючи підписання між позивачем та відповідачем договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, не надав суду жодного доказу на підтвердження цього факту. Позивач зазначив, що в підтвердження позовних вимог надав до матеріалів справи окрім договору, специфікацію №1 від 19.01.2024, в якій зазначено посилання: "до Договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року"; видаткову накладну №357 від 28.03.2024 у полі "Договір" якої зазначено: "ДОГОВІР ПОСТАВКИ №1/19-01.24 від 19.01.2024 року". Обидва документи підписані Відповідачем та скріплені його печаткою, тому на думку позивача факт існування, справжності та укладення Специфікації №1 від 19.01.2024 та видаткової накладної №357 від 28.03.2024, які містять інформацію про укладення договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024, Відповідачем не заперечується та визнаний ним. Також, позивач вказав, що на момент виникнення заборгованості за видатковою накладною №357 від 28.03.2024, між Позивачем і Відповідачем вже існували господарські правовідносини, що діяли в межах і на підставі договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 та позивач поставив відповідачу товар на суму 407 436,48 грн, у тому числі за видатковими накладними: №153 від 09.02.2024 на суму 195 918,38 грн; №397 від 09.04.2024 на суму 211 518,10 грн, які обидві у полі "Договір" містять написи: "ДОГОВІР ПОСТАВКИ №1/19-01.24 від 19.01.2024 року", прийняті та підписані Відповідачем, а також скріплені його печаткою. Також, вони повністю оплачені Відповідачем, що підтверджується банківськими виписками за рахунком № НОМЕР_1 за відповідні періоди. Отже, на думку позивача підписання та оплата Відповідачем зазначених видаткових накладних підтверджують факт поставки Продукції на підставі зазначеного договору поставки. У встановлений судом строк відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним не укладався договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, а також не надано ніяких свідчень, які б заперечували факт укладення цього Договору Відповідачем.
28.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" надійшла заява створена в системі "Електронний суд" про відвід судді (вх. №2325), в якій заявник просить відвести суддю Господарського суду Харківської області Мужичук Ю.Ю. від розгляду справи №922/4036/24.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх. №2325 від 28.01.2025) про відвід судді відмовлено.
Ухвалою-повідомленням від 28.01.2025 Господарський суд Харківської області повідомив про відкладення підготовчого засідання на 11.02.2025 о 12:00.
29.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" надійшла заява, створена в системі "Електронний суд" про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо поданого ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" копії договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, подовження строку на подання ТОВ "ІМЕКС МАКС" відзиву на позовну заяву (з процесуальних питань) (вх. №2494), в якій відповідач просив прийняти до уваги, що відповідач у відповідності до ч.2 п. 6 ст. 91 ГПК України ставить під сумнів відповідність оригіналу поданого позивачем копії договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року. Повторно просив витребувати у позивача оригінал договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та зобов'язати позивача приєднати оригінал договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року до матеріалів справи №922/4036/24 на час розгляду цієї справи у господарських судах для огляду судів, відповідача, у тому числі для призначення в подальшому за клопотання відповідача судово-технічних експертиз. Також, відповідач просив встановити позивачу термін протягом якого він має надати оригінал зазначеного договору, та у разі надання оригіналу, призначити проведення техніко - криміналістичної експертизи (судову експертизу) та поставити перед експертом такі запитання: чи виконані ОСОБА_1 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на оригіналі договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року підписи від імені ОСОБА_1? В який проміжок часу було виготовлено договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року. Крім того, відповідач просив продовжити йому строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.01.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх. №2494 від 29.01.2025) в частині витребування оригіналу договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року задоволено. Витребувано у позивача ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" для огляду у судовому засіданні, що відбудеться 11.02.2025 оригінал договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року.
В задоволенні клопотання відповідача (вх. №2494 від 29.01.2025) в частині продовження процесуального строку на подання відзиву - відмовлено.
07.02.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача у справі надійшов оригінал письмового доказу - договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року із супровідним листом за вх. №3471, які долучені до матеріалів справи.
10.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від позивача у справі надійшли заперечення на заяву відповідача про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо поданої ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" копії договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року (вх. №3650).
11.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява ТОВ «ІМЕКС МАКС» щодо ставлення під сумнів відповідності поданої ТОВ «ТИПОГРАФІЯ ПАРУС» копії специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, витребування оригіналу цієї специфікації для приєднання до матеріалів справи (з процесуальних питань) (вх.№3748).
11.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо поданої ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року (з процесуальних питань) (вх. №3750).
11.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про приєднання доказів до матеріалів справи №922/4036/24 (з процесуальних питань), а саме - листа ОСОБА_1 (вх. №3761).
11.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо відбитків печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та накладній №357 від 27.03.2024 року (з процесуальних питань) (вх. №3766).
13.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на заяви ТОВ "ІМЕКС МАКС" від 11.02.2025 (вхідні номери: 3761/25, 3750/25, 3766/25).
20.02.2025 за вх.№ 4598, на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 11.02.2025, представник позивача надіслав до суду оригінал специфікації №1 від 19.01.2024року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року.
21.02.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 19.02.2025 по справі №922/4036/24, до якої надано докази поважності відсутності в судовому засіданні 28.01.2025.
17.03.2025 до Господарського суду Харківської області від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення за вх.№6803 щодо відповідності та належності оригіналу письмового доказу.
18.03.2025 до суду від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява про зупинення провадження у справі №922/4036/24 за вх.№6871 на час проведення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо підписів від імені колишнього директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" ОСОБА_1 та відбитків печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та накладною №357 від 27.03.2024 року (з процесуальних питань).
В судовому засіданні 18.03.2025 суд поставив на розгляд клопотання представника відповідача від 29.01.2025 за вх.№2494 про призначення судової техніко - криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо поданого ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, подовження строку на подання ТОВ "ІМЕКС МАКС" відзиву на позовну заяву (з процесуальних питань) в частині п.4, в якому заявник просить у разі подання ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" до матеріалів справи №922/4036/24 оригіналу договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 призначити проведення техніко - криміналістичної експертизи (судову експертизу).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у задоволенні заяви ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" в частині призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) (вх. №2494 від 29.01.2025) - відмовлено.
