21 липня 2025 року
м. Київ
справа № 644/329/25
провадження № 51 - 2128 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на вирок Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року про повернення його апеляційної скарги,
встановив:
Вироком Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_7 , яку визнано винуватою та призначено узгоджене сторонами покарання за ст. 28 ч. 3, ст. 320 частинами 1, 2, ст. 28 ч. 3, ст. 320 ч. 1, ст. 28 ч. 3, ст. 320 ч. 2, ст. 70 ч.1 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади фармацевта та займатись фармацевтичною діяльністю на строк 1 рік 2 місяці.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки з покладанням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року захиснику ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , повернуто апеляційну скаргу на вирок Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Посилаючись на практику касаційного суду, вважає, що вирок Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 , яким затверджено угоду про визнання винуватості, безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з огляду на те, що він містить посилання, що вказує на їх винуватість, яку встановив суд першої інстанції у вироку, та ідентифікує їх як осіб, що вчинили злочин. Суд апеляційної інстанції належним чином не зважив на доводи апеляційної скарги та неправомірно повернув її як подану особою, яка не має права на оскарження вказаного вище вироку.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом ст. 424 ч. 1 КПК України у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , як і доводи зазначені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 щодо цього вироку, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, оскільки він не переглядався в апеляційному порядку.
Стосовно доводів касаційної скарги в частині оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 слід зазначити таке.
Згідно з вимогами ст. 399 частинами 3, 5, 6 КПК України суддя-доповідач повертає апеляційну скаргу, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 цієї статті копія ухвали про повернення апеляційної скарги, про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. Згідно частини 6 цієї норми закону ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Відповідно до ст. 475 ч. 4 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, визначеному цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 394 ч. 4 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладання угоди;
2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 ч. цього Кодексу угоди не може бути укладено.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 475ч. 4 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК.
Отже, відповідно до вказаного висновку, обов'язковою умовою для виникнення у особи, яка не включена до переліку осіб, передбаченого ст. 394 КПК України, права на апеляційне оскарження вироку суду на підставі угоди є те, що такий вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів такої особи.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 сформулювала такий висновок щодо вказаного питання: суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.
Так, з вироку суду вбачається, що ОСОБА_7 порушила правила відпуску наркотичних засобів, вчинивши це організованою групою у співучасті з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, та порушила правила відпуску наркотичних засобів повторно у складі організованої групи. При цьому у вироку відсутні посилання на осіб, які діяли у складі організованої групи, щодо їх ідентифікації у цьому кримінальному провадженні.
З доданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції, проаналізувавши доводи, зазначені в апеляційній скарзі, дав їм належну оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що права, свободи та інтересиОСОБА_8 і ОСОБА_6 вироком Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_7 , не порушуються.
Апеляційний суд правильно зазначив у своєму рішенні про те, що вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх.
Конституцією України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62).
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
До того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аллене де Рібемон проти Франції»).
Презумпція невинуватості буде порушена, якщо посадова особа висловлює думку про винність особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, коли цього не було доведено відповідно до закону. Чи порушує твердження посадової особи про винність обвинуваченого принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясовано в контексті тих фактичних обставин, у яких цей висновок було зроблено (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Грабчук проти України»).
Вирок місцевого суду на підставі угоди про визнання винуватості щодо ОСОБА_7 попри те, що містить твердження, що кримінальні правопорушення, які остання вчинила, діючи у складі злочинної організації, з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стосується виключно засудженої ОСОБА_7 , яка уклала угоду про визнання винуватості. Отже, формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_7 не стосується прав та інтересів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і не вказує на порушення презумпціїневинуватості цих осіб в контексті ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно повернув апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , з тих підстав, що вирок,який постановлений на підставі укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_7 , не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 і захисник не є особою, яка має право на оскарження такого вироку.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вимогами кримінального процесуального закону та висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформульованому у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, а посилання захисника на те, що вирок стосується прав та інтересів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є безпідставними.
Повернення апеляційної скарги захисника - адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на вирок Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_7 , за зазначених вище обставин, всупереч доводам касаційної скарги, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику - адвокату ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ордженікідзевського районного суду м. Харкова від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року про повернення його апеляційної скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3