вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" липня 2025 р. Cправа № 902/345/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Комунальної організації "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" (вул. Шолом-Алейхема, 4, м. Вінниця, 21050)
до: Фермерського господарства "ЧОПИК О.О." (вул. Захисників України, 7, с. Стіна, Тульчинський район, Вінницька область, 24231)
про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості та дострокове повернення кредиту
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 24.03.2025 (вх. № 370/25 від 24.03.2025) Комунальної організації "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" з вимогами до Фермерського господарства "ЧОПИК О.О." про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості в розмірі 127 724,34 грн та дострокове повернення кредиту в розмірі 213 841,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором № 8ф від 27.11.2023 в частині повного та своєчасного повернення отриманих коштів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 28.03.2025, постановив позовну заяву Комунальної організації "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" № б/н від 24.03.2025 (вх. № 370/25 від 24.03.2025) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Заявою № б/н від 01.04.2025, що надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 02.04.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/3376/25 від 02.04.2025) позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Суд, ухвалою від 03.04.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/345/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 01.05.2025.
За результатами слухання справи 01.05.2025, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2025, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
У визначену судом дату (02.06.2025) розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, по закриттю якого, суд, ухвалою від 13.06.2025 повідомив учасників справи про судове засідання з розгляду справи № 902/345/25 по суті, яке призначено на 08.07.2025.
08.07.2025 на адресу суду надійшла заява № б/н від 08.07.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/7207/25 від 08.07.2025) представника позивача - адвоката Антощука В.Д. про розгляд справи за відсутності позивача.
Позивач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає на заяву № б/н від 08.07.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/7207/25 від 08.07.2025) про розгляд справи за відсутності представника Комунальної організації "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву".
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, ухвалою від 13.06.2025, яка направлялась рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 08.07.2025 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
27.11.2023 між Комунальною організацією "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" (позивач, за Договором Фонд) та Фермерським господарством "ЧОПИК О.О." (відповідач, за Договором Позичальник) було укладено Кредитний договір № 8ф, відповідно до пункту 1.1 якого Фонд на підставі та на умовах цього договору зобов'язується надати Позичальнику Кредит в сумі 300 000,00 грн, а Позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання Кредиту, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, що передбачені цим Договором.
Згідно із п. 1.2 Кредитного договору Кредит надається на реалізацію заходів місцевих програм підтримки та розвитку сільського господарства в межах Програми розвитку особистих селянських, фермерських господарств, кооперативного руху на селі та дорадництва на 2021-2025 роки, затвердженої рішенням 5 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання від 26.02.2021 № 68 (із змінами), для закупівлі корів та нетелей. Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити відсотки за користування ним відповідно до умов цього Договору, в строки встановлені п. 2.3 цього Договору на рахунок Фонду: р/р НОМЕР_1 в ТВБВ №10001/0175 філії - Вінницьке обласне управління АТ "Ощадбанк" Код 24893824.
Відсоткова ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 1 (одного) відсотка річних та 5 (п'ять) відсотків на обслуговування кредиту та нараховується з моменту перерахування коштів на рахунок Позичальника до дня остаточного повернення коштів Позичальником (п. 1.3 Кредитного договору).
На підставі п. 2.1 Кредитного договору Кредит надається Позичальнику шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника, р/р НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПриватБанк Код ЄДРПОУ 36331662, в сумі, яку визначено в п. 1.1 цього Договору.
Як передбачено п. 2.3 Кредитного договору повернення Кредиту та сплата відсотків за користування Кредитом, що нараховується відповідно до цього Договору, здійснюються Позичальником, в наступному порядку:
100 000 грн та відсотки встановлені та нараховані з урахуванням п. 1.3 та п. 2.4 цього Договору в терміни до 29.11.2024;
100 000 грн та відсотки встановлені та нараховані з урахуванням п. 1.3 та п. 2.4 цього Договору в терміни до 29.11.2025;
100 000 грн та відсотки встановлені та нараховані з урахуванням п. 1.3 та п. 2.4 цього Договору в терміни до 29.10.2026.
