18 липня 2025 року
м. Київ
справа № 463/3329/24
провадження № 61-8791ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Дарморіс Оксани Маркіянівни на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вищевказаним позовом до Львівської міської ради, в якому просили суд визнати за ними право власності за набувальною давністю на 1/2 ідеальну, без виділу в натурі, частку житлового будинку, із відповідною часткою у господарських будівлях за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня
2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.
04 липня 2025 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Дарморіс О. М. засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року (надійшла до суду 10 липня 2025 року), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Дарморіс О. М. не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
У касаційній скарзі представник заявників посилається, як на підставу касаційного провадження на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах: чи є порушенням принципу добросовісності володіння чужим майном здійснення самочинної добудови (реконструкції) до ідеальної частки об'єкта нерухомого майна , яка належить на праві власності позивачам, при визнанні права власності на майно за набувальною давністю за іншу ідеальну частку вказаного об'єкта нерухомого майна.
Верховний Суд звертає увагу представника заявників на те, що посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не може бути прийняте касаційним судом, оскільки воно є загальним та не відповідає вимогам, викладеним у ЦПК України.
Зокрема, представник заявників не вказує, щодо питання застосування якої саме норми права та у яких саме подібних правовідносинах, на думку заявників, відсутній висновок Верховного Суду.
Формулювання представником заявників підстави касаційного оскарження таким чином: «чи є порушенням принципу добросовісності…» по суті направлене на переоцінку висновків судів попередніх інстанцій, але не підтверджує відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги
з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Також, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не доданий документ, що підтверджує сплату судового.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана: юридичною особою 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви
і скарги від розміру оспорюваної суми; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»
(у редакції, чинній на день звернення до суду з цим позовом) передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення
в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Зі змісту положень пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що
у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом у 2024 році та заявляли позовну вимогу майнового характеру.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 211,20 грн, 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 15 140,00 грн).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розрахунок розміру судового збору за подання касаційної скарги слід здійснювати, виходячи зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не з тієї суми, яка фактично була сплачена позивачем.
Оскільки із поданої касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається ціни позову станом на день його подання (відсутнє визначення вартості спірного майна), тому неможливо визначити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимогу майнового характеру, у зв'язку з чим заявник при сплаті судового збору має підтвердити відповідність такої сплати належними доказами (майнова оцінка нерухомого майна або інші належні докази).
Отже, заявникам необхідно сплатити судовий збір за подачу касаційної скарги за позовні вимоги майнового характеру (у розмірі 1 % від ціни спірного майна помноженого на 200 %) кожному.
Подібні правові висновки щодо порядку сплати судового збору у випадку, якщо
у справі беруть участь декілька позивачів або відповідачів, зазначено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Дарморіс Оксани Маркіянівни на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць