21.07.2025 Справа № 908/2186/25
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянувши заяву (вх.№14570/08-08/25 від 17.07.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛТРЕЙН» про забезпечення позову у справі №908/2186/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛТРЕЙН» (вул. Раїси Окіпної, буд. 4, прим. 188, офіс 24, м. Київ, 02002; ідентифікаційний код юридичної особи 42302587)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ СТАЛЬ» (вул. Вороніна, буд. 23/67, м. Запоріжжя, 69120; ідентифікаційний код юридичної особи 41886529)
про стягнення коштів,
17.07.2025до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛТРЕЙН» (скорочене найменування - ТОВ «КОЛТРЕЙН») до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ СТАЛЬ» (скорочене найменування - ТОВ «РЕАЛ СТАЛЬ») про розірвання договору поставки №29/05 від 29.05.2024, укладеного між ТОВ «КОЛТРЕЙН» (код ЄДРПОУ 42302587) та ТОВ «РЕАЛ СТАЛЬ» (код ЄДРПОУ 41886529) та про стягнення грошових коштів у розмірі 2 335 239,80 грн, з яких: повернення сплачених авансових платежів у розмірі - 1 425 600,00 грн, пеня у розмірі 552 794,72 грн інфляційні втрати у розмірі 298 305,33 грн та 3% річних у розмірі 58 539,75 грн судові витрати у справі просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2025справу №908/2186/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Разом із позовом подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ«РЕАЛ СТАЛЬ» і обліковуються на його банківських рахунках, та накласти арешт на майно, що належить ТОВ«РЕАЛ СТАЛЬ», в межах суми позову 2 335 239,80 грн.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному судді від 17.07.2025заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Педоричу С.І.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача. Позивач вважає обрані заходи забезпечення позову адекватними та співмірними з заявленими вимогами.
Розглянувши заяву, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Положеннями частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Виходячи з положень ст. ст. 136, 137 ГПК України, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 у справі №907/73/19, від 19.10.2020 у справі №915/373/20, від 14.07.2021 у справі №910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі №913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 31.08.2020 у справі №917/1274/19).
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
Так, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд зауважує, що в даному випадку досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Водночас, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18).
До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Предметом позову згідно поданої позовної заяви є розірвання договору поставки через істотне порушення відповідачем умов договору, внаслідок чого позивач не отримав товар, на який розраховував, та поніс у зв'язку із цим матеріальні збитки. Крім того у відповідача виник обов'язок повернути сплачені за товар грошові кошти, сплативши за неналежне виконання грошового зобов'язання авансованих платежів пеню, інфляційні втрати та три проценти річних.
Тобто у межах цієї справи вирішується майновий спір.
Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання, що відповідає правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголошено на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №37з-23.
Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Враховуючи, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення 2 335 239,80 грн, виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів.
У свою чергу, щодо адекватності вжитого заходу забезпечення позову та урахування принципу збалансованості інтересів сторін, суд акцентує увагу на тому, що в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Водночас, у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення, а у майбутньому такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 зі справи №911/1111/20.
Крім того, суд враховує, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог є безпосередньо пов'язаним із предметом спору.
Щодо обраного способу забезпечення позову, слід зауважити, що арешт коштів як такий не означає зміну їх власника, водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №908/3247/20.
При цьому зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.
У свою чергу, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі №911/949/20, від 24.05.2021 у справі №910/3158/20, від 09.06.2021 у справі №914/2438/20).
За таких обставин, арешт грошових коштів у розмірі ціни позову (суми передплати та штрафних санкцій) забезпечить паритетність становища обох сторін та баланс їх інтересів, з огляду на те, що вимоги позивача не забезпечені іншим чином, в той час як відповідач має у своєму розпорядженні грошові кошти сплачені у якості передплати за товар.
Отже, суд приймає аргументи заявника, що вжиття заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на кошти відповідача в межах суми 2 335 239,80 грн є виправданим, оскільки спрямоване забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, але при цьому не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, блокуванню чи створенню перешкод в його діяльності.
Таким чином в цій частині заява позивача щодо накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржника в межах суми 2 335 239,80 грн підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про накладення арешту на майно ТОВ «РЕАЛ СТАЛЬ», суд зазначає таке.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на майно відповідача, однак не конкретизує яке саме це має бути майно (рухоме, нерухоме, його перелік), не наводить його ідентифікуючих ознак, та не обґрунтовує вартість майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача.
Позивачем в обґрунтування заяви не надано інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, тощо. Відтак не надано відомостей які саме у відповідача наявні у власності активи та якої вартості для співставлення з заявленими вимогами у справі.
Водночас, позивач не надає суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доводить неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача.
Крім того, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Таким чином, одночасне накладення арешту і на майно (вартість якого невідома) так і на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, на переконання суду, у даному випадку є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову у справі №908/2186/25 в частині накладення арешту на грошові кошти є обґрунтованою та задовольняється судом саме в цій частині. В частині вимог про накладення арешту на майно відповідача суд відмовляє.
Відповідно до положень ч. 6, ч. 8 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суд, враховуючи положення статті 141 ГПК України, констатує відсутність на час прийняття цієї ухвали відомостей, достатніх для припущення про ймовірність виникнення збитків осіб щодо яких вживаються заходи або будь-яких третіх осіб, та не вбачає необхідності щодо вжиття зустрічного забезпечення, зокрема, за відсутності відповідного клопотання осіб, щодо яких вживаються заходи забезпечення позову.
Відповідно до статті 144 ГПК України, ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч.1).
Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів (ч.2). Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (ч.4).
Керуючись ст. ст. 136-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву (вх.№14570/08-08/25 від 17.07.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛТРЕЙН» про забезпечення позову у справі №908/2186/25 задовольнити частково.
2. Вжити заходи забезпечення позову у спосіб накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ СТАЛЬ» (вул. Вороніна, буд. 23/67, м. Запоріжжя, 69120; ідентифікаційний код юридичної особи41886529) в межах суми 2 335 239,80 грн.
Стягувачем за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛТРЕЙН» (вул. Раїси Окіпної, буд. 4, прим. 188, офіс 24, м. Київ, 02002; ідентифікаційний код юридичної особи 42302587).
Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ СТАЛЬ» (вул. Вороніна, буд. 23/67, м. Запоріжжя, 69120; ідентифікаційний код юридичної особи41886529).
В іншій частині заяви відмовити.
Дана ухвала відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом, який набирає чинності з моменту його прийняття, і підлягає негайному виконанню незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, тобто до 21.07.2028.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 21.07.2025, та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255-257 ГПК України, протягом десяти днів з дня її підписання.
Оригінал даної ухвали з підписом судді та гербовою печаткою суду видати заявникові.
Суддя Станіслав Іванович Педорич