ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2025Справа № 910/2103/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, вул. Хрещатик, 36,м. Київ,01044 код ЄДРПОУ 04633423)
до Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ ХОЛДІНГС" (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 3, корп.3, код ЄДРПОУ 41719529)
про стягнення 8 685 578,16 грн.
Представники учасники справи:
Від позивача: Павлов Р.В.;
Від відповідача: Рафальська І.Й.
Департамент економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ ХОЛДІНГС" (далі-відповідач) стягнення 8 685 578,16 грн, з яких 5 647 320,00 грн - розмір пайового внеску, 2 529 999,36 грн - інфляційні витрати, 508 258,80 грн - 3% річних на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.03.2025.
17.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у період будівництва об'єкту в замовника будівництва був відсутній обов'язок щодо укладення договору та сплати розміру пайової участі, оскільки з 01.01.2021 було скасовано положення щодо обов'язкової сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; в складі проєкту будівництва: «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, інфраструктури та паркінгами на вул. Сім?ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі м. Києва» передбачено будівництво навчального закладу, тобто об'єкту соціальної інфраструктури, а відтак, відсутній обов'язок сплачувати внески на пайову участь; на замовлення ТОВ «Юніт Холдінгс» побудовані інженерні мережі, які передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, теплову мережу на суму 2 959 343,46 без ПДВ, в процесі передачі водопровідної мережі на суму 4 670 278,45 без ПДВ, ТОВ «Юніт Холдінгс» побудовані інженерні мережі, які на сьогоднішній день готуються до передачі в комунальну власність міста Києва; спірні правовідносини не підпадають під сферу регулювання Господарського кодексу України, а тому, не можуть бути предметом розгляду в господарському суді. Крім того, представник відповідача просив суд закрити провадження у справі № 910/2103/25 на підставі ст. 231 ГПК України.
Представник позивача у підготовчому засіданні 24.03.2025 заявляв усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подачі документів.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 24.03.2025 повідомив про направлення до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання та не заперечував щодо задоволення усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.
Суд 24.03.2025 у підготовчому засіданні постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подачі документів, підготовче засідання відкладено на 07.04.2025.
24.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
28.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме документи, що підтверджують факт внесення змін до дозволу на виконання будівельних робіт № IУ113190111761, виданого у 2 кварталі 2020 року, щодо об'єкта будівництва «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім?ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва».
28.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач висловив непогодження із запереченнями відповідача. Зокрема, позивачем наголошено, що відповідач почав будівництво до 2020 року, об'єкт будівництва не введено в експлуатацію станом на 2020 рік, однак після 01.01.2020 протягом 10 робочих днів не звернувся до Департаменту щодо отримання розрахунку та не сплатив пайову участь, у зв'язку із цим не виконали встановлений законом обов'язок, порушивши права та інтереси територіальної громади столиці; відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує здійснення одночасного будівництва об'єкта соціальної інфраструктури з передачею до комунальної власності м. Києва та встановлення вартості будівництва в порівнянні до розміру пайової участі, оскільки відповідач виключно зазначив, що планується (навіть не збудовано) будівництво соціального об'єкту; позивач вказав, що між Департаментом та відповідачем укладені договори пайової участі у створені і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва: від 12.05.2017 № 177 та додаткову угоду від 16.05.2019; від 01.12.2017 № 425 та додаткову угоди від 26.10.2020 № 1; від 05.12.2017 № 433 та додаткові угоди від 19.12.2017 № 1, від 26.01.2018 № 2 та від 28.11.2018 №3, предметом зазначених договорів була сплата коштів пайової участі за будівництво об'єктів пайової участі по проєкту «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва», у зв'язку із цим вказані правочини спростовують доводи відповідача щодо звільнення його від сплати коштів пайової участі у зв'язку із будівництвом об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури; позивач акцентував увагу суду на суперечливій поведінці відповідача, оскільки останній стверджує, що звільнений від сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва; доводи відповідача про збудовані мережі не відноситься до предмету розгляду даної справи справі та Департамент не нараховував пайову участь об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства, технічних приміщень, що були побудовані та, які будуються на земельних ділянках відповідача та поза межами; позивача зазначив, що предметом позовної заяви у цьому спору є стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, інфраструктури та паркінгами на вул. Сім?ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі м. Києва, у зв'язку із цим правилами ГПК України передбачена виключна підсудність, яка застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо. так і опосередковано, також спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном, а тому підлягає розгляду Господарським судом міста Києва відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України.
Представник позивача у підготовчому засіданні 07.04.2025 заперечив проти клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 07.04.2025 підтримав клопотання про витребування доказів.
Судом відкладено розгляд клопотання представника відповідача про витребування доказів до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 відкладено підготовче засідання на 21.04.2025.
07.04.2025 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів.
15.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач не погоджується із заявленими вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні.
21.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.
21.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
21.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Представник відповідача у підготовче засідання 21.04.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 07.04.2025 про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у підготовчому засіданні 21.04.2025 заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Суд 21.04.2025 у підготовчому засіданні постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Представник позивача у підготовчому засіданні 21.04.2025 заперечив на клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.
