Справа № 274/6579/24
Провадження № 2/761/3538/2025
16 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Голуб О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав, -
14.08.2024 року зазначена позовна заява надійшла до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області. 29.10.2024 року вказана справа надійшла за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.
В позовних вимогах позивач просить: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позову обгрунтовані тим, що під час перебування сторін у шлюбі в них народився син. Як зазначає позивач, відповідач він не проживає разом з позивачем та сином. Відповідач не бачиться з дитиною, не приймає участі в його вихованні та утриманні. Так як відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків відносно малолітнього сина, проживає окремо від позивача, з дитиною не спілкується, не надавав та не надає допомоги на утримання сина, будь-яких стосунків з дитиною не підтримує, не цікавиться його життям, а тому є законом передбачені підстави для позбавлення батька батьківських прав.
В судове засідання позивач та її представник не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про час та місце слухання справи.
В судовому засіданні, яке відбулось 30.04.2025 року відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог та пояснив, що він бажає спілкуватись з дитиною, однак позивач чинить перешкоди в цьому. В судове засідання, яке відбулось 16.06.2025 року відповідач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі та зазначила, що вона підтримує наданий висновок.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст.223 ЦПК України, строк перебування справи в провадженні суду, оскільки позивач не зверталась до суду із заявою про відмову від позову чи залишення позовних вимог без розгляду, вважав за можливе розглянути справу без участі сторін, які не з'явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши відповідача, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Стаття 165 СК України визначає, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14.09.2019 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27.09.2021 року (справа №274/3779/21) шлюб між сторонами розірвано.
Згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, у відповідності до положень статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Окрім того, в рішенні Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року, рішення у справі Olsson v. Sweden (N2) від 27.11.1992) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суду не було надано акту обстеження умов проживання дитини.
Висновком від 28.01.2025 року за №11 орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради вважає за не доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначено у висновку, ОСОБА_2 не має близьких стосунків з сином ОСОБА_4 , дитина не знає його як батька, проте він проявляє інтерес до дитини, хоче виправити ситуацію, просить дати шанс налагодити родинні взаємовідносини з сином, тому орган опіки та піклування вважав що позбавлення в даний час його батьківських прав є передчасним та не відповідає інтересам дитини.
Як зазначила позивач в позовній заяві, відповідач не виконує належним чином власні батьківські обов'язки відносно сина: не бере участі в його вихованні, матеріальному забезпечення, не цікавиться його здоров'ям та життям.
В той же час позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного.
Надані до матеріалів справи довідки про невідвідування відповідачем закладу дошкільної освіти де навчається син та педіатра під наглядом якого перебуває дитина, не є беззаперечними доказами ухилення батька від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав.
Згідно з положеннями діючого законодавства для суду жоден доказ не має наперед встановленої сили. Наданий висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради щодо недоцільності позбавлення батька батьківських прав не є обов'язковим для суду, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Порушивши питання про позбавлення батьківських прав, згідно з позицією, висловленою в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Позивач під час слухання справи не надала суду належних та допустимих доказів свідомого, умисного ухилення батька від виконання батьківських обов'язків. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на сина, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам останнього.
У даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, який залишився проживати з матір'ю.
Отже, оцінивши в сукупності надані в судовому засіданні докази, враховуючи, що в судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами не виконання ОСОБА_2 батьківських прав, не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, а тому з врахуванням встановленого в судовому засіданні, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд вважає за можливе відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула