Номер провадження 2/754/265/25
Справа №754/7636/24
Іменем України
08 липня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретарів судового засідання Нагорної М.В., Юхименко А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця Анна Богданівна про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та визнання такою, що не прийняла спадщину, -
Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця Анна Богданівна про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та визнання такою, що не прийняла спадщину. Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У встановлений ст. 1269, 1270 ЦК України строк та спосіб позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамерській-Небилиці Анни Богданівни. Була заведена спадкова справа №1/2023 від 06.10.2023 року. 21.02.2024 року позивачем було подано заяву до нотаріальної контори про надання довідки щодо кола спадкоємців по спадковій справі №1/2023 від 06.10.2023 року. 21.02.2024 року позивач отримав відповідь на вищезазначену заяву в якій зазначено що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є: - син ОСОБА_1 , на підставі заяви про прийняття спадщини за №11, яка надійшла 09 жовтня 2023 року; - донька ОСОБА_3 , на підставі заяви про прийняла спадщини за №12, яка надійшла 20 жовтня 2023 року; - донька ОСОБА_2 , яка згідно Витягу №100422339 від 09.10.2023 року з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована станом на 04 липня 2023 року. 26.02.2024 року позивачем було подано до нотаріальної контори заяву про виключення ОСОБА_2 із кола спадкоємців по спадковій справі №1/2023 від 06.10.2023 року, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини не подавала, із спадкоємцем станом на 04 липня 2023 року разом не проживала, оскільки вже багато років знаходиться за межами України. 26 лютого 2024 року позивачем було отримано відповідь за вих. № 11/02-14 на вищевказану заяву, що за відсутності документа, яким встановлено відповідний факт відсутності станом на 04 липня 2023 року постійного проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 , не вбачається підстав для виключення ОСОБА_2 з кола спадкоємців. Підтвердити факт відсутності в Україні ОСОБА_2 , позивач позбавлений можливості, а тому вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді від 03.06.2024 року справу було прийнято до провадження та призначено розгляд у підготовчому засіданні.
Одночасно судом було витребувано від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамерської - Небелиці Анни Богданівни належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи №1/2023 від 06.10.2023 року заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою судді від 14.11.2024 було витребувано від Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, 26) інформацію чи здійснювався виїзд за межі України у будь - якому напрямку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянкою України, у період з 01.01.2018 року по теперішній час.
05.12.2024 на адресу суду надійшла відповідь від Державної прикордонної служби України, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянкою України, у період з 01.01.2018 року неодноразово здійснювався перетин державного кордону, при цьому останній виїзд з території України відбувся 05.01.2020 за напрямком Київ - Мюнхен.
У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, надаючи пояснення посилався на обставини, викладені у поданому ним позові.
Представник відповідачки адвокат - Павлов І.Г. позовні вимоги не визнав, надаючи пояснення посилався на той факт, по позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, а відтак його вимоги не підлягають задоволенню судом.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця Анна Богданівна за викликом суду не з'явились, надіслали на адресу суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачки адвоката - Павлова І.Г., дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 3 ЦПК України).
Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , батько позивача та відповідачки у справі, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2023.
Після його смерті відкрилася спадщина на належне на час смерті на праві власності майно.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи №1/2023, що заведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилицею А.Б., копія якої надійшла на запит суду, до приватного нотаріуса із заявами звернулися наступні спадкоємці: позивач у справі ОСОБА_1 , донька померлого ОСОБА_5 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь сина померлого - позивача у справі ОСОБА_1 , колишня дружина померлого - ОСОБА_6 , із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні колишнього подружжя.
На підставі заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні колишнього подружжя, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилицею А.Б. видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.03.2024.
19.01.2024 на підставі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилицею А.Б.видано позивачу у справі ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером 46 від 19.01.2024.
Враховуючи зазначене, єдиним спадкоємцем першої черги, що звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та прийняв спадщину за заповітом, є позивач у справі ОСОБА_1 , інших заяв від спадкоємців першої черги крім зазначених вище осіб до нотаріальної контори не надходило.
Статтями 1216, 1261, 1268 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Пунктами 1.2, 3.21, 3.22, 4.14 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Тому, правове значення для даної справи має встановлення та дослідження судом факту постійного місця проживання спадкоємця на момент смерті спадкодавця, який дає йому право вважатися таким, що прийняв спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України. При виборі місця проживання виявляється воля особи, право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає, у той час коли під тимчасовим місцем проживання розуміється місце перебування фізичної особи де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Тимчасова відсутність може бути безперервною, однак не повинна перевищувати шість місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно роз'яснень викладених в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Частиною 3 ст. 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У свою чергу, ч. 1 ст.1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, для прийняття спадщини має подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкоємця.
Згідно ч. 1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим ч. 3 ст. 1272 ЦК України захищає спадкоємця у разі пропущення з поважних причин ним строку для прийняття спадщини та надає йому додатковий строк, достатній для прийняття спадщини. Так, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Також, статтею 1297 ЦК України регламентовано обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).
Згідно з позицією, що висловив Верховний Суд України у справі №6-15013св07 від 10 грудня 2008 року, де вказано, що «відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини, він не заявив відмову про неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини».
Наполягаючи на встановленні факту постійного не проживання відповідачки у справі разом із своїм батьком на день його смерті, позивач жодним чином не зазначає, яким саме чином від встановлення цього факту залежить виникнення, зміна або припинення його особистих чи майнових прав, які не можна встановити в іншому порядку.
В даному випадку, на думку суду, у такий спосіб позивач прагне довести, що він, як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті останнього у частині ще не охоплена заповітом спадкодавця на його ім'я, разом з тим не заявивши відповідних позовних вимог з даного приводу у встановленому порядку, які мали бути заявлені ще до видачі йому вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Предметом поданого позивачем ОСОБА_1 позову, визначено вимогу про встановлення факту непроживання відповідачки ОСОБА_2 із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання її такою, що не прийняла спадщину.
Однак, виходячи зі змісту вказаного позову, позивач фактично намагається довести те, що лише він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 в частині, що не охоплена заповітом останнього.
Таким чином, надаючи оцінку заявленим позивачем вимогам, суд дійшов висновку, що позивач мав би звернутись до суду за захистом порушених на його думку прав, шляхом визнання права на всю спадщину, яка залишилась після смерті його батька або про усунення відповідачки від права на спадкування після смерті батька, чого зроблено не було.
Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, суд вважає таким, що не ґрунтується на положеннях статті 16 ЦК України.
Аналогічна, позиція висловлена Верховним Судом у своїй Постанові у справі №569/15147/17 від 21 жовтня 2020 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
На підставі вище наведеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 10, 76 - 89, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, ст..ст. 15, 16, 1216, 1261, 1267, 1268, 1269, 1270, 1272, 1297 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця Анна Богданівна про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та визнання такою, що не прийняла спадщину- залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дані позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дані відповідачки: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Дані третіх осіб: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця Анна Богданівна, місцезнаходження: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду виготовлено 21.07.2025.
Суддя: Т.А.Зотько