У випадку, якщо день погашення Кредиту, припадає на неробочий (святковий або вихідний) день банку, у якому відкрито рахунок Фонду, Позичальник зобов'язаний здійснити погашення Кредиту не пізніше, ніж у останній робочий день банку перед таким неробочим (святковим або вихідним) днем.
Відповідно до п. 2.4 Кредитного договору розмір відсотків за користування Кредитом визначається виходячи з фактичного часу користування Кредитом, включаючи день зарахування Фондом коштів на поточний рахунок Позичальника зазначений в п. 2.1 цього Договору, та виключаючи день повернення Кредиту. Відсотки розраховуються на фактичну суму неповернутого Кредиту, за методом: факт1/факт2 (далі - факт/факт), де факт1 - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування відсотків, факт2 - фактична кількість днів у році. У випадку повного погашення Кредиту Позичальник зобов'язаний одночасно (в межах одного робочого дня) сплатити усі нараховані згідно умов цього Договору відсотки за користування ним та штрафні санкції (пеня, інфляційні втрати), у випадку наявності підстав для їх нарахуванням.
У разі несплати Позичальником платежу у строки та в сумі, які визначені цим Договором, сума такого платежу вважається простроченою заборгованістю (п. 2.6 Кредитного договору).
Підпунктами 3.3.1 та 3.3.2 Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов'язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим Договором, повернути кредит у сумі, зазначеній у пункті 1.1 цього Договору, а також своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом. У випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим Договором - сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені цим Договором.
За прострочку терміну повернення кредиту Позичальник сплачує Фонду платежі встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, яка нараховується на суму простроченого платежу (п. 4.3 Кредитного договору).
У пункті 4.4 Кредитного договору сторони погодили, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахованої за порушення зобов'язань Позичальником ні підставі цього Договору не може перевищувати половини суми Кредиту, одержаної Позичальником за цим Договором.
Згідно із пунктом 8.1 Кредитного договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до пункту 8.3 Кредитного договору, Договір може бути розірваний у випадках та у порядку, встановлених чинним законодавством України.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.
Взяті на себе зобов'язання за укладеним кредитним договором Фонд виконав в повному обсязі та надав Позичальнику кредит на суму 300 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 8 (внутрішній номер 311111860) від 01.12.2023.
За ствердженням позивача, відповідачем не виконано зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, отриманих за Кредитним договором №? 8ф від 27.11.2023, у строк до 29.11.2024, визначений умовами зазначеного договору. Як наслідок, станом на 20.03.2025 заборгованість перед Позивачем становить: 100?000,00 грн - сума основного боргу, 3 896,00 грн - 1% річних за користування кредитом, 19 479,00 грн - 5% річних за обслуговування кредиту, 3 437,73 грн - інфляційні втрати та 911,61 грн - 3% річних.
Окрім того, унаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором № ?8ф від 27.11.2023, позивач звернувся із вимогою про дострокове розірвання вказаного договору та повернення грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн - суми основного кредиту, 2 307,00 грн - 1% річних за користування кредитом та 11 534,00 грн - 5% річних за обслуговування кредиту.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із приписами ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Судом встановлено, що КО "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" не зверталася до ФГ "ЧОПИК О.О." із пропозицією про розірвання Кредитного договору №? 8ф від 27.11.2023.
Разом з тим, недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі № 916/1684/18 дійшла висновку, що за загальним правилом розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Отже, за змістом наведених норм, розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з ініціативи Фонду не допускається. Однак таке розірвання можливе у разі істотного порушення договору (в порядку ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України), яке сторона має довести в розумінні ст.ст. 74, 76-80, 86 ГПК України.
Тобто, підставою для розірвання договору може бути невиконання однією із сторін своїх обов'язків за договором. Відтак, встановленню при вирішенні спору у даній справі в частині вимог стосовно розірвання договору підлягають обставини виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, та, у зв'язку з цим, наявності або відсутності підстав для розірвання договору.
Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2020 року справі № 910/13436/19, 08 вересня 2022 року у справі № 910/277/21.
Як слідує з умов спірного кредитного договору КО "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" надані кредитні кошти Позичальнику, а останній, в свою чергу, зобов'язався повернути ці кошти та сплати проценти за користування кредитними коштами.