18.03.2025 від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява щодо додаткового обґрунтування призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо підписів від імені колишнього директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" ОСОБА_1 та відбитків печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та накладною №357 від 27.03.2024 року (з процесуальних питань) за вх. №6929. До вказаної заяви відповідачем надано заява свідка ОСОБА_1 від 18.03.2025 посвідченої приватними нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лучніковою Ю.В.
Також, примірник заяви поданої через канцелярію суду заяви за вх. №6929 від 18.03.2025 подано повторно представником відповідача через систему "Електронний суд" за вх. №6931.
В той же день від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява за вх. №6932 про зупинення провадження у справі на час проведення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо підписів від імені колишнього директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024, специфікації №1 від 19.01.2024 до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 та накладною №357 від 27.03.2024 (з процесуальних питань).
Проте, представник відповідача у судовому засіданні 18.03.2025 не повідомив суд про надходження вищевказаних заяв та представник позивача із поданими заявами ознайомлений не був, тому судом оголошено перерву у судовому засіданні до 01.04.2025 о 12:15.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.03.2025 виправлено допущену в ухвалі-повідомленні від 10.03.2025 описку та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання у справі призначено на 18 березня 2025 року о(б) 13:30 год.
24.03.2025 за вх.№7401 до Господарського суду Харківської області від ТОВ "Типографія "Парус" надійшов оригінал видаткової накладної № 357 від 28.03.2024, на виконання вимоги суду щодо витребування оригіналу письмового доказу для підтвердження його відповідності копії в суді. Також, за власної ініціативи, представник позивача долучив оригінал товарно-транспортної накладної №367 від 28.03.2024 та оригінал рахунку на оплату №357 від 28.03.2024.
27.03.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" через систему "Електронний суд" подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС", в якій відповідач просить: визнати недійсним договір поставки між "ТОВ ІМЕКС МАКС" до ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" №1/19-01.24 від 19.01.2024 року на підставі ст. 203, ст. 215 ЦК України (вх.№7726).
31.03.2025 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від ТОВ "Типографія "Парус" надійшли заперечення на заяву ТОВ "ІМЕКС МАКС" від 18.03.2025 (вхідний № 6929) щодо додаткового обґрунтування призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо підписів від мені колишнього директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" ОСОБА_1 та відбитків печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та накладною №357 від 27.03.2024 року (з процесуальних питань) (вх.№7960).
01.04.2025 за вх. №8064 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від ТОВ "Типографія "Парус" надійшли заперечення на зустрічну позовну заяву ТОВ "ІМЕКС МАКС" від 27.03.2025 (вхідний № 7726). В запереченнях представник ТОВ "Типографія "Парус" зазначив, що відповідач не довів поважності причин пропуску, а його дії мають ознаки зловживання процесуальними правами.
01.04.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" надійшла заява створена в системі "Електронний суд" про відвід судді (вх. №8134).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх. №8134 від 01.04.2025) про відвід судді відмовлено.
01.04.2025 до суду надійшла заява ТОВ «ІМЕКС МАКС» про витребування доказів, а саме - оригіналів довіреностей (вх.№8139).
01.04.2025 за вх. №8149 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" від ТОВ "ІМЕКС МАКС" надійшло клопотання про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) щодо поданого ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" щодо поданого ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" копії договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, відбитків печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" на поданих ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року, специфікації №1 від 19.01.2024 року до договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року та накладною №357 від 27.03.2024 року (з процесуальних питань).
Протокольними ухвалами від 01.04.2025 суд: зазначив, що до заяви щодо додаткового обґрунтування призначення експертизи (вх.№6929) додано нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , поновив строк на подання доказу, та долучив вказаний доказ до матеріалів справи; об'єднав розгляд всіх заяв, які стосуються призначення судової техніко криміналістичної експертизи, та оголосив перерву для постановлення ухвал з розгляду заявлених клопотань до 11.04.2025 о 12:00.
Ухвалою від 01.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" про поновлення строку на пред'явлення зустрічного позову. Зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" про визнання недійсним договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року - повернув заявнику.
Ухвалою-повідомленням від 01.04.2025 Господарський суд Харківської області повідомив учасників про те, що в судовому засіданні, під час оголошення перерви, судом помилково було проголошено дату 11.04.2025 замість 04.04.2025. Правильною датою та часом підготовчого засідання вважати 04 квітня 2025 року о(б) 12:00 год.
04.04.2025 за вх.№ 8428 до суду надійшла заява ТОВ «ІМЕКС МАКС» про відвід судді.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2025 заяву ТОВ «ІМЕКС МАКС» про відвід судді (вх.№ 8428) суд залишив без розгляду. Суд попередив керівника ТОВ "ІМЕКС МАКС" Борисову М.А. про неприпустимість зловживання процесуальними правами та про відповідальність за таке зловживання.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів. Також, відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "ІМЕКС МАКС" про витребування доказів (вх. № 8139 від 01.04.2025).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання про відновлення строку на подання клопотання про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи) та відмовив у задоволенні об'єднаних клопотань відповідача про призначення судової техніко криміналістичної експертизи (судової експертизи).
Протокольною ухвалою від 04.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2025 о 13:30.
22.04.2025 від ТОВ "ІМЕКС МАКС" надійшла заява про відкладення розгляду та зупинення провадження у справі (вх. №9930), в якій заявник просить відкласти розгляд справи №922/4036/24 на іншу дату та зупинити провадження у справі №922/4036/24 на підставі ст. 228 ГПК України та перехідних положень ГПК України , у зв'язку із поданням відповідачем апеляційної скарги.
