ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2025Справа № 910/13448/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіроко Фінанс", м. Київ
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехсполук", м. Ужгород
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зумері", м. Київ
про визнання недійсним договору -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Негрич О.Я. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: Чернюк О.О. (адвокат за ордером серії АІ№1353221 від 21.01.2023 року);
від третьої особи: Чернюк О.О. (адвокат за ордером серії АІ№1416223 від 24.07.2023 року).
25.08.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіроко Фінанс" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсним Договору про відступлення прав вимоги №2-04 від 28.04.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехсполук" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зумері" (відповідач-2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). Відступлення клієнтом, який уклав договір факторингу, свого права на отримання фінансової послуги чинним законодавством не передбачена. Оскільки в результаті укладення між ТОВ «Фаст Фінанс» та ТОВ «Зумері» договору про відступлення права його сторони не набули статусу сторін за договорами факторингу, укладеним між фактором ТОВ «Сіроко Фінанс» та клієнтом ТОВ «Фінансова компанія «Форза», укладений договір №2-04 від 28.04.2023 року суперечить вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2023 року матеріали справи №910/13448/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 11.09.2023 року позовну заяву було залишено без руху.
22.09.2023 року позивачем було подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.11.2023.
21.11.2023 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що факт правомірності первинного відступлення права вимоги за договорами факторингу та нарахування штрафних санкцій підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 року по справі №910/2710/23. При цьому, прямої норми, що б підтверджувала заборону на заміну сторони та/або визнання нікчемності правочину позивачем не вказано. Відповідачем-2 також вказано, що він правомірно та на законних підставах набув права вимоги зі сплати простроченої заборгованості та штрафних санкцій до позивача.
В підготовчому засіданні 21.11.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.02.2024.
В підготовчому засіданні 13.02.2024 судом було оголошено перерву до 02.04.2024.
28.03.2024 до суду від позивача надійшов лист з доказами повідомлення відповідача-1 про дату наступного засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2024.
Ухвалою від 15.07.2024 року сторін повідомлено, що судове засідання, призначене на 25.06.2024 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання призначено на 17.09.2024 року.
В судовому засіданні 17.09.2024 року в справі оголошено перерву до 10.12.2024 року.
Ухвалою від 11.12.2024 року сторін повідомлено, що судове засідання, призначене на 10.12.2024 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання призначено на 11.03.2025 року.
В судовому засіданні 11.03.2025 року в справі оголошено перерву до 13.05.2025 року.
В судовому засіданні 13.05.2025 року в справі оголошено перерву до 08.07.2025 року.
В судовому засіданні 08.07.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
30.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (надалі також - фактор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (надалі також - клієнт) укладено Договір факторингу №20211130-К/1 (надалі - Договір №20211130-К/1 від 30.11.2021), відповідно до умов п. 2.1. якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором трьома платежами з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог за наступним графіком:
- до 03.12.2021 року 139 379,57 грн;
- до 03.01.2022 року 139 379,57 грн;
- до 03.02.2022 року 139 376,57 грн. (п. 3.1. Договору №20211130-К/1 від 30.11.2021).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору. (п. 4.1. Договору №20211130-К/1 від 30.11.2021).
30.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (надалі також - фактор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (надалі також - клієнт) укладено Договір факторингу №20211230-К/2 (надалі - Договір №20211230-К/2 від 30.12.2021), відповідно до умов п. 2.1. якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором трьома платежами з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог за наступним графіком:
- до 06.01.2022 року 78 031,02 грн;
- до 06.02.2022 року 78 031,02 грн;
- до 06.03.2022 року 78 031,02 грн. (п. 3.1. Договору №20211230-К/2 від 30.12.2021).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору. (п. 4.1. Договору №20211230-К/2 від 30.12.2021).
31.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (надалі також - фактор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (надалі також - клієнт) укладено Договір факторингу №2020131-К (надалі - Договір №2020131-К від 31.01.2022), відповідно до умов п. 2.1. якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором п'ятьма платежами з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог за наступним графіком:
- до 10.02.2022 року 153 684,80 грн;
- до 10.03.2022 року 153 684,80 грн;
- до 10.04.2022 року 153 684,80 грн;
- до 10.05.2022 року 153 684,80 грн;
- до 10.06.2022 року 153 684,80 грн. (п. 3.1. Договору №2020131-К від 31.01.2022).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору. (п. 4.1. Договору №2020131-К від 31.01.2022).
