вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/1176/25
760/3957/25
09 липня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.02.2025 року вказану справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач та відповідач з 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 . У грудні 2019 року, коли позивач була вагітна, відповідач покинув сім'ю і більше не повертався, залишивши дружину без засобів існування, матеріальну допомогу позивачу та дитині не надавав.
У зв'язку з цим позивач звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Судовим наказом Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2021 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивач зазначає, що відповідач аліменти на утримання дитини не сплачує, у зв'язку з цим станом на 09.01.2024 виникла заборгованість у розмірі 144328,45 грн.
Також позивач вказує, що відповідач від народження дитини за 4,5 роки жодного разу не бачився з сином, ухиляється від його виховання, не спілкується з ним, не піклується про його духовний та фізичний розвиток, не відвідує та не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не створює умов для нормального розвитку.
Всі обов'язки по утриманню, догляду, вихованню дитини виконує лише позивачка. Вона самостійно займається розвитком сина та намагається забезпечити його усим необхідним для повноцінного життя.
Крім того, позивач зазначає, що з 2021 року вона почала проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який фактично взяв на себе обов'язки батька дитини, допомагає в усьому позивачу по догляду та вихованню дитини. За період їхнього спільного проживання у сина з'явилась прихильність, позитивний психоемоційний зв'язок з ОСОБА_5 , а ОСОБА_6 у свою чергу називає ОСОБА_4 сином. У квітні 2022 року позивач та ОСОБА_5 офіційно зареєстрували шлюб та проживають разом з малолітнім сином як повноцінна сім'я.
Оскільки відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження на 08.05.2025.
08.05.2025 розгляд справи відкладено на 09.06.2025 року.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її до розгляду по суті на 09.07.2025.
Позивач в судовому засіданні підтримала вимоги позову з підстав, що викладені у ньому, просила його задовольнити. Пояснила, що з відповідачем вони розлучені, не проживають сім'єю з того часу як він наприкінці 2019 року залишив її вагітною та поїхав за кордон і більше жодного не повертався. Він залишив її вагітною та через кілька місяців після цього фактично припинив з нею спілкування по телефону. Позивач зрозуміла, що щось не так та, переглянувши соціальні мережі, знайшла фото її чоловіка з іншою жінкою. Ця жінка їй повідомила, що з її чоловіком у них сім'я. Згодом їй стало відомо, що в тій сім'ї у відповідача народилась дитина. Після зникнення відповідача позивачка деякий час проживала у помешканні його батьків, які забирали її з пологового будинку та перший час допомагали з дитиною. Позивач сподівалась на повернення відповідача, однак за рік цього не сталось. На аліменти вона подала у травні 2019 року, а у 2020 році подала на розлучення. З часу народження дитини відповідач жодного разу не надав ні їй, ні дитині матеріальної допомоги, жодного разу не зателефонував та не спитав про дитину, не виявив бажання навіть познайомитись з ним. Зі слів матері та вітчима відповідача їй відомо, що вони надсилають інколи відповідачу фото дитини та розповідають про нього. Водночас відповідач не реагує на ці фото та розмови як батько, ставиться до цього байдуже та холодно, говорить, що у нього інша сім'я. Батьки відповідача спілкуються з дитиною як дід та баба і позивач не заперечує проти цього. Коли соціальна служба вийшла з ним на зв'язок під час підготовки матеріалів для справи, він сказав, що не має давати пояснення, бо у дитини є батько і це не він.
Також позивач повідомила, що на теперішній час перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, якого її син вважає татом і отримує від нього батьківську турботу та виховання. Дитина ніколи не бачила свого біологічного батька. Натомість змалечку живе та виховується у присутності її теперішнього чоловіка, знаючи, що він його тато, оскільки їхня сім'я склалась коли ОСОБА_4 був ще зовсім маленький.