22.04.2025 від ТОВ "ІМЕКС МАКС" надійшла заява про відвід судді (вх. №9936).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2025 заяву ТОВ "ІМЕКС МАКС" (вх. №9936 від 22.04.2025) про відвід судді - залишено без розгляду. Судом застосовано до ТОВ "ІМЕКС МАКС" заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. Стягнуто з ТОВ "ІМЕКС МАКС" штраф у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2025 провадження по справі зупинено на підставі п.17.12 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 у справі №922/4036/24 в порядку апеляційного провадження Східним апеляційним господарським судом.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 апеляційну скаргу ТОВ "ІМЕКС МАКС" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 року у справі №922/4036/24 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 року у справі №922/4036/24 залишено без змін.
19.06.2025 матеріали справи №922/4036/24 повернуто до суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.06.2025 провадження у справі № 922/4036/24 поновлено. Розгляд справи по суті призначено на 01 липня 2025 року о 14:00.
01.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" надійшла заява створена в системі "Електронний суд", про зменшення штрафу та пені (вх. №15410), в якій відповідач просить суд прийняти до уваги, що ТОВ "Імекс Макс" не визнає укладення з ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024; відмовити у задоволенні позову повністю, але у разі прийняття господарським судом Харківської області рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" до ТОВ "ІМЕКС МАКС" у справі №922/4036/24 зменшити стягнення пені на 99% з 45788,94 грн до 457,89 грн., та зменшити штраф на 99% з 24695,96 грн до 246,96 грн.
01.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ ПАРУС" надійшли заперечення на заяву ТОВ "Імекс Макс" створена в системі "Електронний суд", про зменшення штрафу та пені (вх. №15410), в якій позивач проти поданої заяви про зменшення пені та штрафу заперечував та просив у її задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень вказав про непослідовність правової позиції відповідача, оскільки не можливо одночасно й заперечувати укладення договору й вимагати пом'якшення відповідальності. У заяві відсутнє обґрунтування заявника клопотання про зменшення пені та штрафу, чому заявлений розмір є неспівмірним; заявником не надано жодного доказу, який би підтверджував об'єктивні причини порушення зобов'язання або економічну неможливість виконання; заявник не навів жодних доказів фінансової неспроможності, втрати майна, втрату контролю над компанією, інші об'єктивні обставини, які безпосередньо вплинули, унеможливили своєчасне виконання ТОВ "ІМЕКС МАКС" зобов'язань щодо сплати основної заборгованості або могли б виправдати прострочення; у заяви відсутні посилання на обставини, які могли б виправдати поведінку Відповідача або слугувати підставою для перегляду обсягу його відповідальності; відповідач протягом наявності заборгованості не ініціював переговорів, не запропонував Позивачеві ані графіків погашення боргу, ані пропозицій про мирове врегулювання спору між сторонами; станом на 01.07.2025 року Відповідач не сплатив жодної суми в рахунок погашення заборгованості, незважаючи на багатомісячне прострочення; продовжує користуватись грошима Позивача вже понад 15 місяців, без правової підстави та компенсації; зловживає процесуальними правами, подаючи численні безпідставні заяви (включно з чотирма заявами про відвід судді), за що до нього двічі застосовано заходи процесуального примусу (попередження і штраф); подав необґрунтовані апеляційну та касаційну скарги, метою яких було виключно затягування розгляду справи. Санкції заявлені позивачем до стягнення є розумними та співрозмірними погодженими сторонами умовами договору.
Протокольною ухвалою від 01.07.2025 суд на підставі статті 216 ГПК України оголосив перерву у судовому засіданні для підготовки до судових дебатів та призначив дату наступного судового засідання на 10.07.2025 о 14:00.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судові засідання з розгляду справи по суті не з'явився.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк та відзив на позов із викладенням своєї правової позиції не надав.
Ухвалою від 31.01.2025 у справі №922/4036/24 Господарським судом Харківської області розглядалось питання щодо продовження строку на подання відзиву на позов, та зокрема в клопотанні відповідача про продовження процесуального строку на подання відзиву - відмовлено.
Також у вказаній ухвалі було зазначено, що судом двічі було надано відповідачу 15- денний строк на подання відзиву, зокрема ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.12.2024 та ухвалою від 13.01.2025, якою суд перейшов до розгляду справи №922/4036/24 за правилами загального позовного провадження.
Вказані вище обставини щодо пропущення строку відповідачем на подачу відзиву на позовну заяву були встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2025 про повернення зустрічної позовної заяви, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2025.
За таких обставин у відповідності до ч.9 ст. 165 ГПК України суд висновує про розгляд справи за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
19.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" сторонами укладено договір поставки №1/19-01.24 (далі - договір поставки).
Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність Покупця пакети поліетиленові та матеріали пакувальні в асортименті (далі - "Продукція"), а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти таку Продукцію і оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Асортимент, кількість та ціна кожної окремої партії Продукції визначаються у Специфікаціях, які оформлюються додатком до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а також зазначаються у видаткових накладних, рахунках-фактурах на цю Продукцію (п.1.2. договору).
Відповідно до п. 1.4 договору право власності на Продукцію (партію Продукції), яка постачається за даним Договором переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Продукції (партії Продукції), що підтверджується підписом Покупця (його представника) у видатковій накладній.
Згідно з п. 2.1. договору кількість та одиниця виміру кожної окремої партії Продукції встановлюються Сторонами в Специфікації та/або рахунку-фактуру (з урахуванням положень, передбачених п. 2.2. Договору). Загальна сума Договору складається із суми вартості Продукції по всіх специфікаціях, накладних, підписаних в рамках цього Договору.
Продукція виготовляється та передається у кількості, передбаченій у Специфікації та/або рахунку-фактурі та є орієнтовною. Точна кількість Продукції зазначається у вивантажувальних документах. Допускається відхилення кількості тактично поставленої Продукції від замовленої в межах +/- 10% (п.2.2. договору).
Відповідно до умов підпунктів 1 та 2 пункту 5.1 Договору відповідач повинен був провести розрахунок за отриману Продукцію в такому порядку:
- 50% оплати вартості Продукції зазначеної в Специфікації, по якій здійснюється оплата, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами такої Специфікації;
- 50% оплати вартості Продукції зазначеної в Специфікації, по якій було здійснено попередню оплату (підпункт 1 пункту 5.1 Договору), протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної про поставку такої Продукції.
Оплата різниці (при її наявності) вартості партії Продукції, поставленої за видатковою накладною та Специфікацією, на підставі якої було поставлено цю Продукцію, здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами такої видаткової накладної (пункт 5.2 Договору).
Згідно п. 9.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою із Сторін прийнятих на себе по даному Договору зобов'язань, винна Сторона відшкодовує спричинені цим порушенням збитки та несе відповідальність перед іншою у заповідності з вимогами, встановленими законодавством України.
Пунктом 9.2. договору сторони погодили, що постачальник за затримку поставки Продукції виплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період затримки, від вартості недопоставленої Продукції за кожен день прострочення, що не звільняє його від виконання зобов'язань за Договором.
Відповідно п.9.3 договору за порушення термінів оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань за Договором. В разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченої в строк Продукції (партії Продукції з дня настання терміну оплати Продукції (партії Продукції) до дня його фактичної оплати.
Даним Договором встановлено, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати, припиняється через тридцять шість місяців від дня, коли зобов'язання з оплати мало бути виконано.
У разі несвоєчасної оплати Покупцем Продукції, Постачальник має право на підставі статті 694 ЦК України нарахувати проценти за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої в строк продукції за кожний день такого користування чужими грошовими коштами з дня настання строків оплати Продукції до дня його фактичної оплати. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати Продукції, згідно пункту 5.1 даного Договору і до моменту оплати Покупцем Продукції в повному обсязі (п. 9.4. договору).
Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику суму заборгованості за поставлену Продукцію та сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами від дня, коли Продукція мала бути оплачена до дня її фактичної оплати в повністю.
Сплата відсотків здійснюється в строк на протязі трьох банківських днів після їх нарахування та проводиться в гривнях на неточний рахунок Постачальника.
Згідно п. 9.5. договору у разі прострочення строків оплати Продукції більш ніж на 10 днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість.
Відповідно до вказаних вище умов договору 19.01.2024 сторонами було підписано Специфікацію №1 до договору поставки №1/19-01.24, якою сторони погодили орієнтовну кількість продукції, що необхідно виготовити та поставити відповідачу на суму 185 780,98 грн. (а.с.10)
У матеріалах справи містяться оригінал специфікації №1 до Договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 на суму 185780,98 грн (том №2 а.с. №2), яка направлена позивачем на адресу суду згідно супровідного листа. Проте, під час перевірки документів, що надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" у справі № 922/4036/24, вх.№4598, встановлено, що документ пошкоджений, а саме: супровідний лист №11-02/25-1від 11.02.2025 року, опис 0860105293215, оригінал специфікації №1 до Договору поставки № 1/19-01.24 від 19.01.2024. Про вказані обставини відділом документального забезпечення контролю (канцелярія) Господарського суду Харківської області складено відповідний акт від 20.02.2025 (том №2 а.с. №4). Згідно з даними відстеження на сайті Укрпошти (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за трек-номером 0860105293215, лист із документами, що були в ньому вкладені, було пошкоджено під час доставки 17.02.2025 (а.с.25). З оригіналу Специфікації вбачається, що відсутній фрагмент пошкодженої специфікації містив підпис директора Гладких С.А. та печатку ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС", що підтверджено копією, яка є в матеріалах справи № 922/4036/24. Факт підписання специфікації з боку позивача сторонами не оспорюється. При цьому всі інші реквізити збережені та дають можливість суду встановити фактичні дані з її змісту.
За замовленням клієнта №360 від 28.03.2024 за договором поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 позивач поставив відповідачу товар: пакувальний матеріал для «сухий душ ТМ Мамо» в кількості 681,24 кг та пакувальний матеріал для «сухий душ + вода ТМ Мамо» на суму 246 959,60 грн, товар отримано за довіреністю №61 від 21.03.2024, документ виданий ОСОБА_1, підтверджується видатковою накладною № 357 від 28.03.2024, та товарно-транспортною накладною № 367 від 28.03.2024, згідно з даними якої вказаний товар був доставлений вантажоодержувачу ТОВ "ІМЕКС МАКС" від вантажовідправника ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" 28.03.2024 (том.№1 а.с. 10-11).
28.03.2024 по вказаній господарській операції позивачем була зареєстрована податкова накладна №121 від 28.03.2024, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.04.2024 (том №2 а.с. 121-122).
До укладення та підписання договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року між ТОВ "ІМЕКС МАКС" та ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" відбувся обмін документами. Зокрема, з офіційної електронної пошти ТОВ "ІМЕКС МАКС" (imexmax.ua@gmail.com) на офіційну електронну пошту ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" (ІНФОРМАЦІЯ_3) було надіслано лист від 19.01.2024 (том №2 а.с. №97) із вкладеними статутними документами ТОВ "ІМЕКС МАКС", серед яких: 29122023 Виписка ІМЕКС МАКС.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №98-99); довідка про рахунки ІМЕКС-МАКС-ВОСТОК.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №100); ІМЕКС МАКС Витяг з реєстру платників ПДВ.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №101); наказ_ОСОБА_1-імекс-макс.PDF (електронний доказ, том №2 а.с. №102).
Доказом належності електронної пошти imexmax.ua@gmail.com саме ТОВ "ІМЕКС МАКС" є ухвала Господарського суду Львівської області від 09.01.2023 року у справі № 914/2509/22, що також встановлено й в постанові Східного господарського апеляційного господарського суду від 08.01.2025 у справі №922/2469/24.
22.10.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією-досудовою вимогою вих.№ 22/10-2024 щодо сплати основної заборгованості за договором поставки в сумі 246 959,60 грн та нарахованих штрафних санкцій на суму 252 975,12 грн.
Позивач вказує, що у порушення умов Договору, свої зобов'язання перед Позивачем Відповідач не виконав, розрахунок не здійснив, у зв'язку з чим заборгованість за отриману Продукцію складає 246 959,60 грн, що стало підставою для нарахування та заявлення до стягнення пені від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 6 статті 232 ГК України, частина 2 статті 343 ГК України та пункт 9.3 Договору) у розмірі 45 788,94 грн; 36% річних від вартості неоплаченої Продукції за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 9.3 Договору) у розмірі 60 152,07 грн; інфляційних нарахувань на суму основного боргу за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 9.3 Договору) у розмірі 16 920,10 грн; 10% штрафу від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість (підстави: частина 4 статті 231 ГК України, частина 2 статті 549 ЦК України, частина 1 статті 550 ЦК України та пункт 9.5 Договору) у розмірі 24 695,96 грн та 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами неоплаченої Продукції: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 536 ЦК України, частина 5 статті 694 ЦК України та пункт 9.4 Договору) у розмірі 121 975,03 грн. Та звернення з позовом до суду.
Відповідач не визнає укладення з ТОВ «ТИПОГРАФІЯ ПАРУС» договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року. Заперечень щодо факту поставки товару за видатковою накладною № 357 від 28.03.2024 з боку відповідача не заявлено.
Позивач вказав, що на момент виникнення заборгованості за видатковою накладною №357 від 28.03.2024, між Позивачем і Відповідачем вже існували господарські правовідносини, що діяли в межах і на підставі договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024. На підтвердження цих обставин надав суду копії видаткових накладних: №153 від 09.02.2024 на суму 195 918,38 грн; №397 від 09.04.2024 на суму 211 518,10 грн, які обидві у полі "Договір" містять написи: "ДОГОВІР ПОСТАВКИ №1/19-01.24 від 19.01.2024 року", прийняті та підписані Відповідачем, а також скріплені його печаткою. Також з копії банківських виписок вбачається, що вартість товару, вказана в зазначених видаткових накладних, є сплаченою відповідачем на користь позивача.
Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних суд виходить з наступного:
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 в частині своєчасної оплати за товар. Факт укладання цього договору відповідач не визнає. Оригінал договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 міститься в матеріалах справи (том №1 а.с. №165-166).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже істотними умовами договору поставки є: предмет договору, його ціна та строк поставки товару (продукції).
Згідно зі ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 статті 267 ГК України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
ТОВ «ІМЕКС МАКС» не визнає укладення з ТОВ «ТИПОГРАФІЯ ПАРУС» договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд зазначає, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Натомість поняття неукладеного договору позначає протилежну ситуацію, коли згоди щодо всіх істотних умов договору досягнуто не було.
Під істотними умовами, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, слід розуміти умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18.
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Судом установлено, що за видатковою накладною № 357 від 28.03.2024 позивач поставив відповідачу товар: пакувальний матеріал для «сухий душ ТМ Мамо» в кількості 681,24 кг та пакувальний матеріал для «сухий душ + вода ТМ Мамо» на суму 246 959,60 грн, товар отримано за довіреністю №61 від 21.03.2024, документ виданий ОСОБА_1. Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №357 від 28.03.2024 на суму 246959,60 грн. Зазначені документи містять посилання на договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024.
Факт поставки вказаного товару підтверджується також товарно-транспортною накладною № 367 від 28.03.2024, що містить посилання на зазначену видаткову накладну.
28.03.2024 позивачем була зареєстрована податкова накладна №121 від 28.03.2024 на суму 246 959,60 грн, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.04.2024.
Суд зазначає, що за змістом приписів частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.
Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.
Згідно із положеннями статей 1 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З матеріалів справи вбачається, що видаткова накладна згідно якої виник борг, містить відомості про її номер та дату складання, інформацію про сторони господарської операції, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю товару, загальну вартість відпущеного товару без ПДВ, суму ПДВ та вартість товару з ПДВ, реквізити виконавця (постачальника) та покупця та підписи їх уповноважених представників.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо не буде доведено зворотного.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Разом із тим, підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 року в справі № 910/23097/17.
Жодних доказів на спростування факту поставки товару, зокрема, відсутності відображення відомостей в податковій звітності щодо вказаної господарської операції або інших доказів, Відповідачем не надано.
Також суд зазначає, що сам факт поставки товару відповідачем не оспорюється.
Крім того, після висловлення відповідачем заперечень щодо підписання ним договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 позивачем було надано до суду копії видаткових накладних №153 від 09.02.2024 р. та №397 від 09.04.2024, що містять посилання на вказаний договір та підписані з боку ТОВ «Імекс Макс» та ТОВ «Типографія «Парус. Також надано копії банківських виписок, згідно з даними яких вартість товару, вказана в зазначених видаткових накладних є сплачено відповідачем на користь позивача.
Зазначене свідчить, що спірний договір його сторонами виконувався.
З огляду на викладене, суд висновує, що договір що договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 ТОВ «Імекс Макс» та ТОВ «Типографія «Парус» є укладеним і виконаним позивачем в тому числі в частині поставки товару за видатковою накладною № 357 від 28.03.2024 на суму 246 959,60 грн.
Згідно з приписами ч.1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Як унормовано ч.4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відзив відповідачем не подано, однак в заявах з процесуальних питань відповідачем висловлено заперечення щодо непідписання документів, що є доказами по справі та надано письмові докази. Тому суд для дотримання вимоги обгрунтованості судового рішення вважає за необхідне дати їм відповідну оцінку.
Щодо доводів відповідача, що колишнім директором ТОВ «Імекс Макс» ОСОБА_1 не підписувався не лише договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024, але й специфікація до нього та печатка підприємства на цих документах не ставилася суд оцінює їх критично та зазначає таке.
