Ухвала
Іменем України
04 липня 2025 року
м. Київ
справа № 496/6465/22
провадження № 61-7342ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року у складі судді: Буран В. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Великомихайлівська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання недійсним договору про поділ спадщини та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Великомихайлівська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання недійсним договору про поділ спадщини та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 .
Після смерті чоловіка залишилось спадкове майно, яке складається з:
житлового будинку, загальною площею 218,5 кв. м та житловою площею 19,1 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, що відображені у технічному паспорті станом на 10 грудня 2021 року під літерами «А» - житловий будинок та літерою «Г» - господарська споруда, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
житлового будинку з надвірними спорудами, що відображені у технічному паспорті під літерами «Б» - житловий будинок та літерою «В» - господарська споруда, які були збудовані у 2015 році та не були введені в експлуатацію, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельна ділянка, площею 0,1 га, кадастровий 5122084200:02:001:0723, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельна ділянка, площею 3,0078 га, кадастровий 5123183000:01:002:0164, розташована на території Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області.
Після звернення до Великомихайлівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, державний нотаріус відкрила спадкову справу № 239/2021. Крім позивачки з заявою про прийняття спадщини звернулась спільна з спадкодавцем дочка - ОСОБА_2 .
Сторони вирішили поділити спільне майно наступним чином: житловий будинок, позначений на технічному паспорті під літерою «А» та господарська споруда, позначена на технічному паспорті літерою «В» мали перейти у порядку спадкоємства до дочки, а житловий будинок, позначений на технічному паспорті під літерою «Б», тераса, позначена на технічному паспорті під літерою «Б1» та господарська споруда, позначена на технічному паспорті під літерою «Г» мали перейти у порядку спадкоємства у власність позивачки. Оскільки житловий будинок під літерою «Б» не введений в експлуатацію, то нотаріус повідомила, що свідоцтво про право на спадщину видати на нього не може, але після отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку позивачка може ввести будинок в експлуатацію. Сторони підписали договір про розподіл спадщини та державний нотаріус видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки, а ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки та на житловий будинок з господарськими спорудами.
Після отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, позивачка розпочала здійснювати різноманітні дії з поділу земельної ділянки та введення будинку під літерою «Б» в експлуатацію. За отриманою інформацією, для оформлення відповідних документів на право власності на житловий будинок правильно та доцільно здійснити спочатку поділ земельної ділянки, а після цього вводити в експлуатацію житловий будинок. З приводу викладеного ОСОБА_1 звернулась до землевпорядної організації та з'ясувала, що поділ земельної ділянки так, як сторони про це домовлялись, здійснити неможливо, оскільки юридично господарська будівля під літерою «Г» є складовою частиною житлового будинку під літерою «А», а фактично є складовою частиною житлового будинку під літерою «Б». Оскільки житловий будинок під літерою «Б» не введений в експлуатацію, то здійснити поділ земельної ділянки неможливо, так як господарська споруда не може буде відокремлена від житлового будинку. Позивачка звернулась до державного нотаріуса з питанням про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте отримала відмову та змушена була звернутись до суду за вирішенням питання щодо оформлення спадщини.
ОСОБА_1 просила:
визнати договір про поділ спадщини укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області Трофімовою С. О. 05 жовтня 2021 року за реєстровим № 1-2330 - недійсним у частині спадкування права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області Трофімовою С. О. 06 липня 2022 року за реєстровим № 1-470, року, змінивши частки спадкоємців у праві власності на житловий будинок загальною площею 218,5 кв. м, житлова площа - 19,10 кв. м, позначеного на плані літ. «А», з будівлями та спорудами: гараж - «Б», огорожа 1-2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином: 1/2 частка у праві власності на житловий будинок - ОСОБА_2 , 1/2 частка у праві власності на житловий будинок - ОСОБА_1 .
