номер провадження справи 19/27/25
15.07.2025 Справа № 908/912/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом Фермерського господарства "Пилипенко В.М." (70040, Запорізька обл. Запорізький р-н, с. Антонівка, вул. Гагаріна буд.26, ідентифікаційний код 42828452)
до відповідача: Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001 м. Київ, вул. Грушевського буд.1д, адреса для зв'язків та листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, Україна, 49094, ідентифікаційний код 14360570)
про визнання права власності на автомобіль
представники сторін
від позивача: Зіменко О.В., ордер АР №1233034 від 08.04.2025(в режимі відео конференції)
від відповідача : не з'явився;
До Господарського суду Запорізької області через підсистему "Електронний суд" 08.02.2025 надійшла позовна заява Фермерського господарства "Пилипенко В.М." до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання права власності на автомобіль ТОYOTA RAV-4, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №ZPVLFLOWWCK57-1 від 23.09.2020 позивач, сплативши передбачені договором платежі, отримав від відповідача пакет документів для переоформлення права власності автомобіля TOYOTA RAV-4 VIN НОМЕР_1 , однак у Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) в особі Територіального сервісного центру МВС 2343 позивачу було відмовлено в перереєстрації транспортного засобу з огляду на наявність відомостей про власника транспортного засобу у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 09.04.2025, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/912/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою Господарського суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі №908/912/25 присвоєно справі номер провадження 19/27/25; постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.05.2025.
21.04.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Банк проти позову заперечує та вказує, що право власності позивача на транспортний засіб жодним чином ним не оспорюється та в жоден спосіб не порушується. Відповідач стверджує, що Банком не заперечується право власності позивача на транспортний засіб, всі документи, які були необхідні для перереєстрації автомобіля з боку Банку було підписано і передано позивачу. Момент переходу права власності на рухому річ має виключне значення для вирішення питання по суті спору. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть самі визначити (у договорі) момент виникнення права власності на рухому річ.
На думку відповідача, враховуючи той факт, що відповідно до закону позивач вже є власником транспортного засобу починаючи з 09.12.2024 року, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Також Банк вважає відсутнім спір про право та вказує, що ч 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту. Як вбачається з позовної заяви, саме третьою особою відмовлено Позивачу у перереєстрації права власності на транспортний засіб, таким чином державний орган не визнав право власності Позивача на підставі поданих документів. На думку відповідача, факт такої відмови жодним чином не спростовує чинність поданих документів та факт переходу права власності.
За твердженням Банку, в даному випадку, перереєстрація транспортного засобу мала відбутись на підставі Договору фінансового лізингу та решти документів долучених до позовної заяви. Складові права власності, як право володіння і користування транспортним засобом з дня укладення договору знаходились в компетенції лізингоодержувача. І лише остання складова - правомочність щодо розпорядження майном перейшла в момент підписання акту приймання -передачі. На сьогодні, відсутні будь-які обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно транспортного засобу, який потрібно перереєструвати.
Банк у відзиві також зазначає, що позивачем подано позов до неналежного відповідача, оскільки між сторонами відсутній предмет спору, відповідач (Банк) прав позивача не порушував, не невизнавав, не оспорював, докази порушених, або невизнаних прав позивача з боку АТ КБ "ПриватБанк" у матеріалах справи та у позовній заяві відсутні
Відзив Банку також містить заперечення проти стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 13.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи відкладено до 12.06.2025.
20.05.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, якими позивач зазначив заперечує позицію Банку, зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими та спрямованими до належного відповідача.
Від відповідача 10.06.2025 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Банку, за наявними у справі документами.
Ухвалою суду від 12.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 08.07.2025.
В зв'язку з перебуванням судді Давиденко І.В. 08.07.2025 на лікарняному, судове засідання було перенесено на 15.07.2025.
В судове засідання 15.07.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.
У судовому засіданні 15.07.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
23.09.2020 між Фермерським господарством «Пилипенко В.М.» (надалі - лізингоодержувач, позивач) та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (надалі- Банк, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу №ZPVLFLOWWCK57-1 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Банк зобов'язується набути у власність у ТОВ «Восток Автомир» (надалі - продавець), предмет лізингу (надалі-майно), відповідно до встановлених Лізенгоодержувачем специфікацій ( додаток №1) та передати його в користування Лізенгоодержувачу на строк, що зазначений в цьому договорі,а Лізенгоодержувач зобов'язується сплатити Банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.
Строк лізингу - 24 місяці, що обчислюється з дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна, та який не може бути меншим одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу (п. 1.2 Договору).
Згідно з п. 2.1 Договору загальна вартість майна становить 956306,35 грн, ПДВ 191261,27 грн, усього до сплати 1 147 567,62 грн, у тому числі вартість пристрою GPS зі встановленням у розмірі 4022,62 грн.
У п. 3.1 Договору сторонами визначено, що передача майна буде здійснюватися за адресою: Україна, місто Запоріжжя, вулиця Перемоги, будинок 40А.
Пунктом 3.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що передача майна можлива після сплати, якщо вони передбачені умовами оформлення Майна згідно законодавства, витрат Банку по оплаті пенсійного збору, відшкодування витрат при реєстрації, а також витрат при страхуванні Майна, витрат зі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та інших платежів прямо передбачених цим Договором на рахунок відкритий згідно з п.2.3 цього Договору, або на рахунок страхової компанії.