По-перше: спочатку після подання позовної заяви відповідач в клопотанні про призначення судової експертизи зазначав про заперечує його підписання, після отримання письмових заперечень позивача, де останній звернув увагу суду на ту обставину, що підписання специфікації та видаткової накладної № 357 від 28.03.2024 відповідач не заперечує, з боку ТОВ «Імекс Макс» з'явились заперечення і цієї обставини.
Судом встановлено наявність відбитку печатки відповідача на договорі поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024, специфікації №1 від 19.01.2024, видатковій накладній № 357 від 28.03.2024.
Враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на накладні, суд має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Через 4 місяці після відкриття провадження у справі Відповідач в зустрічній заяві, яка повернута судом заявнику ухвалою від 01.04.2025, вказав про те, що печатку ТОВ "Імпекс Макс" в період орієнтовно з 20.12.2023 по 10.01.2024 було втрачено. На підтвердження цієї обставини відповідачем до зустрічного позову надано заяву ТОВ "Імпекс Макс" про втрату печатки ТОВ "Імпекс Макс" (том №2 а.с. №82) подану до Головного управління Національної поліції в Харківській області 26.03.2025, а не з початку періоду втрати.
Згідно з ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.(ч. 8, 9 ст.80 ГПК України).
Оскільки зустрічний позов повернуто заявнику разом з додатками, суд вважає вказаний доказ не поданим та не бере його до уваги.
Суд враховує, що копії видаткових накладних №153 від 09.02.2024 та №397 від 09.04.2024 також місять відбитки печатки ТОВ "Імпекс Макс" при цьому поставки товару, здійснені за цими видатковими накладними, відповідачем оплачені і про втрату печатки та незаконність її проставляння на цих документах відповідачем не заявлено. Матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачем, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені відповідача на накладних, у тому числі не доведено факт звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вказаного з початку періоду втрати.
Щодо поданих відповідачем в підтвердження того, що директор ТОВ "Імекс Макс" ОСОБА_1 договір поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 та Специфікацію №1 до договору поставки №1/19-01.24 не підписувала надав заяву від 11.02.2025, яка нотаріально не посвідчена (том №1 а.с. №190 ) та заяву свідка підписану колишнім директором ОСОБА_1 посвідчену приватним нотаріусом ХМНО ХО Лучниковою Ю.В. аналогічного змісту (том №2 а.с. №50).
Як встановлено судом, до укладення та підписання договору поставки №1/19-01.24 від 19.01.2024 року між ТОВ "ІМЕКС МАКС" та ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" відбувся обмін документами. Зокрема, з офіційної електронної пошти ТОВ "ІМЕКС МАКС" (imexmax.ua@gmail.com) на офіційну електронну пошту ТОВ "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" (ІНФОРМАЦІЯ_3) було надіслано лист від 19.01.2024 (том №2 а.с. №97) із вкладеними статутними документами ТОВ "ІМЕКС МАКС", серед яких: 29122023 Виписка ІМЕКС МАКС.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №98-99); довідка про рахунки ІМЕКС-МАКС-ВОСТОК.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №100); ІМЕКС МАКС Витяг з реєстру платників ПДВ.pdf (електронний доказ, том №2 а.с. №101); наказ_ОСОБА_1-імекс-макс.PDF (електронний доказ, том №2 а.с. №102). Отриманий наказ ТОВ "ІМЕКС МАКС" №130423/01 від 13.04.2023, складений та підписаний стосовно директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 08.05.2017 року Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , яка з 13.04.2023 року приступила до виконання обов'язків директора ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІМЕКС МАКС".
У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21, між іншим, зазначено те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Заява свідка, підписана, як вказує відповідач, колишнім директором ОСОБА_1 посвідчена приватним нотаріусом ХМНО ХО Лучниковою Ю.В. містить такі персональні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Кам'янським РВ УМВС України в Черкаській області 03.02.2009.
Отже за результатами перевірки персональних даних, зазначених у заяві свідка та наказі, судом встановлено, що ці дані відрізняються:
1) Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 (у заяві свідка від 18.03.2025), ІНФОРМАЦІЯ_2 (у наказі ТОВ "ІМЕКС МАКС" №130423/01 від 13.04.2023);
2) Місце проживання: АДРЕСА_2 (у заяві свідка від 18.03.2025), АДРЕСА_1 (у наказі ТОВ "ІМЕКС МАКС" №130423/01 від 13.04.2023);
3) Паспорт: НОМЕР_3 , виданий Кам'янським РВ УМВС України в Черкаській області 03.02.2009 (у заяві свідка від 18.03.2025), НОМЕР_3 , виданий 08.05.2017 року Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області (у наказі ТОВ "ІМЕКС МАКС" №130423/01 від 13.04.2023).
Вказана вище розбіжність у персональних даних ставить під сумнів достовірність інших фактів, викладених у заяві свідка. Доказів того, що копія наказу про призначення на посаду директора ОСОБА_1 , надана позивачем не відповідає оригіналу, наявному на підприємстві, ТОВ "ІМЕКС МАКС" не надано. З урахуванням зазначеного, беручи також до уваги, що викладені в заяві свідка факти суперечать встановленим судом під час розгляду справи обставинам та спростовуються наданими позивачем доказами, а також не спростовують факту поставки товару за видатковою накладною № 357 від 28.03.2024 суд відхиляє вказаний доказ.
Заява від 11.02.2025 не є заявою свідка в розумінні ст 88 ГПК україни отже суд не бере її до уваги.
З огляду на викладене, суд відхиляє вказані вище доводи відповідача.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Враховуючи наведені вище обставини встановлені судом, суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином виконані зобов'язання по поставці товару на суму 246959,60 грн.
З урахуванням положень 5.1. договору відповідач мав оплатити поставлений позивачем товар у розмірі 50% оплати вартості Продукції зазначеної в Специфікації, по якій здійснюється оплата, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання, зокрема специфікацію №1 від 19.01.2024 підписано сторонами 19.01.2024, отже перший платіж у розмірі 92890,49 грн відповідач мав провести до 23.01.2024 (включно), а 50% оплати вартості Продукції зазначеної в Специфікації, по якій було здійснено попередню оплату (підпункт 1 пункту 5.1 Договору), протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної про поставку такої Продукції, видаткова накладна №357 від 28.03.2024 тобто другий платіж у розмірі 154069,11 грн мав провести до 02.04.2024 (включно).