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року відмовлено у затвердженні мирової угоди у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
у пункті 1.1. угоди вказано, що предметом цієї мирової угоди є поділ спадкового майна, щодо якого у сторін наявний спір, визнання один за одним права особистої приватної власності на визначене цією угодою майно, та питання пов'язані з виконанням мирової угоди;
суд першої інстанції виснував, що умови мирової угоди суперечать положенням статті 1268 ЦК України, адже відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або неприйняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням;
суд вказав, що викладаючи текст мирової угоди, сторони фактично просять суд, визнати за позивачем та відповідачем право власності на спадкове майно, на вільно обраних ними умовах, які не узгоджуються з вище вказаними нормами закону. Реалізувати право на поділ спадщини, в тому числі шляхом укладення між собою мирової угоди, сторони оминають позасудовий порядок вирішення цього питання, при цьому, суд наголосив, що відповідно до вимог статті 4 ЦПК України, суд розглядає справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів осіб, та не уповноважений посвідчувати договори між сторонами, підміняючи функції нотаріуса. В даному випадку, сторони скористались правом щодо поділу спадкового майна, шляхом звернення до нотаріуса, з метою отримання свідоцтв про право на спадщину та уклали договір про поділ спадкового майна;
суд першої інстанції вказав, що з юридичної точки зору, будинку позначений на технічному паспорті під літерою «Б», терасу, позначену на технічному паспорті під літерою «Б-1» та господарську споруду, позначену на технічному паспорті під літерою В, не існує. Крім того, самі сторони в мировій угоді зазначили, що вказані споруди є будівельними матеріалами, які були використані для їх будівництва. Надані сторонами письмові докази мають протиріччя обставинам, які зазначають сторони. Так у копії Рішення № 239 Виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області від 28 липня 2023 року частині ділянці присвоєна нова адреса: АДРЕСА_1 . Таким чином, надані для затвердження судом умови мирової угоди суперечать наведеним нормам закону, а тому підстави для затвердження мирової угоди у суду відсутні.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
оскільки на підставі спадкового договору зареєстровано право власності на майно, то вказаний договір вважається виконаним. Будь-яких обставин вважати, що вказаний договір є оспорюваним в судовому засіданні, також не встановлено, тому відсутні підстави для визнання його недійсним;
окрім цього, суд першої інстанції виснував, що слід враховувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 листопада 2019 року (справа № 758/5329/15, провадження № 61-18376св18), згідно якої, передбачений статтею 1300 ЦК порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.
при цьому суд констатував, що уточненні вимоги позивача повторюють умови розподілу майна між спадкоємцями, зазначеному у свідоцтві про право на спадщину за законом від 06 липня 2022 року № 1-470, окрім відмінності в ідентифікації огорожі (в позові вона вказується № 1-2, у свідоцтві № 1-3). Однак в супереч співвідношення часток у свідоцтві про право на спадщину за законом від 06 липня 2022 року № 1-470, по за кожним спадкоємцем, зазначений житловий будинок був чомусь зареєстрований в цілому 1/1 частина на ОСОБА_2 згідно витягу з Держаного реєстру речових прав від 18 липня 2022 року;
суд першої інстанцій вказав, що внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку. Позов спрямований на легалізацію прийняття спадщини на нерухоме майно, яке не прийнято в експлуатацію. Загалом, позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року відмовлено у затвердженні мирової угоди у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
умови мирової угоди суперечать положенням статті 1268 ЦК України, оскільки відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або неприйняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням;
