16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 128/505/21
провадження № 51-1256км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020000000389 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Городківка Крижопільського району Вінницької області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 06 серпня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 280 000 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 листопада 2020 року о 18:35, керуючи автомобілем «ВАЗ 217030», рухаючись у темну пору доби в с. Парпурівці Вінницького району Вінницької області автодорогою сполученням «с. Хижинці - с. Парпурівці» у напрямку с. Хижинці Вінницького району Вінницької області зі швидкістю близько 74,5-77,8 км/год, в порушення вимог п.п.12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, не вибравши безпечну швидкість руху у межах видимості дороги, не врахував дорожню обстановку та в момент об'єктивної появи у полі його зору велосипедиста ОСОБА_10 , який на велосипеді «Салют» із встановленим на задньому щитку світлоповертачем червоного кольору рухався попереду у попутному напрямку, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на зазначеного велосипедиста. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_10 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких вінпомер.
Вінницьким апеляційним судом 22 січня 2025 року було задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 серпня 2024 року в частині призначення ОСОБА_7 покарання було скасовано й ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Строк відбування покарання суд вирішив рахувати з моменту затримання засудженого. В решті вирок місцевого суду було залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальністьта невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість скасувати й призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення його підзахисного від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, належним чином не врахував позитивну характеристику обвинуваченого, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, частково відшкодував завдану шкоду, вину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання. Окрім того вказує, що апеляційним судом не враховано висновок органу пробації, яким рекомендовано призначення покарання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.
Вважає, що у вироку апеляційного суду не наведено переконливих доказів, чому до ОСОБА_7 застосовано реальну міру покарання, наближену до максимальної, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав подану скаргу.
Захисник підтримав касаційну скаргу частково, не вбачаючи достатніх підстав для призначення нового апеляційного розгляду у провадженні й вбачаючи, що суд касаційної інстанції може самостійно пом'якшити засудженому покарання.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу винного через суворість, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
За змістом ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких.
Окрім цього судом взято до уваги, що ОСОБА_7 , керуючи технічно справним транспортним засобом, порушив декілька вимог Правил дорожнього руху; враховано наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці пригоди.
Окрім того, апеляційний суд урахував часткове відшкодування засудженим шкоди та думку потерпілої, яка наполягала на реальній мірі покарання як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.
При цьому, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, враховуючи тяжкі наслідки вчиненого засудженим діяння, а саме смерть людини, колегія суддів вбачає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, яке необхідно відбувати реально, й обґрунтовано не знайшов підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність вироку суду, умотивованість його висновків щодо правильності й справедливості призначеного покарання як за його видом і розміром, так і стосовно порядку його відбування, у касаційній скарзі не наведено.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження та постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 -без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3