Суд 21.04.2025 у підготовчому засіданні постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 28.04.2025.
23.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про застосування позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2025.
Представник відповідача 19.05.2025 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення просувального документа до електронного кабінету особи.
Представник позивача 19.05.2025 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 оголошено перерву у судовому засідання по розгляду справи по суті до 11.06.2025.
Представник позивача 11.06.2025 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача 11.06.2025 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 11.06.2025.
У судовому засіданні 11.06.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 11.01.2019 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113190111761 за проєктом «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім?ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва (коригування І черги будівництва), замовником будівництва вказано ТОВ «Юніт Холдінгс», код об'єкта 1220.9 (Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші).
Як вбачається із витягу сертифікату готовності № IУ123220215156, який видано 21.02.2022, з Єдиної державної електронної систему, дата початку будівництва - 09.01.2019 та дата завершення будівництва - 01.02.2022.
У вказаному сертифікаті замовником будівництва визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ ХОЛДІНГС", об'єктом - «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури на паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва; основні показники об'єкта: вбудована ТП в офісну будівлю В15, що є 3-им пусковим комплексом, офісна будівля В15, що є 4-им пусковим комплексом та підземний паркінг Р11.2, що є 5-им пусковим комплексом: Кількість поверхів, од - 7 , Загальна площа приміщень, м2 - 13595.8 . Загальна площа приміщень, м2 - 10458, Загальна площа приміщень, м2 - 117 , Загальна площа приміщень, м2 - 3020.8. Загальна площа будівлі, м2 - 13595.8 , Площа забудови, м2 - 1279.6, Корисна площа приміщень, м2-12796.4.
У пункті 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 13.04.2011 №461 зазначається, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
10.08.2023 позивач скерував відповідачу вимогу від 09.08.2023 № 050/08-3060 про отримання розрахунку та сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва. На підтвердження відправлення департамент долучив до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист, поштової накладної № 0104406069648 та фіскального чеку. Відповідач не надав відповідь на вимогу від 09.08.2023 № 050/08-3060
Надалі, 10.04.2024 Департамент економіки та інвестицій повторно скерував на юридичну адресу відповідача вимогу від 09.04.2024 № 050/08-1474 про отримання розрахунку та сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, в якій просив останнього підписати розрахунки і повернути позивачу в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але непізні ще 30.04.2024. Крім того, позивач вказав, що оплата пайового внеску здійснюється лише після реєстрації розрахунку в Департаменті у встановленому порядку; в разі ненадання вищевказаного звернення та підписаних проєктів розрахунків у вказаний строк Департамент матиме підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінге» умисно ухиляється від обов'язку сплати пайового внеску та буде змушений звернутися до правоохоронних органів та/або суду з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва. До вказаної вимоги було долучено проект розрахунку обсягу пайової внеску.
На підтвердження відправлення департамент долучив до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист, поштової накладної № 0104406193802 та фіскального чеку.
Відповідач не надав відповідь на вимогу № 050/08-1474 від 09.04.2024 та не сплатив суму в розмірі 5 647 320,00 грн.
В обгрнутвання заявлених вимог, позивач вказує на те, що відповідач не звернувся із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію, договір про пайову участь не укладено, а кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва у зв'язку з будівництвом об'єкту загальною площею 13595.80 м2 відповідачем не перераховано, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ ХОЛДІНГС" заборгованість щодо сплати пайової участі в розмірі 5 647 320,00 грн, а також стягнути нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення строків виконання грошових зобов'язань інфляційні втрати в розмірі 2 529 999,36 грн та 3% річних у розмірі 508 258,80 грн.
Відповідач, заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Статтею 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Частиною 1 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала:
1. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
2. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
3. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
5. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
9. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
З 01.01.2020 набули чинності пункти 10-13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі також - Закон № 132-IX), якими виключено частину 5 статті 30 та статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", остання з яких регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до приписів розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX вбачається, що з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено (абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX), що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону Украі?ни "Про місцеве самоврядування в Украі?ні", до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій? незалежно від форм власності, розташованих на відповідній? території?, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на паи?ових засадах об'єктів соціальної? і виробничої? інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону Украі?ни "Про місцеве самоврядування в Украі?ні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3.1 розділу ІІІ Порядку, паи?ова участь є обов'язковим внеском, який? замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами Украі?ни та цим Порядком.
Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку, замовник, який? здійснює або має намір здіи?снити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної? площі об'єкта), зобов'язаний? до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної? та соціальної? інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Залучення замовників до пайової участі відбувається на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного між виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замовником (далі - договір про пайову участь).
Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
Суд наголошує, що обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.
Суд зазначає, що передбачений розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Таким чином, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, висновками Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.
Судом по матеріалам справи встановлено, що будівництво об'єктів розпочате у 2019 році, що підтверджується інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Надалі, об'єкт введено в експлуатацію відповідно 2022 році, відтак застосуванню підлягає абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником (відповідачем) об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Зазначеним вище фактично спростовуються доводи відповідача стосовно того, що з 01.01.2020 повністю скасовано обов'язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звернувся до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначених об'єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення в експлуатацію об'єкта та не перерахував кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва у зв'язку з будівництвом вищезазначених об'єктів, чим порушив обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що "пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються" (пункт 8.51); "слід … здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації" (пункт 8.55).
З огляду на вищевикладене суд вважає, що, відповідач як замовник будівництва зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі за будівництво об'єкта - «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури на паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва; основні показники об'єкта: вбудована ТП в офісну будівлю В15, що є 3-им пусковим комплексом, офісна будівля В15, що є 4-им пусковим комплексом та підземний паркінг Р11.2, що є 5-им пусковим комплексом: Кількість поверхів, од - 7 , Загальна площа приміщень, м2 - 13595.8 . Загальна площа приміщень, м2 - 10458, Загальна площа приміщень, м2 - 117 , Загальна площа приміщень, м2 - 3020.8. Загальна площа будівлі, м2 - 13595.8 , Площа забудови, м2 - 1279.6, Корисна площа приміщень, мг2 -12796.4.
Суд відзначає, що розрахунок пайової участі є наступним:10 458,00 кв.м.* 13500,00 грн * 4% = 5 647 320,00 грн. Таким чином, загальний розмір пайової участі становить 5 647 320,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині стягнення з Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ ХОЛДІНГС" суми основного боргу у розмірі 5 647 320,00 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 508 258 грн. 80 коп інфляційні витрати в розмірі 2 529 999 грн. 36 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» 3% річних у розмірі 508 258 грн. 80 коп інфляційні витрати в розмірі 2 529 999 грн. 36 коп., останні є вірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, відповідно до якої саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Відповідачем не надано суду контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат.
Судом також відхиляються посилання відповідача на положення ч.5 ст.30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», як на підставу звільнення його від сплати пайового внеску, оскільки вказана норма була виключена з тексту цього Закону з 01.01.2020.
Крім того, суд відхиляє твердження відповідача, що спір у цій справі щодо стягнення пайової участі є публічно-правовим спором, з огляду на наступне.
Положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 вказаного КАС України).
За змістом пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 19.02.2020 у справі №520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18.
Водночас, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (подібний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У даному випадку спір, який виник між сторонами не має публічно-правового характеру, стосується виконання зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи викладене та з огляду на предмет і підстави спору у справі, спір у справі не є публічно-правовим.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 21.02.2025 шляхом формування позовної заяви в системі «Електронний суд».
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51) (постанова ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16).
Як встановлено судом, предметом спору у справі є стягнення суми пайової участі за будівництво об'єктів, що введені в експлуатацію згідно сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України IУ123220215156, який видано 21.02.2022, про готовність до експлуатації закінченого будівництва об'єкта «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури на паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва; основні показники об'єкта: вбудована ТП в офісну будівлю В15, що є 3-им пусковим комплексом, офісна будівля В15, що є 4-им пусковим комплексом та підземний паркінг Р11.2, що є 5-им пусковим комплексом: Кількість поверхів, од - 7 , Загальна площа приміщень, м2 - 13595.8 . Загальна площа приміщень, м2 - 10458, Загальна площа приміщень, м2 - 117 , Загальна площа приміщень, м2 - 3020.8. Загальна площа будівлі, м2 - 13595.8 , Площа забудови, м2 - 1279.6, Корисна площа приміщень, мг2 -12796.4.
Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 по справі №915/149/23 вказав, що стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Суд звертає увагу на те, що приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.
Дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено численними постановами.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, суд зауважує, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Численними Указами Президента України воєнний стан продовжено, в тому числі, і по теперішній час.
Згідно п.19 Прикінцевий та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, наведеним вище у сукупності, спростовуються твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення грошових коштів.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладається на відповідача.
ст.ст. 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 3, корп.3, код ЄДРПОУ 41719529) пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 5 647 320 грн. (п'ять мільйонів шістсот сорок сім тисяч триста двадцять) 00 коп., інфляційні витрати в розмірі 2 529 999 грн. (два мільйони п'ятсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) 36 коп., 3 % річних у розмірі 508 258 грн. (п'ятсот вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім) 80 коп. на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: Одержувач: ГУК у м. Києві, код доході 24170000, рахунок IBAN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ: 37993783.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 3, корп.3, код ЄДРПОУ 41719529) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, вул. Хрещатик, 36,м. Київ,01044 код ЄДРПОУ 04633423) судові витрати у сумі 104 226 грн. (сто чотири тисячі двісті двадцять шість) 94 коп. за наступними реквізитами: отримувач: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ: 04633423, банк Держказначейська служба України, м. Київ, UA188201720344240001000029201.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення суду буде виготовлено відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано: 11.07.2025.
Суддя Літвінова М.Є.