Таким чином, укладаючи з відповідачем Кредитний договір, позивач обґрунтовано розраховував на своєчасне повернення наданих коштів, а також на отримання плати за користування ними у вигляді нарахованих відсотків. Однак, у зв'язку з порушенням відповідачем встановлених строків повернення кредиту та сплати процентів, позивач фактично позбавлений очікуваного результату, на досягнення якого розраховував під час укладення спірного договору.
Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку щодо сплати кредитних коштів у розмірі 100?000,00 грн, а також процентів, нарахованих відповідно до п. 1.3 та п. 2.4 Кредитного договору, у строки, визначені договором, а саме - до 29.11.2024. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що зазначені обставини, у розумінні положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, є істотним порушенням умов договору з боку відповідача та можуть слугувати підставою для його розірвання.
Отже, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, судом встановлено обставин, які передбачають можливість розірвання договору та свідчать про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України), в зв'язку з чим, вимога про розірвання Кредитного договору № 8ф від 27.11.2023 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Тобто, розірвання договору припиняє дію на майбутнє і не скасовує факту укладення та дії договору до моменту його розірвання.
Таким чином, при розірванні Кредитного договору № ?8ф від 27.11.2023, у зв'язку з істотним порушенням його умов Позичальником, останній, відповідно до вимог чинного законодавства, зобов'язаний повернути Фонду отриману суму кредиту в повному обсязі, сплатити нараховані проценти за фактичний період користування кредитними коштами.
Ураховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 100?000,00 грн правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також суд визнає доведеними вимоги позивача в частині дострокового повернення кредитних коштів, раніше отриманих Фермерським господарством "ЧОПИК О.О.", у розмірі 200?000,00 грн, та задовольняє їх у повному обсязі.
Поряд з цим, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 3?437,73 грн та інфляційних втрат у розмірі 911,61 грн.
Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви позивач помилково зазначив суму 3% річних у розмірі 3?437,73 грн та інфляційних втрат - 911,61 грн, тоді як з доданого розрахунку випливає, що ці суми слід розуміти навпаки.
Таким чином, у прохальній частині позовної заяви міститься очевидна описка, оскільки правильними сумами, заявленими до стягнення, є 911,61 грн - 3% річних та 3 437,73 грн - інфляційних втрат.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 911,61 грн 3% річних та 3 437,73 грн інфляційних втрат, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У пункті п. 4.3 Кредитного договору сторони визначили, що за прострочку терміну повернення кредиту Позичальник сплачує Фонду платежі встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, яка нараховується на суму простроченого платежу
Перевіривши за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE здійснені позивачем розрахунки трьох відсотків річних у розмірі 911,61 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 3 437,73 грн, судом помилок не виявлено.
Водночас, з огляду на вимоги пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу за платежем, який відповідач мав здійснити 29.11.2024, оскільки їх нарахування здійснено позивачем за період дії воєнного стану в Україні, під час якого позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 3 896,00 грн та 2 307,00 грн - 1% річних за користування кредитними коштами, а також 19 479,00 грн та 11 534,00 грн - 5% річних за обслуговування кредиту, суд зважає на таке.
Згідно із частиною 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У п. 2.4 Кредитного договору сторонами визначено, що розмір відсотків за користування Кредитом визначається виходячи з фактичного часу користування Кредитом, включаючи день зарахування Фондом коштів на поточний рахунок Позичальника зазначений в п. 2.1 цього Договору, та виключаючи день повернення Кредиту. Відсотки розраховуються на фактичну суму неповернутого Кредиту, за методом: факт1/факт2 (далі - факт/факт), де факт1 - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування відсотків, факт2 - фактична кількість днів у році. У випадку повного погашення Кредиту Позичальник зобов'язаний одночасно (в межах одного робочого дня) сплатити усі нараховані згідно умов цього Договору відсотки за користування ним та штрафні санкції (пеня, інфляційні втрати), у випадку наявності підстав для їх нарахуванням.
Судом перевірено розрахунок 1% річних за користування кредитними коштами за Кредитним договором № 8ф від 27.11.2023, здійснений за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE в межах визначеного позивачем періоду з 02.12.2023 по 20.03.2025, і встановлено, що останній не є арифметично вірним, а обґрунтований розмір 1% річних за користування кредитними коштами становить 3 895,89 грн.
Щодо вимоги про стягнення 19 479,00 грн 5% річних за обслуговування кредиту, суд, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.
Водночас вимоги позивача про стягнення 1% річних за користування кредитними коштами у розмірі 1 392,00 грн за період з 30.11.2024 по 29.11.2025 з суми 200 000,00 грн та 915,00 грн за період з 30.11.2025 по 29.10.2026 з суми 100 000,00 грн, що в загальному становить 2 307,00 грн, а також 5% річних за обслуговування кредиту в сумі 6 959,00 грн за період з 30.11.2024 по 29.11.2025 та 4 575,00 грн за період з 30.11.2025 по 29.10.2026, що в загальному складає 11 534,00 грн, заявлені безпідставно, оскільки позивачем розраховано 1% річних за користування кредитними коштами та 5% річних за обслуговування кредиту, враховуючи період та суми, у разі виконання відповідачем умов п. 2.1 Кредитного договору.
Суд враховує, що в пункті 2.4 Кредитного договору сторонами визначено, що розмір відсотків за користування Кредитом розраховується на основі фактичного часу користування, включаючи день зарахування Фондом коштів на поточний рахунок позичальника, зазначений у пункті 2.1 цього договору, та виключаючи день повернення Кредиту.
У зв'язку з розірванням Кредитного договору № 8ф від 27.11.2023, його дія припиняється щодо майбутніх періодів. Ураховуючи це, суд визнає необґрунтованими нарахування 1% річних за користування кредитними коштами у розмірі 2 307,00 грн та 5% річних за обслуговування кредиту в сумі 11 534,00 грн, здійснені за період після припинення дії договору, та відмовляє у задоволенні відповідних позовних вимог.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачкою не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до часткового задоволення, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
Так, при зверненні до суду з позовною заявою № б/н від 24.03.2025 (вх. № 370/25 від 24.03.2025) Комунальною організацією "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" заявлено одну немайнову вимогу (про розірвання кредитного договору), розмір судового збору з якої становить 3 028 грн та дві вимоги майнового характеру (про стягнення заборгованості в розмірі 127 724,34 грн та дострокове повернення кредиту в розмірі 213 841,00 грн), розмір судового збору з яких становить 5 123,48 грн.
При цьому суд зважає, що позовна заява № б/н від 24.03.2025 (вх. № 370/25 від 24.03.2025) направлена до Господарського суду Вінницької області 24.03.2025 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" та зареєстрована в канцелярії суду 24.03.2025, що підтверджується штампом суду за вх. № 370/25.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем відповідно до платіжних інструкцій № 115 від 28.03.2025 та № 118 від 31.03.2025 сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 521,18 грн.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 6 302,89 грн, решта суми судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Розірвати укладений між Комунальною організацією "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" (вул. Шолом-Алейхема, 4, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 24893824) та Фермерським господарством "ЧОПИК О.О." (вул. Захисників України, 7, с. Стіна, Тульчинський район, Вінницька область, 24231; код ЄДРПОУ 36331662) Кредитний договір №? 8ф від 27.11.2023.
Стягнути з Фермерського господарства "ЧОПИК О.О." (вул. Захисників України, 7, с. Стіна, Тульчинський район, Вінницька область, 24231; код ЄДРПОУ 36331662) на користь Комунальної організації "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву" (вул. Шолом-Алейхема, 4, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 24893824) 100 000 грн 00 коп - основного боргу; 3 895 грн 89 коп - 1% річних за користування кредитом; 19 479 грн 00 коп - 5% річних за обслуговування кредиту; 200 000 грн 00 коп - суми коштів раніше отриманого кредиту згідно Кредитного договору №? 8ф від 27.11.2023, які підлягають достроковому поверненню та 6 302 грн 89 коп - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник рішення надіслати позивачу до електронного кабінету в ЄСІТС, відповідачу - рекомендованим листом.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 18 липня 2025 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (вул. Захисників України, 7, с. Стіна, Тульчинський район, Вінницька область, 24231)