В подальшому, 29.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (далі також - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаст-Фінанс» (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтехсполук») (далі також - новий кредитор, відповідач-1) був укладений Договір про відступлення права вимоги №29/06/22-01 (далі - Договір про відступлення права вимоги №29/06/22-01), відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до позичальників та/або заставодавців/іпотекодавців та/або поручителів, та/або юридичних осіб (дебіторів), зазначених у Додатку №1 до цього Договору (надалі за текстом - боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами застави, та/або іншими договорами, на підставі яких виникла дебіторська заборгованість юридичних осіб перед первісним кредитором, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги). Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеними цим Договором.
Пунктом 2 Договору про відступлення права вимоги №29/06/22-01 передбачено, що за цим Договором новий кредитор в день укладення цього Договору набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги (за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане відповідно до умов основних договорів). Сума заборгованості, вказана у Додатку №1 до цього Договору не враховує донараховані відсотки, пені та штрафні санкції, передбачені умовами основних договорів, після набуття первісним кредитором прав вимоги, у зв'язку з чим Новий кредитор має право здійснити відповідні нарахування в межах умов відповідних кредитних договорів.
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки) (п. 13 Договору про відступлення права вимоги №29/06/22-01).
ТОВ «Фаст-Фінанс» (змінено найменування на ТОВ «Промтехсполук»), відповідно до п. 1 Договору про відступлення права вимоги №29/06/22-01 та Додатку № 1 до Договору набув право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» сплати простроченої заборгованості у загальній сумі 827 217,79 грн по наступним договорам факторингу: №20211130-К/1 від 30.11.2021 року на суму 139 176,57 грн, №20211230-К/2 від 30.12.2021 на суму 78 031,02 грн та №2020131-К від 31.01.2022 на суму 610 010,20 грн.
Надалі, 28.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаст-Фінанс» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтехсполук») (далі також - первісний кредитор, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зумері» (надалі також - новий кредитор, відповідач-2) укладено Договір про відступлення прав вимоги №2-04 (надалі також - Договір про відступлення прав вимоги №2-04, спірний правочин), відповідно до п. 1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (надалі також - позивач, боржник) по договорах та до правонаступників боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки (зобов'язання) боржника, за договорами (договорами, на підставі яких виникла заборгованість боржника перед первісним кредитором, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (надалі - основні договори) (надалі - права вимоги). Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеними цим Договором.
Пунктом 2 Договору про відступлення прав вимоги №2-04 передбачено, що за цим Договором новий кредитор в день укладення цього Договору набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами, сплати боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, виконання інших зобов'язань, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги (за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане відповідно до умов основних договорів). Сума заборгованості, вказана у Додатку №1 до цього Договору не враховує донараховані відсотки, пені та штрафні санкції, передбачені умовами основних договорів, після набуття первісним кредитором прав вимоги, суми понесених судових витрат по справі №910/2710/23, у зв'язку з чим Новий кредитор має право здійснити відповідні нарахування в межах умов відповідних основних договорів, вимагати компенсації судових витрат. Право вимоги належить ТОВ «Фаст-Фінанс» (ТОВ «Промтехсполук») на підставі Договору про відступлення права вимоги №29/06/22-01 від 29.06.2022 року, у відповідності до якого, в тому числі, але не обмежуючись, ТОВ «Фаст-Фінанс» (ТОВ «Промтехсполук») було набуто право вимоги до ТОВ «Сіроко Фінанс» по Договору факторингу №20211130-К/1 від 30.11.2021 року, Договору факторингу №20211230-К/2 від 30.12.2021 та Договору факторингу №2020131-К від 31.01.2022 на суму 610 010,20 грн.