викладаючи текст мирової угоди, сторони фактично просять суд апеляційної інстанції визнати за позивачем та відповідачем право власності на спадкове майно на вільно обраних ними умовах, що протирічить нормам закону та є неприпустимим.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зробив висновок про те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони у справі є спадкоємцями першої черги, які уклали договір про поділ спадщини. Згідно вказаного договору, у власність ОСОБА_2 , дочки спадкодавця, переходить, зокрема, житловий будинок за АДРЕСА_1 , який у наступному, після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності за законом, був зареєстрований за останньою на праві власності. Тобто, реєстрація права власності за ОСОБА_2 на 1/1 частину вказаного будинку є правильною;
після посвідчення договору про поділ спадкового майна кожний зі спадкоємців учасник договору може, а в передбачених законодавством випадках - зобов'язаний звернутися до нотаріуса і одержати свідоцтва про право на спадщину на конкретні виділені йому об'єкти спадщини згідно посвідченого договору про поділ спадкового майна (статті 1296, 1299 ЦК України). На підставі цього договору нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину. Після видачі такого свідоцтва нотаріус реєструє право власності на те майно, яке забажав отримати у власність кожен спадкоємець. У даному випадку, сторони, діючи свідомо, вирішили поділити спадкове майно на власний розсуд, шляхом виділення ОСОБА_2 житлового будинку за АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, яке видано Виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області 30 травня 2012 року;
відмовляючи у визнанні недійсним договору про поділ спадкового майна, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оспорюваний договір було укладено сторонами і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки сторони прийняли спадщину у встановленому законом порядку, добровільно за цим письмовим договором визначили належні їм частки у спадщині, а тому підстав для визнання цього договору недійсним немає;
апеляційний суд вказав, що цивільним законодавством передбачено ряд спеціальних норм які стосуються розподілу спадкової маси. Так, згідно статті 1267 ЦК України спадкоємці, за угодою між собою можуть змінити розмір частки у спадщині кожного з них. Якщо спадщина складається з рухомого майна, зміна розміру частки в спадщині може відбуватись за усною угодою між спадкоємцями, відносно спадщини у вигляді нерухомого майна, транспортних засобів, цінних паперів, часток у статутних капіталах господарських товариств, тощо законодавством передбачено обов'язковість письмового укладення даної угоди та її нотаріального посвідчення. Крім того, статтею 1278 Цивільного кодексу України передбачає право кожного із спадкоємців на виділ його частки спадщини в натурі. Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, крім того моменту, коли спадкоємці за письмовою угодою (договором), посвідченою нотаріусом, не змінили розмір часток у спадщині когось із них. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №287/188/17-ц. Перерозподіл стосується спадщини, яка вже розподілена між спадкоємцями в натурі, тобто коли спадкові відносини припинилися. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку;
колегія суддів вважала обґрунтованими доводи суду першої інстанції, що позов спрямований на легалізацію прийняття спадщини на нерухоме майно, яке не прийнято в експлуатацію. Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України. Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених ч. 1 і 2 цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією. За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Такі висновки узгоджуються постановами Верховного Суду у постановах від 13 листопада 2019 року у справі за № 758/5329/15 та від 04 листопада 2024 року у справі за № 504/3606/14;
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц ; від 28 серпня 2019 року у справі за №487/2496/16-ц;
на підставі викладеного, колегія суддів зробила висновок, що ОСОБА_1 обрано невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, у зв'язку із чим судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог;
необґрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що після укладення договору про розподіл спадщини та видачу позивачці свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки та на житловий будинок з господарськими спорудами, у позивачки виникли труднощі з оформленням нового будинку, розташованого на її земельній ділянці, оскільки обставини неможливості оформлення позивачкою будинку, не введеного в експлуатацію, не можуть бути обґрунтованою підставою для задоволення позовних вимог.
