5 червня 2025 року
м. Київ
справа № 758/941/23
провадження № 51-1499 ск 25
Колегія суддівДругоїсудовоїпалатиКасаційногокримінальногосудуВерховногоСудуускладі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянулакасаційнускаргупрокурора ОСОБА_4 , який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року стосовно ОСОБА_5 і
встановила:
Якубачаєтьсязізмістукасаційноїскаргитадоданихдонеїматеріалів, завирокомПодільського районного суду м. Києва від11 вересня 2023 року, залишеним беззмін21 січня 2025 року Київським апеляційним судом, ОСОБА_5 булозасудженозач. 2ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) допокарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,а на підставі ст. 75 КК її звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, і покладено виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішенопитаннящодоречовихдоказівтапроцесуальнихвитратукримінальномупровадженні.
Судвизнав ОСОБА_5 винною у незаконномупридбанні,зберіганні безметизбутунаркотичних засобів у великих розмірах, учинених за обставин, детально викладених у вироку.
Згіднозвироком8 листопада 2022 року біля ринку «Виноградар» на просп. Порика, 2 в м. Києві ОСОБА_5 підібрала з землі пакет з 20 згортками, в яких містився метадон (фенадон), та зберігала їх без мети збуту. У цей же день о 16:10 на пров. Бестужева, 22 в м. Києві під час особистого обшуку правоохоронці вилучили у засудженої 19 згортків із указаним наркотичним засобом, загальною вагою 2,732 г. Надалі о 19:53 за місцем проживання ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) було вилучено ще один згорток із метадоном, вагою 0,636 г.
Справу було розглянуто за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Укасаційнійскарзіпрокурор просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, згаданий суд не зважив на допущені місцевим судом порушення ст. 65 КК та неправильне застосування ст. 75 цього Кодексу, що потягло за собою м'якість заходу примусу. Вважає, що при перегляді вироку також не отримали належної оцінки суспільна небезпечність учиненого злочину, кількість вилученого наркотичного засобу та позиція ОСОБА_5 на стадії апеляційного провадження, яка не визнала в повному обсязі своєї провини. На думку автора скарги, постановлена ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Перевірившидоводикасаційноїскаргитакопіюоспорюваногорішення, колегіясуддівдійшлависновку, щоувідкриттікасаційногопровадженнянеобхідновідмовитина таких підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє судове рішення у межах касаційної скарги.
Висновкисудупродоведеністьвинуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальногоправопорушення, правильністькваліфікаціїдіяннязач. 2ст. 309 КК у касаційнійскарзінеоспорюються.
Доводи прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК і, як наслідок, несправедливість призначеного покарання, не можна визнати прийнятними.
За змістом статей 50, 65 КК захід примусу суд обирає, керуючись принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, беручи до уваги не тільки суспільну небезпечність учиненого діяння, але й обов'язково всі дані про особу та пом'якшуючі обставини.
Відповідно до положень ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Цей інститут означає випробування особи впродовж іспитового строку та скасування звільнення у випадку, якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків і не демонструє бажання стати на шлях виправлення.
У застосуванні вказаної норми матеріального права є також особливості, які полягають у визначенні меж та способу здійснення дискреційних повноважень суду, тобто виборі між альтернативами, кожна з яких є законною.
Як убачається з копії оспорюваної ухвали, при апеляційному перегляді вироку в частині призначеного ОСОБА_5 заходу примусу та звільнення від його відбування з випробуванням було додержано окреслених законодавчих приписів. Аргументів на підтвердження того, що апеляційний суд, погоджуючись із висновками місцевого, вийшов за межі дискреції, у поданій скарзі немає.
Усупереч позиції скаржника, ревізуючи вирок суд апеляційної інстанції з'ясував, що місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії нетяжких; особу засудженої, котра раніше не судима, має постійне місце проживання, працевлаштована, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває. Крім того, на переконання суду, ОСОБА_5 щиро розкаялася, що згідно зі ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання. Натомість обтяжуючих обставин не встановлено.
Твердження в касаційній скарзі про те, що засуджена не в повному обсязі визнала провину й заперечувала певні фактичні обставини справи є неспроможними, адже судами попередніх інстанцій було встановлено протилежне і сторона обвинувачення не ставить під сумнів правомірності застосованої в цьому провадженні скороченої процедури розгляду, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК.
Щодо посилань скаржника на суспільну небезпечність учиненого нетяжкого злочину та кількість вилученого наркотичного засобу, то таке саме собою з огляду на правила ст. 75 КК не створює безумовної перешкоди для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відхиляючи аргументи прокурора про несправедливість заходу примусу, апеляційний суд умотивовано вирішив, що згадані дані про особу ОСОБА_5 та обставини кримінального провадження, є достатніми для надання засудженій можливості довести своє виправлення без ізоляції від суспільства, але в умовах певного контролю за її поведінкою.
У касаційній скарзі не відображено доводів, які би свідчили, що засуджена не виправдала довіри суду і не довела свого виправлення в період іспитового строку. Водночас за наявними у Верховними Суді відомостями Оболонський районний суд м. Києва ухвалою від 28 лютого 2025 року звільнив ОСОБА_5 від призначеного за вироком покарання, оскільки іспитовий строк минув і впродовж цього строку вона виконувала покладені на неї обов'язки та не скоїла нових правопорушень.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженій покарання із застосуванням ст. 75 вказаного Кодексу явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, не вбачається.
Зміст ухвали апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.
Оскількизкасаційноїскаргитадоданогодонеїсудовогорішенняневбачаєтьсяпідставдляїїзадоволення, немаєпотребивперевірціматеріалівкримінальногопровадження.
Томузгіднозп. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідновідмовитиувідкриттікасаційногопровадженнязакасаційноюскаргоюпрокурора.
Керуючисьп. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегіясуддів
постановила:
Відмовитиувідкриттікасаційногопровадженнязакасаційноюскаргоюпрокурора ОСОБА_4 , який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвалаоскарженнюнепідлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3