На запитання суду позивач повідомила, що, на її думку, відсутні поважні причини ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, оскільки він свідомо ігнорує всю інформацію про дитину, ніколи не проявляє ні ініціативи, ні інтересу до дитини. Телефон позивачки він заблокував. Всім говорить, що у нього інша сім'я і до позивачки з дитиною йому немає діла. Під час розгляду у суді справи про розлучення відповідач надіслав до суду лист на електронну пошту, у якому зазначив про те, що не бачить підстав тримати сім'ю, оскільки там має іншу сім'ю та доньку ОСОБА_7 . Вважає, що відповідач не змінить своє ставлення до їхнього сина. Водночас позбавлення його батьківських прав позитивно вплине на життя дитини, оскільки в подальшому дитина отримає можливість жити у повноцінній сім'ї та з юридично оформленими стосунками з чоловіком, якого вважає своїм татом. Крім цього, додала, що перебування відповідача у статусі батька її дитини перешкоджає їй оформити місце реєстрації дитини тощо. Відповідач категорично усувається сприяти будь-яким питанням, що стосуються життя дитини. Водночас її теперішній чоловік навіть не може повести дитину до поліклініки, оскільки не є юридично батьком дитині. Їхній син за свої 5 років життя 4 роки проживає, вважаючи її теперішнього чоловіка своїм батьком.
На запитання суду позивач вказала, що не ініціювала процедуру позбавлення батьківських прав оскільки не була юридично обізнана в цьому питанні. Зараз її теперішній чоловік має бажання та намір усиновити її сина. Дитина підростає, вважаючи її чоловіка своїм батьком, тому, щоб не травмувати сина, позивач хоче здійснити цю процедуру пошвидше та створити повноцінну їхню сім'ю.
Також на запитання суду повідомила про те, що вона не має прихованих мотивів, ініціюючи питання про позбавлення відповідача батьківських прав. Їй відомо про те, що у випадку позитивного рішення у цій справі вона матиме право на звільнення з військової служби. Водночас вона не має бажання цього робити, оскільки задоволена своєю роботою, має нормальні стосунки з колективом та керівництвом. Крім цього, додала, що на теперішній час вона вже має підстави для звільнення, оскільки є особою, якій встановлена інвалідність, а також одружена з чоловіком, який також є військовослужбовцем.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити. Зазначив, що дитина називає та вважає теперішнього чоловіка позивачки батьком, який 4 роки фактично виконує ці функції. В подальшому дитина підросте і може отримати психологічну травму через те, що знає свого тата, а в документах записаний інший незнайомий чоловік. Відповідач ніколи не проявляв ініціативу побачитись з сином чи довідатись щось про нього. Вся інформація про дитину йому надходила виключно з ініціативи його батьків. Вказане свідчить про свідоме ігнорування відповідачем батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Також зазначив про те, що позивач, маючи на теперішній час підстави для звільнення з військової служби, проходить службу за власним бажанням. Ця справа ініційована позивачкою виключно в інтересах дитини з метою творення повноцінної сім'ї для дитини та забезпечити їй зростання у стабільному середовищі. Додав, що відповідач за бажання має право ініціювати процедуру поновлення батьківських прав.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Водночас надіслана судом на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавав.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяв, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив про те, що він є чоловіком позивачки з 2022 року. До реєстрації шлюбу вони близько року проживали однією сім'єю. Також повідомив, що виконує функції батька для дитини позивачки. Дитина його називає батьком. Біологічного батька ОСОБА_4 ніколи не бачив. Відповідач ніколи не брав участь у вихованні та утриманні дитини. Йому відомо, що дружина ніколи не перешкоджала відповідачу бачитись чи спілкуватись з дитиною. Відповідач нікол не виявляв бажання цього робити.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 вказав, що він є чоловіком матері відповідача (вітчимом). Позивачку він знає, має з нею добрі стосунки. Позивачка була дружиною та проживала разом з сином його дружини. Також зазначив, що відповідач ніколи не цікавився своєю дитиною Він виїхав за кордон коли позивачка була вагітна і ніколи не повертався ніколи не цікавився дитиною. Свідок зі своєю дружиною забирали позивачку з дитиною із пологового будинку. Відповідач бачив дитину лише на фото, які його мати з власної ініціативи йому надіслала на телефон. З відповідачем майже ніколи немає зв'язку, він ніколи не телефонує. Дружина свідка намагається виходити з ним на контакт. Відповідач ніколи не запитував про свою дитину чи колишню дружину, ніколи не намагався їм допомогти.
Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та копій позовної заяви з доданими до неї документами, а також надав строк для подачі відзиву, заперечень, пояснень.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18 зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 виклав правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини 8 статті 178 ЦПК України.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, свідків, з'ясувавши обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги заяви, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини суд встановив таке.
Позивач та відповідач перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2021 року у справі № 381/2437/21 (а.с. 22-23).