Відповідно до п. 3.3 Договору майно повинне бути передане Лізингоодержувачу згідно з Актом приймання-передачі майна протягом 3 (три) календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього договору, але не раніше дати підписання Акту приймання-передачі Майна .
У п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка. Майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.
Відповідно до Специфікації майна (Додаток № 1), майном є автомобіль марки TOYOTA RAV-4, VIN: НОМЕР_1 .
Додатком №2 до Договору сторони погодили графік платежів.
За твердженням позивача, ним належним чином та в повному обсязі виконано зобов'язання за Договором і сплачено на користь Банку визначені договором платежі, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу №ZPVLFLOWWCK57-1 від 19.12.2024.
Крім того, 19.12.2024 ФГ «Пилипенко В.М.» та АТ КБ «ПриватБанк» складено Акт приймання-передачі транспортного засобу за договором №ZPVLFLOWWCK57-1, з якого вбачається передача відповідачем та прийняття позивачем автомобіля TOYOTA RAV-4, VIN: НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , видане TSC2348.
З метою перереєстрації транспортного засобу позивач звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях з відповідною.
Листом від 06.02.2025 Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях повідомлено позивача про те, що АТ «Приватбанк» значиться в Єдиному реєстрі боржників, у зв'язку з чим перереєстрація автомобіля TOYOTA RAV-4, VIN: НОМЕР_1 на нового власника не можлива.
Позивач стверджує, що неможливість зареєструвати автомобіль за собою порушує його право власності, оскільки останній не може в повній мірі розпоряджатись автомобілем (продати такий автомобіль, передати в оренду чи розпорядитись ним іншим способом), оскільки реєстраційне посвідчення на вказаний автомобіль зареєстроване на відповідача та в такому посвідченні зазначено, що власником автомобіля є саме Банк.
Оскільки, Банк не усунув порушення прав позивача та не вчинив дії, спрямовані на усунення перешкод у реєстрації автомобіля за господарством, останній звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає, що на автомобіль, за який ним сплачено кошти, може бути звернено стягнення, а тому позивач вважає, що його право власності підлягає захисту.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказуючи на те, що Банк не порушував права та законні інтереси позивача, виконав умови договору, укладеного з позивачем. Також відповідач зазначив, що не оспорює право власності позивача на предмет лізингу та є неналежним відповідачем у даному спорі.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу - це договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу.
Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Договором і сплатив на користь відповідача передбачені договором платежі.
Також, матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачу автомобіля та свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт) СХС752479, видане TSC2348.
Відповідно до Наказу№ZPVLFLOWWCK57-1 від 19.12.2024, складеного Банком, відповідач вирішив провести перереєстрацію спірного транспортного засобу та доручити перереєстрацію транспортного засобу в сервісному центрі МВС директору позивача.
Судом встановлено, що наявність пакету документів, переданого відповідачем, не призвела до зняття автомобіля з реєстраційного обліку з відповідача та перереєстрації за позивачем.
Відтак, позивач не може вважатись власником автомобіля в розумінні вимог Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх тинів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспорт них засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок).
Відповідно до частини одинадцятої статті 34 Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митною оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до першого-четвертого абзаців пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»). Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Згідно зі ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що автомобіль був переданий позивачу, втім означена передача не призвела до реєстрації автомобіля за позивачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 викладено висновок про те, що положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Слід зазначити, що транспортний засіб переданий позивачу, однак позивач був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого транспортного засобу за собою, а також розпорядитись автомобілем, оскільки за даними реєстрів МВС власником вказаного автомобіля є відповідач.
Враховуючи викладене, є підстави вважати, що право власності позивача фактично не визнається.
Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 15 Порядку у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли:
- перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням;
- транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження»;
- транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження»;
- транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;
- транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №985.
Отже, центр МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, а тому доводи відповідача в частині порушення прав позивача саме діями центру МВС є безпідставними, оскільки саме перебування Банку в Реєстрі боржників стало підставою для відмови в реєстрації права власності на автомобіль за позивачем.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання йото права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.
Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
За умовами частин 1, 5, 7 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з мстою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви Інформацію з Єдиного реєстру боржників, відповідно до якої станом 04.04.2025 щодо АТ «ПриватБанк» в реєстрі боржників міститься 154 записи по виконавчим провадженням, де Банк виступає боржником.
На переконання позивача, існує ризик того, що на автомобіль, за який ним сплачено кошти, може бути звернено стягнення, а тому позивач вважає, що його право власності підлягає захисту.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи наведені вище обставини та факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що ж до доводів відповідача, слід зазначити, що саме наявність інформації про відповідача у реєстрі боржників стала підставою для відмови у реєстрації автомобіля за позивачем, що має наслідком порушення прав господарства як власника майна.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Фермерським господарством "Пилипенко В.М." право власності на автомобіль ТОYOTA RAV-4, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску.
3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фермерського господарства "Пилипенко В.М." (70040, Запорізька обл. Запорізький р-н, с. Антонівка, вул. Гагаріна буд.26, ідентифікаційний код 42828452) витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 770 (тринадцять тисяч сімсот сімдесят) грн 82 коп.
Повний текст рішення складено 21.07.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.