09 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року, до якої включено заперечення на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року. У касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що під час розгляду справи присутня не була, копію судового рішення отримала електронною поштою 09 травня 2025 року. Окрім цього, повна постанова апеляційного суду була оприлюднена в ЄДРСР 09 травня 2025 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2021 року у справі № 127/5819/20; від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17; від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15; від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судами не ураховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а також постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» щодо самочинного будівництва у складі спадщини;
висновки судів про те, що позов спрямований «на легалізацію самочинного будівництва» є помилковими. Правильно буде сказати, що позов був зумовлений тим, що позивачка не може скористатись своїм правом спадкоємця особи, яка здійснила самочинне будівництво та ввести будинок в експлуатацію у порядок, передбачений законом через ускладнення договору про поділ спадщини, правових наслідків якого позивачка на момент укладення договору не розуміла повною мірою;
апеляційний суд зробив висновок про те, що внесення змін у свідоцтво можливе тільки у певних випадках і позов про внесення змін до свідоцтва є самостійним способом захисту з посиланням на постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15; від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц. Разом з тим, указані у постановах висновки можуть бути застосовані у справі як аргументи на користь позивачки, а не навпаки;
наявність в позивачки прав спадкоємця особи, яка здійснила самочинне будівництво не ставиться під сумнів ані відповідачем, ані судами попередній інстанцій;
у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц вказано, що підставою для внесення змін до свідоцтва про право власності можуть бути, зокрема, обставини, які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин. На момент укладення договору про поділ спадщини обставина, що саме цей договір обмежує її права, позивачці не була відомо. Недодержання вимог, які виставлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Укладаючи правочин про поділ спадщини з ОСОБА_2 волевиявлення позивачки було спрямовано на реальне настання правових наслідків, але остання прагнула настання таких наслідків, про які вони домовились з відповідачкою. Таким чином, можна сказати, що договір не відповідає внутрішній волі позивачки і не був спрямований на настання тих правових наслідків, яких сторони прагнули досягти укладаючи договір;
реалізація позасудових способів захисту укладнюється тим, що відповідачка внаслідок війни була змушена виїхати до Німеччини і можливості приїздити кожного разу, коли треба підписати якийсь документ вона не має. Вибраний спосіб захисту надасть позивачці змогу повернутись до того моменту коли була допущена помилка та зробить позивачку співвласницею житлового будинку і, відповідно, господарських споруд, надасть можливість ввести в експлуатацію самочинні будівлі разом з відповідачкою;
ОСОБА_1 вказує, що не погоджується з висновками судів про відмову у затвердженні мирової угоди. Спір між сторонами почав повільно перетворюватись на спір про поділ спадкового майна і мирова угода попереджає цей спір та повторне звернення до суду.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкоємець ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції 20 грудня 2020 року, актовий запис про смерть НОМЕР_2 .
04 червня 2021 року відкрита спадкова справа № 239/2021 року.
Із заявами про прийняття спадщини звернулись до нотаріуса: Іонаш Є. Г., яка є дружиною померлого, та ОСОБА_2 , яка є донькою померлого.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до нотаріуса із заявами про відмову від спадкування після смерті батька.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 травня 2012 року, померлому ОСОБА_3 належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 218,50 кв. м, житлова площа 19.10 кв. м., гараж - Б, огорожа - 1-3.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 357255, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5123183000:01:002:0164.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 118926, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
05 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ спадщини, відповідно якого сторонам на праві приватної власності переходить:
а) у власність ОСОБА_2 , дочки спадкодавця, переходить:
1/2 частка земельної ділянки, загальною площею 0,100 га, кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723, що розташована за адресою АДРЕСА_1 і належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 118926, що виданий Нерубайською сільською радою Одеської області 03 вересня 2007 року;
житловий будинок за АДРЕСА_1 , який належить спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, яке видано Виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області 30 травня 2012 року. Право власності на житловий будинок зареєстровано Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 19 червня 2012 року. Номер запису: 1823 в книзі: 158-ж-63. Реєстраційний номер: 36926847;
б) у власність ОСОБА_1 , дружини спадкодавця, переходить: усе інше майно, яке належало спадкодавцю на день його смерті.
06 липня 2022 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності за законом, що зареєстровано за № 1-461, та відповідно зареєструвала право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5123183000:01:002:0164.
