8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1812/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод", м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Лагути Валентини Гендріковни, м. Харків
про стягнення 156676,62 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод", м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця Лагути Валентини Гендріковни, м. Харків, в якій просить суд за договором оренди нежитлового приміщення № 35100/23/0003 від 01 січня 2023 року стягнути з відповідача 165676,62 грн, з яких: 128443,72 грн сума боргу, 15433,31 грн інфляційних втрат по оплаті за договором, 3999,00 грн 3% річних, 17800,59 грн пеня за порушення строків оплати. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1812/25 та постановлено розгляд справи № 922/1812/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалася позивачу в електронному вигляді до його Електронного кабінету, а відповідачу поштою, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 27 травня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
01 січня 2023 року між Приватним акціонерним товариством "Харківський тракторний завод" (позивачем, орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Лагута Валентиною Гендріковною (відповідачем, орендарем) було укладено договір оренди №35100/23/0003.
07 грудня 2023 року до договору оренди №35100/23/0003 від 01 січня 2023 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1.
30 квітня 2024 року до договору оренди №35100/23/0003 від 01 січня 2023 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2.
27 лютого 2025 року до договору оренди №35100/23/0003 від 01 січня 2023 року між сторонами було укладено додаткову угоду №3.
Відповідно до пункту 1.1. договору та додаткової угоди №1 орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення загальною площею 36 кв.м. (об'єкт оренди), розташоване в будівлі поліклініки АТ "ХТЗ" (інвентаризаційний №0000004631) каб. №56, 62, 63 за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова, 275, що дозволяє здійснювати його нормальну експлуатацію. З метою відшкодування витрат на утримання належного стану приміщень в опалювальний період, площа оренди збільшується в зв'язку із розподіленням місць загального користування (сходи та сходові клітинки, коридори) та становить для орендаря 39,40 кв.м.
Згідно пункту 1.2 договору об'єкт належить орендодавцеві на праві власності.
Відповідно до пункту 1.3. договору об'єкт оренди передається від орендодавця до орендаря і повертається по Акту прийому-передачі об'єкту оренди.
Згідно пункту 2.1. договору орендар зобов'язується використовувати об'єкт оренди для здійснення загальної медичної практики на підставі ліцензії.
Відповідно до пункту 3.6. договору об'єкт, який орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання Акта прийому - передачі.
Згідно пункту 4.1 та пункту 1 додаткової угоди № 3 договір оренди набуває чинності з моменту передачі орендованого обладнання орендарю та діє до 01 березня 2025 року.
Відповідно до пункту 5.1. договору та пункту 3 додаткової угоди №2 з 01 травня 2024 року розмір орендної плати становить 210 грн з ПДВ за 1 кв.м. за місяць та складає для орендаря 8274,00 грн з ПДВ.
Згідно пункту 2 додаткової угоди №3 сторони погодили нараховувати орендну плату за січень - лютий 2025 року 27 лютого 2025 року в розмірі 16548,00 грн у тому числі ПДВ.
Відповідно до пункту 5.3. договору орендна плата вноситься у безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця, що йде за звітним.
Згідно пункту 7.2.2 договору орендар зобов'язаний робити оплату за договором в розмірі і терміни, встановлені цим договором.
01 березня 2023 року сторонами був підписаний Акт прийому- передачі об'єкта оренди до договору оренди № 35100/23/0003 від 01 січня 2023 року.
Як свідчать матеріали справи, орендодавець виконав свої зобов'язання, а орендар перший раз частково сплатив оренду плату тільки 03 жовтня 2023 року в сумі 2160,00 грн, чим порушив умови договору.
Станом на 13 травня 2024 року у Фізичної особи - підприємця Лагути Валентини Гендріковни перед позивачем склалася заборгованість на суму 128443,72 грн.
Відповідно до заяви від 01 квітня 2025 року відповідач визнав наявність заборгованості за договором оренди № 35100/23/0003 в повному розмірі, та просив дозвіл на розстрочення оплати заборгованості строком на 6 місяців з 01 квітня 2025 року.
В подальшому 11 квітня 2025 року Фізичній особі - підприємцю Лагуті Валентині Гендріковні була вручена особисто в руки претензія про сплату боргу за договором оренди, яка залишилася без відповіді, що стало підставою для звернення позивача із позовом до господарського суду про стягнення 128443,72 грн сума боргу, 15433,31 грн інфляційних втрат по оплаті за договором, 3999,00 грн 3% річних, 17800,59 грн пеня за порушення строків оплати.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому, коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.
Згідно статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 128443,72 грн боргу слід задовольнити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 17800,59 грн у відповідності до договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8.5. договору за прострочення платежів в рахунок орендної плати, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 17800,59 грн задовольнити.
При цьому щодо поновлення пропущеного строку позовної давності для стягнення пені суд зазначає, що в силу приписів пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, в зв'язку із чим суд дійшов до висновку, що строк позовної давності для стягнення пені за договором № 35100/23/0003 від 01 січня 2023 не пропущено, відтак підстави для поновлення строку відсутні.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3999,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 15433,31 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3999,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 15433,31 грн, є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 178, 196, 201, 208-10, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи підприємця Лагути Валентини Гендріковни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, проспект Героїв Харкова, 275, код ЄДРПОУ 05750295) 165676,62 грн, з яких: 128443,72 грн сума боргу, 15433,31 грн інфляційних втрат, 3999,00 грн 3% річних, 17800,59 грн пені, а також 2422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "18" липня 2025 р.
Суддя П.В. Хотенець