Проте, умови договору щодо своєчасної сплати отриманого товару відповідачем не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість за поставлений товар у розмірі 246959,60 грн, яка підлягає стягненню.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
У зв'язку із простроченням своєчасної оплати відповідачем поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача:
- Пеню від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення: за період з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 6 статті 232 ГК України, частина 2 статті 343 ГК України та пункт 9.3 Договору) у розмірі 45 788,94 грн.
Відповідно п.9.3 договору за порушення термінів оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань за Договором. В разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченої в строк Продукції (партії Продукції з дня настання терміну оплати Продукції (партії Продукції) до дня його фактичної оплати.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частиною 6 статті 232 ГК України та ч.2 ст. 343 ГК України.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок пені позивача суд зазначає, що позивачем не вірно здійснено нарахування пені, зокрема він вказав нарахування на суму 50% вартості оплати у розмірі 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 15.03.2024, та на суму 246959,60 грн за період з 15.03.2024 по 08.11.2024, в той час коли мав здійснити нарахування на суму 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 02.04.2024 (останній день оплати), та на суму 246959,60 грн за період з 03.04.2024 (виникнення прострочення) по 08.11.2024.
Суд здійснивши перерахунок пені за допомогою системи ЛІГА Закон, встановив, що сума пені, що підлягає стягненню з відповідача є сума пені у розмірі 44597,50 грн. Тобто в частині позовних вимог щодо заявлених позивачем пені у розмірі 1191,44 грн слід відмовити оскільки заявлені позивачем безпідставно.
- 36 % річних від вартості неоплаченої Продукції за весь час прострочення: за період з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 9.3 договору) у розмірі 60 152,07 грн.
Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже встановлено судом вище у пункті 9.3. договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченої в строк Продукції до фактичної оплати.
Перевіривши розрахунок 36% річних суд зазначає, що позивачем не вірно здійснено нарахування 36% річних, зокрема він вказав нарахування на суму 50% вартості оплати у розмірі 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 01.04.2024, та на суму 246959,60 грн за період з 02.04.2024 по 08.11.2024, в той час коли мав здійснити нарахування на суму 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 02.04.2024 (останній день оплати), та на суму 246959,60 грн за період з 03.04.2024 (виникнення прострочення) по 08.11.2024.
Суд здійснивши перерахунок 36% річних за допомогою системи ЛІГА Закон,встановив, що сума 36% річних, що підлягає стягненню з відповідача є сума 36% річних у розмірі 59744,81 грн. Тобто в частині позовних вимог щодо заявлених позивачем 36% річних у розмірі 407,26 грн слід відмовити оскільки заявлені позивачем безпідставно.
- Інфляційні нарахування на суму основного боргу за весь час прострочення: за період 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 9.3 Договору) у розмірі 16 920,10 грн.
Суд здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань за допомогою системи ЛІГА Закон та встановлених періодів нарахування, зокрема на суму 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 02.04.2024 (останній день оплати), та на суму 246959,60 грн за період з 03.04.2024 (виникнення прострочення) по 08.11.2024, встановив, що сума інфляційних нарахувань становить 18 241,46 грн та є більшою ніж вказує позивач, проте суд не може виходити за межі позовних вимог, тому сума що підлягає стягненню з відповідача, є сума інфляційних нарахувань у розмірі 16290,10 грн.
- 10% штрафу від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість у розмірі 24695,96 грн (підстава ч.4 ст. 231 ГК України, частина 2 статті 549 ЦК України, частина 1 статті 550 ЦК України та пункт 9.5 Договору).
Згідно п. 9.5. договору у разі прострочення строків оплати Продукції більш ніж на 10 днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість.
Відповідно з ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд перевіривши нарахування штрафу встановив, що вказане нарахування проведено позивачем арифметично вірно.
- 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами неоплаченої Продукції: з 24.01.2024 по 08.11.2024 (підстави: частина 2 статті 536 ЦК України, частина 5 ст. 694 ЦК України у розмірі 121 975,03 грн.
Пунктом 9.4. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати Покупцем Продукції, Постачальник має право на підставі статті 694 ЦК України нарахувати проценти за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої в строк продукції за кожний день такого користування чужими грошовими коштами з дня настання строків оплати Продукції до дня його фактичної оплати. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати Продукції, згідно пункту 5.1 даного Договору і до моменту оплати Покупцем Продукції в повному обсязі.
Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику суму заборгованості за поставлену Продукцію та сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами від дня, коли Продукція мала бути оплачена до дня її фактичної оплати в повністю.
Сплата відсотків здійснюється в строк на протязі трьох банківських днів після їх нарахування та проводиться в гривнях на поточний рахунок Постачальника.
За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 5 ст. 694 ЦК України визначено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Суд здійснивши перерахунок 0,2% за допомогою системи ЛІГА Закон та встановлених періодів нарахування, зокрема на суму 92890,49 грн за період з 24.01.2024 по 02.04.2024 (останній день оплати), та на суму 246959,60 грн за період з 03.04.2024 (виникнення прострочення) по 08.11.2024, встановив, що сума що сума 0,2%, що підлягає стягненню з відповідача є сума 0,2% у розмірі 121481,11 грн. Тобто в частині позовних вимог щодо заявлених позивачем 0,2% у розмірі 493,92 грн слід відмовити оскільки заявлені позивачем безпідставно.
Отже загальною сумою санкцій, що нараховані позивачем та заявлені до стягнення з відповідача з урахуванням перерахунку суду, що складається з сум: пені, інфляційних втрат, 36% річних, штрафу та 02% від вартості поставленої та неоплаченої в строк продукції за кожний день такого користування чужими грошовими коштами є сума у розмірі 267439,48 грн, що на 8,3% є більшою від суми основного боргу у розмірі 246959,60 грн.
Відповідач у заяві від 01.07.2025 у разі задоволення позову просив зменшити стягнення пені на 99% з 45788,94 грн до 457,89 грн, зменшити штраф на 99% з 24695,96 грн до 246,96 грн. Вказав, що позивач не зазнав жодних матеріальних збитків, стягнення з відповідача штрафу та пені є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнений розміру штрафу є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Позивач проти зменшення штрафних санкцій заперечував та просив у задоволенні вказаного клопотання відмовити. Зазначив, що заява ТОВ «ІМЕКС МАКС» про зменшення штрафних санкцій: є необґрунтованою; не містить жодних доказів явної неспівмірності санкцій; суперечить поведінці самого Відповідача, його добросовісності; не може бути задоволена; свідчить про зловживає процесуальними правами з метою затягування розгляду справи. Жодних об'єктивних підстав для зменшення штрафних санкцій у розумінні ст. 551 ЦК України, як вказує позивач, відповідачем суду не надано. Заперечуючи факт укладення Договору та, відповідно, існування договірного зобов'язання, Відповідач не має права одночасно вимагати зменшення відповідальності, що прямо випливає з умов цього ж договору.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій зазначає про наступне.
За приписами статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, з вищевказаної норми випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов'язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Яке вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене вище зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд враховує, що в даному випадку розмір санкцій, що складається з: пені, інфляційних втрат, 36% річних, штрафу, 02% є сума у розмірі 267439,48 грн, що є більшою ніж сума основного боргу 246959,60 грн, тобто наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Доказів того, що порушення зобов'язання завдало збитків позивачу, матеріали справи не містять.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмежити розмір санкцій які присуджені до стягнення.
Така позиція суду відповідає висновку, що викладено постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18 .
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо.
Викладене вище унеможливлює задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99,9%, та з урахуванням балансу інтересів сторін, зокрема й позивача який довгий час залишається без сплати поставленого ним відповідачу товару, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50% до суми у розмірі 22298,75 грн, отже в іншій частині заявлених до стягнення суми пені слід відмовити.
Також у пункті 9.3. договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36 відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 вказано, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником-грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
При цьому інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 22.02.2022 у справі №924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
У справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 36% річних, тобто їх розмір більший ніж передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в цьому випадку вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення розміру 36% річних суд може зменшити суму 36% річних до 3% річних, оскільки такий розмір відсотків річних встановлений законом, тому справедливою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 4978,73 грн. В задоволенні іншої суми 36% річних суд вважає за необхідне відмовити.
Згідно висновку Верховного суду викладеного Великою Палатою в постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 що зменшення розміру неустойки є правом суду, тож суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Отже, у даній справі з урахуванням заявленої до стягнення пені, яка є неустойкою, з урахуванням того, що суми заявлених штрафних санкцій є більшими ніж заявлена до стягнення сума основного боргу, з урахуванням обставин викладених відповідачем у заяві, розмір штрафу у розмірі 24695,96 грн має бути зменшений на 5% до суми 12347,98 грн. В задоволенні іншої суми штрафу суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно пункту 36 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 визначено:
"Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання".
Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування відсотків річних, що нараховуються кредитором за прострочення виконання грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 ЦК України), та процентів за користування товарним кредитом (частини 5 статті 694 ЦК України) викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 21.01.2025 у справі № 916/901/24. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в постанові від 20 травня 2025 року у cправі № 916/2098/24.
Враховуючи наведене вище, з урахуванням викладених позицій суду касаційної інстанції щодо застосування норм статті 536, частини 2 статті 625 та частини 5 статті 694 ЦК України, суд висновує, що вимогу про стягнення з відповідача 0,2% у розмірі 121481,11грн не може бути зменшено з ініціативи суду на підставі частини 1 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України з огляду на те, що такі проценти за своєю правовою природою є боргом, тобто не відносяться до штрафних санкцій.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
«Відповідно достатті 86 ГПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно достатті 79 ГПК Українинаявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосуванняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", суд дійшов висновку, що на підставі доказів, наданих на підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язання, вимога позивача по стягненню спірних коштів заслуговує довіри. При цьому відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж доказів, що спростовують викладені позивачем позовні вимоги.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача: основної заборгованісті за отриману Продукцію у розмірі 246 959,60 грн; пені від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 у розмірі 22298,75 грн; 3% річних від вартості неоплаченої Продукції за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 у розмірі 4978,73 грн; інфляційні нарахування на суму основного боргу за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 у розмірі 16 920,10 грн; 5% штрафу від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість у розмірі 12347,98 грн; 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами неоплаченої Продукції: з 24.01.2024 по 08.11.2024 у розмірі 121 481,11 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір у розмірі 7 715,98 грн покладається на відповідача.
Також, суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У судовому засіданні 10.07.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частину (скорочене) рішення.
Враховуючи, що 10-денний строк на виготовлення повного тексту рішення припадає на вихідний день - неділя, останній день на підписання повного тексту рішення переходить на наступний робочий день - 21.07.2025 (понеділок).
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 11, 509,525,526,530, 610-612,625,599,627-629,655,712 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 130, 233, 236-241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 246 959,60 грн. - основну заборгованість за отриману Продукцію.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 22298,75 грн. - пеню від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 4978,73 грн. - 3 % річних від вартості неоплаченої Продукції за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 16 920,10 грн. - інфляційні нарахування на суму основного боргу за весь час прострочення: з 24.01.2024 по 08.11.2024 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 12347,98 грн. - 5% штрафу від суми видаткової накладної по якій виникла заборгованість .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 121 481,11 грн. - 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами неоплаченої Продукції: з 24.01.2024 по 08.11.2024 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Типографія "Парус" (03190, м. Київ, вул. Щербакова, 4, код ЄДРПОУ 40311998) 7 715,98 грн. - витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "21" липня 2025 р.
Суддя Ю.Ю. Мужичук