05 липня 2022 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності за законом, що зареєстровано за № 1-464, та відповідно зареєструвала право власності на 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
06 липня 2022 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності за законом, що зареєстровано за № 1-467, та відповідно зареєструвала право власності на 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
06 липня 2022 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності за законом, що зареєстровано за № 1-470, та відповідно зареєструвала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 218,50 кв. м, житлова площа 19.10 кв. м. Житловий будинок на плані позначено літ. А з будівлями та спорудами: гараж - Б, огорожа - 1-3, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
На підставі рішення виконавчого комітету Нерубайської сільської ради від 28 липня 2023 року № 239, земельній ділянці № НОМЕР_3 площею 0,0450 га із загальної площі 0,1000 га кадастровий номер 5121084200:02:001:0723 була присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , та земельній ділянці № НОМЕР_4 площею 0,0450 га із загальної площі 0,1000 га кадастровий номер 5121084200:02:001:0723 була присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , відповідно.
Суди встановили, що позивачка стверджує, що звернувшись до спеціалістів та виконавців робіт з консультації про порядок виконання робіт, отримала інформацію, що для оформлення документів на право власності на житловий будинок правильно та доцільно здійснити спочатку поділ земельної ділянки, а після цього вводити в експлуатацію житловий будинок. Задля чого вона звернулась до землевпорядної організації та з'ясувала, що поділ земельної ділянки так, як сторони про це домовлялись, здійснити не можливо, оскільки юридично господарська будівля під літерою «Г» є складовою частиною житлового будинку під літерою «А», а фактично є складовою частиною житлового будинку під літерою «Б». Так як житловий будинок під літерою «Б» не введений в експлуатацію, то здійснити поділ земельної ділянки неможливо, оскільки господарська споруда не може буде відокремлена від житлового будинку. Позивачка звернулась до державного нотаріуса з питанням про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте отримала відмову.
Суди встановили, що з наявної у матеріалах справи копії рішення виконкому Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 10 серпня 2017 року № 297 вбачається, що гр. ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проектної документації та отримання вихідних даних щодо забудови земельної ділянки (житлового буднику, господарських будівель і споруд), яка знаходиться у власності гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Клопотати перед управлінням розвитку інфраструктури, містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Біляївської РДА підготувати будівельний паспорт забудови земельної ділянки гр. ОСОБА_3 . Суб'єкту містобудування гр. ОСОБА_3 звернутись до ліцензованої проектної організації тощо. Дане рішення не дає право на здійснення будівельно-монтажних робіт.
ОСОБА_1 в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що будови, які відображені на експлікації приміщень будинку садибного типу під літерою «Б», є будинком, не введеним в експлуатацію, оскільки чоловік не встиг виконати необхідних дій для введення його в експлуатацію.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (частина третя статті 1267 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18) вказано, що «порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України. Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією. За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Якщо документи підтверджують право власності спадкоємців на нерухоме майно, відомості про зміни повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) вказано, що:
«93. Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
94. У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
95. Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
96. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження
№ 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
97. У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі
№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
98. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 посилався на неврахування його прав при видачі оскаржуваних свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_5 , з якою він постійно проживав на час відкриття спадщини, у зв'язку з чим заявляв вимогу як про визнання виданих свідоцтв недійсними, так і про внесення змін до них.
99. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними.
100. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
101. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов'язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.
102. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов'язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).
103. Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
104. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), з яким погоджується Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду та не вбачає правових підстав для відступу від нього.
105. При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного із спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України)».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: оспорюваний договір про поділ спадщинивід 05 жовтня 2021 рокуукладено сторонами і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки сторони прийняли спадщину у встановленому законом порядку, добровільно за цим письмовим договором визначили належні їм частки у спадщині; позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що її волевиявлення при укладенні указаного договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі; підстави для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину на підставі статті 1300 ЦК України відсутні.
Таким чином, встановивши, що відсутні підстави для визнання договору про поділ спадщини у частині спадкування права власності на житловий будинок, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від 05 жовтня 2021 року недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2021 року у справі № 127/5819/20; від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15; від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах
Щодо заперечень ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Таким чином, мирова угода укладається щодо прав і обов'язків стосовно предмета спору.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними (пункт 1 частини п'ятої статті 207 ЦПК України).