Від цього шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
Судовим наказом Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 28.05.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.13).
Згідно з відомостями розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, наданого Фастівським ВДВС у Фастівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), станом на 09.01.2024 заборгованість по аліментах складає 144328,65 грн (а.с.19-21).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , зареєстрованого Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 01.04.2022 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її прізвище після одруження зазначене як « ОСОБА_9 » (а.с.24).
Згідно з відомостями характеристики, виданої Комунальним дошкільним начальним закладом (ясла-садок) № 423 Шевченківського району м. Києва від 22.04.2025 № 01-41/27, ОСОБА_10 зарахований до Комунального дошкільного начального закладу (ясла-садок) № 423 Шевченківського району м. Києва з 29.11.2024. Дитина постійно відвідує заклад. У закладі дошкільної освіти Тімур на середньому рівні засвоює необхідний навчальний матеріал та виконує логічні завдання та творчі роботи. Дитина вихована, володіє необхідними соціально-побутовими навичками, правильно реагує на настанови вихователів. Батьки дитини: ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_5 беруть активну участь у виховному процесі сина, регулярно спілкуються з педагогами закладу щодо успіхів дитини, оперативно приводять та забирають дитину із закладу, турбуються про дитину, проявляють зацікавленість до перебування сина в освітньому закладі. Батько дитини ОСОБА_2 не приймає участі в освітньо-виховному процесі та не спілкується з вихователями під час перебування дитини в закладі. Педагогічні працівники жодного разу не бачили батька в дошкільному закладі.
Згідно з відомостями довідки-характеристики від 14.02.2024, виданої старшим дільничим офіцером поліції Шевченківського УП ГУНП в м. Києві капітаном поліції Олегом Тимошенком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за час проживання за адресою АДРЕСА_1 , скарг та заяв від громадян відносно поведінки останньої не надходило. Згідно даних ІПНП до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалась. За порушенням публічного порядку помічена не була. На інформаційно-аналітичних обліках Шевченківського УП ГУПН не перебуває (а.с.27).
Позивачка документована посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданим 14.07.2020 (дублікат).
Позивачка документована пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 , за відомостями якого їй встановлена 3 група інвалідності внаслідок війни.
Згідно з довідкою форми 5 №1030 від 22.02.2025, виданою військовою частиною НОМЕР_5 , старший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_5 .
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 23.05.2023, Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України, зокрема, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
У цій справі спір стосується питання позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд враховує, що позбавлення особи батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з іншого ? заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини.
Першочергово суд бере до уваги, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя».
Інтереси дитини вимагають збереження зв'язків дитини з її сім'єю, за винятком випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення Європейського Суду з прав людини (далі ? ЄСПЛ) від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13).
Розрив таких зв'язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім'ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов'язання держави вживати заходів для збереження зв'язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14).
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Водночас суд зауважує, що втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Підстави для позбавлення батьківських прав, що закріплені у статті 164 СК України, є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок про те, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей та/або забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти, також вказала на відсутність з боку відповідача матеріальної допомоги на утримання дитини, не забезпечення ним ні першочергових необхідних потреб дитини, ні вирішення будь-яких питань, що стосуються життя дитини.
З огляду на вказане суд вважає беззаперечним у цій справі те, що втручання у право відповідача має законні підстави.
Також суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи чи є захід щодо втручання у право відповідача є необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги обставини справи у цілому, розглядає також підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці вказує, що оцінюючи те, чи був оскаржуваний захід «необхідним у демократичному суспільстві», суд має розглянути, чи у світлі справи у цілому причини, наведені для виправдання оскаржуваного заходу, були «відповідними та достатніми» для цілей статті 8 Конвенції. З цією метою Суд повинен з'ясувати, чи національні суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема факторів фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. Суд також повинен буде визначити, чи процес ухвалення рішення, розглядаючи його в цілому, був справедливим і забезпечив заявниці необхідний захист її інтересів, гарантований статтею 8 Конвенції (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Суд підкреслює, що у спірних правовідносинах на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини).
Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування положень статі 8 Конвенції в поєднанні із статтею 164 СК стосовно того, що врахував суд першої інстанції під час вирішення спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер (постанова Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
З огляду на вказане за результатами розгляду цієї справи суд дійшов таких висновків.
У цій справі суд встановив, що відповідач покинув вагітну дружину і після народження сина за 5 років жодного разу не бачився з сином, ухиляється від виховання дитини, не спілкується з ним, не піклується про його духовний та фізичний розвиток, не відвідує та не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не створює умов для нормального розвитку.
Більше того, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що надання батьку-відповідачу можливості відновити контакт зі своєю дитиною не призведе до позитивних наслідків, оскільки ситуація, яка свідчить про відсутність будь-якого спілкування відповідача зі своєю дитиною, є сталою досить тривалий час і з кожним роком погіршується.
Суд обґрунтовано вважає відсутньою у спірних правовідносинах можливість відновлення зв'язків між батьком та дитиною, оскільки суд встановив повну й абсолютну свободу доступу відповідача до дитини і його свідоме уникання та небажання цього робити.
З огляду на це суд вважає, що така бездіяльність відповідача свідчить про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав і відповідатиме найкращим інтересам дитини.
У цих правовідносинах, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав буде кращим заходом для дитини, ніж зворотне, оскільки таке позбавлення батьківських прав впливає на обставини щодо виховання і розвитку дитини, створює додаткові умови щодо його безпечного виховання, захисту його здоров'я, сприяє захисту його прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для зловживання відповідачем свої правами стосовно дитини, зокрема та невиключно умисне створення ним перепон чи злісне зволікання у здійсненні питань, які потребують його формальної участі як батька під час дозвільних чи інших процедур у всіх сферах життя дитини.
Суд також керується тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу за доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку.
Водночас суд встановив достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його дитини.
Окремо суд бере до уваги на те, що, відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суд безальтернативно встановив у цій справі, що у взаємовідносинах батька (відповідача) з дитиною наявна стала відсутність між ними будь-якого психо-емоційного зв'язку, спілкування, а також стійке, свідоме та непохитне небажання відповідача встановити контакт із дитиною, його винне та свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, усунення від піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; відсутність бажання до спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявленні інтересу до внутрішнього світу дитини; не створення умов для отримання дитиною освіти.
Крім цього, суд бере до уваги, що матеріали справи та пояснення учасників справи у судовому засіданні свідчать про те, що відповідачу достовірно відомо про порушення позивачкою процедури позбавлення його батьківських прав стосовно їхньої дитини.
Водночас, відповідач будь-якого інтересу до спрямованих до нього вимог позову протягом всього часу розгляду справи у суді не виявив, заперечень щодо суті позовних вимог не подав. На контакт з працівниками органу опіки та піклування не вийшов. На думку суду, така його поведінка свідчить про байдуже ставлення до долі дитини.
Зазначені факти як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання батьком своєї дитини, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, за наявності винної поведінки.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 23.05.2023, Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він належно обґрунтований, у ньому наведено достатньо підстав та аргументів, які вказують на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.
Крім цього, за підсумками розгляду справи суд встановив, що батьківські обов'язки стосовно дитини виконує лише мати та її теперішній чоловік, якого дитина вважає та називає своїм батьком. В сім'ї панує доброзичлива атмосфера, дитина зростає та розвивається в любові та повазі, для неї створені всі умови для повноцінного розвитку та виховання.
Суд враховує, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою вагомі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.
Позбавлення батьківських прав ? це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
В цій справі суд достовірно встановив, що у спірних правовідносинах мотиви для позбавлення батьківських прав є доречними і достатніми, рішення про позбавлення батьківських прав здатне забезпечити належний захист дитини з огляду на проведений судом ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, висновок органу опіки грунтується на достатній доказовій базі, батько мав достатні можливості брати участь у вирішенні цього питання.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини того, що відповідач без поважних причин свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, передбаченими ст. 150 СК України, за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишив її без батьківської уваги та турботи, при цьому наявна відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною, а отже поведінка відповідача стосовно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками.
На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дитиною та батьком зв'язку, який визначається як сімейне життя, відсутність взагалі протягом тривалого часу будь-якого контакту внаслідок такої свідомої поведінки відповідача, позбавлення його батьківських прав не становитиме втручання в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8 цієї Конвенції.
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов'язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.
З наведених вище обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дитини і це сприятиме захисту якнайкращих інтересів дитини.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Роз'яснити сторонам у справі, що відповідно до ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне судове рішення складене 21.07.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ., РНОКПП - невідомо, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ - 37405111, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24.