В п. 3 Договору про відступлення прав вимоги №2-04 зазначено, що за відступлення права вимоги за основними договорами ТОВ «Зумері» сплачує ТОВ «Фаст-Фінанс» (ТОВ «Промтехсполук») грошові кошти у сумі 1 273 073,01 грн без ПДВ (ціна відступлення). Ціна відступлення підлягає сплаті новим кредитором первісному кредитору в строк до 31.12.2030 року.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, а відступлення клієнтом, який уклав договір факторингу, свого права на отримання фінансової послуги чинним законодавством не передбачено. Оскільки в результаті укладення між ТОВ «Фаст Фінанс» та ТОВ «Зумері» договору про відступлення права його сторони не набули статусу сторін за договорами факторингу, укладеним між фактором ТОВ «Сіроко Фінанс» та клієнтом ТОВ «Фінансова компанія «Форза», укладений договір №2-04 від 28.04.2023 року суперечить вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідач-2 заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що факт правомірності первинного відступлення права вимоги за договорами факторингу та нарахування штрафних санкцій підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 року по справі №910/2710/23. При цьому, прямої норми, що б підтверджувала заборону на заміну сторони та/або визнання нікчемності правочину позивачем не вказано.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов'язанні, за винятком зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
При цьому договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (п. 49 Постанови ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18), а правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається, виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору (п. 9.5 Постанови ВП ВС від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20).
Питання правової природи відступлення права вимоги, факторингу, розмежування факторингу і відступлення права вимоги (цесії) були предметом детального аналізу низки постанов Великої Палати Верховного Суду.
Так, зокрема, у постанові ВП ВС від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 здійснено розмежування правочинів з відступлення права вимоги (цесії) та договору факторингу:
1) Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
2) Учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа (ст.ст. 2, 512-518 ЦК України), а суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, 3 що вбачається із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
У ст. 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Тобто фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. (Висновок висловлено у постанові ВП ВС від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16цс20).
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою. (Висновок висловлено у постанові ВП ВС від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20)).
3) Під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України), в той час як предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).
4) При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно, а за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
5) Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України) (п. 62 Постанови ВП ВС від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).
Водночас, у межах спірного правочину в даній справі №910/13448/23, у якому згідно з умовами спірного договору було відступлено право вимоги до боржника, за яку новий кредитор (ТОВ «Зумері») сплачує первісному кредитору (ТОВ «Фаст-Фінанс») грошові кошти в розмірі 1 273 073,01 грн, фактично відсутня ознака надання фінансової послуги сторонами одна одній, на чому наполягав позивач.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 ВП ВС визначено наступні ознаки правочинів про відступлення права вимоги та договору факторингу:
- Ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні;
2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);
3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;
4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
- Договір факторингу має такі ознаки:
1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату;
2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим;
3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги;
4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови;
5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Вирішуючи у справі №906/1174/18 виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, ВП ВС дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Також ВП ВС зазначила, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (п. 57 Постанови). Постанова ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (№ 12-1гс21).
Таким чином, враховуючи зазначену позицію, судом в межах даної справи №910/13448/23, як зазначено вище, встановлено відсутність ознак надання сторонами спірного правочину фінансових послуг одна одній.
Як вбачається зі змісту спірного договору відповідач-2 не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення прав вимоги в нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору.
Отже, безпідставними є твердження позивача про те, що в даному випадку наявна заміна кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, оскільки як встановлено судом, отримувачем фінансової послуги за Договорами факторингу є клієнт - ТОВ "Фінансова компанія "Форза", яке і здійснило відступлення права вимоги за Договорами факторингу на підставі Договору про відступлення права вимоги і в подальше це право вимоги було відступлене за спірним правочином.
З умов Договорів факторингу не вбачається, що зобов'язання ТОВ "Зумері" зі сплати суми нерозривно пов'язане саме з особою ТОВ "Фінансова компанія "Форза". Договори факторингу не містять заборони на відступлення права вимоги за ними.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За правилами частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Таким чином, встановивши обставини справи щодо фактичної недоведеності обставин, покладених позивачем в основу позовних вимог, суд вважає, що підстави для визнання договору недійсним немає.
Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважаться доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наведена відповідачем сукупність доказів очевидно є більш вірогідною, ніж доводи та докази, наведені позивачем.
Всі інші доводи, заяви пояснення та клопотання учасників справи суд відхиляє, як такі, що не впливають на рішення про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням зазначених положень ГПК України, суд прийшов до висновку про відсутність обумовлених законом підстав для визнання укладеного між відповідачами Договору про відступлення прав вимоги №2-04 від 28.04.2023 року недійсним, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіроко Фінанс" судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 18.07.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