Суди встановили, що:
За умовами мирової угоди сторони домовились:
1.1. Предметом цієї мирової угоди є поділ спадкового майна, щодо якого у сторін наявний спір, визнання один за одним права особистої приватної власності на визначене цією угодою майно, та питання пов'язані з виконанням мирової угоди.
2. Розподіл спадщини:
2.1. Сторони домовились розподілити спадкове майно наступним чином:
2.1.1. У власність ОСОБА_1 переходить наступне майно:
- Частина земельної ділянки, кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ., що становить розмір 0,045 га і позначена на плані поділу земельної ділянки, складеного інженером-землевпорядником фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (надалі за текстом - план поділу земельної ділянки) як «діл. № 1»;
- Будівельні матеріали, які були використані для будівництва житлового будинку, позначеного на технічному паспорті, виготовленому станом на 01.04.2024 року інженером технічної інвентаризації, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (надалі за текстом - технічний паспорт) під літерою «Б», житловою площею - 53,4 кв. м, загальною площею - 167,2 кв. м, та тераси, позначеної на технічному паспорті під літерою «Б 1», які збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
- Надвірна споруда, яка позначена на технічному паспорті під літерою «Г»
2.1.2. У власність ОСОБА_2 переходить наступне майно:
- Частина земельної ділянки, кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що становить розмір 0,045 га і позначена на плані поділу земельної ділянки, як «діл. № 2»;
- Житловий будинок, позначений на технічному паспорті під літерою «А», житловою площею - 19,1 кв. м, загальною площею 218,5 кв. м, , розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Будівельні матеріали, які були використані для будівництва господарської споруди, позначеної на технічному паспорті, під літерою В, та збудованої на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084200:02:001:0723.
2.1.3. У спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переходить:
- Частина земельної ділянки, кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ., що становить розмір 0,001 га і позначена на плані поділу земельної ділянки, як «діл. № 3»; Сторони домовились, що їх частки у спільній частковій власності будуть рівними, сторони користуватимуться земельною ділянкою спільно, використовуючи її для проходу/проїзду до земельних ділянок, які переходять в їх особисту власність.
3. Порядок виконання мирової угоди.
3.1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язуються ввести в експлуатацію будинок, позначений на технічному паспорті під літерою Б, терасу, позначену на технічному паспорті під літерою «Б-1» та господарську споруду, позначену на технічному паспорті під літерою В, збудовані у 2015 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723.
3.2. Сторони зобов'язуються провести поділ земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер: 5121084200:02:001:0723, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до 2-го розділу цієї мирової угоди. Для виконання цього пункту договору сторони зобов'язуються провести усі необхідні та передбачені чиним законодавством дії, у тому числі замовити технічну документацію з поділу земельної ділянки.
3.4. Сторони зобов'язуються провести усі необхідні дії для присвоєння адрес новоствореним об'єктам нерухомого майна у разі такої необхідності.
3.5. Провести державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна відповідно до 2-го розділу цієї мирової угоди.
3.6. Сторони самі обирають черговість виконання пунктів цього розділу, відповідно до зручності їх виконання або діючого законодавства.
3.7. У разі, якщо для виконання цієї мирової угоди виникне необхідність у виконанні дій, які не передбачені цим розділом договору, сторони зобов'язуються вчинити ці дії. (ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119751662) та ухвала Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127157687).
Встановивши, що сторони скористались правом щодо поділу спадкового майна та уклали договір про поділ спадкового майна, а викладаючи текст мирової угоди, сторони фактично просять суд визнати за позивачем та відповідачем право власності на спадкове майно на інших умовах, що суперечить положенням закону, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у затвердженні мирової угоди.
З огляду на викладене, оскільки судами встановлено відсутність підстав для визнання договору про поділ спадщини у частині, аргумент касаційної скарги про те, що мирова угода попереджає спір сторін про поділ спадкового майна та повторне звернення до суду необґрунтовані.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Великомихайлівська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання недійсним договору про поділ спадщини та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков