Дата документу 16.07.2025 Справа № 332/1460/24
Єдиний унікальний № 332/1460/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ретинська Ю.І.
Провадження № 22-ц/807/1338/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
16 липня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Подліянової Г.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, стягнення винагороди,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який в подальшому було уточнено.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він відчуває переслідування з боку України. Так, у листопаді 2023 року він відгукнувся на запрошення на роботу на підприємство ПрАТ «Запоріжтрансофрматор»: звернувся до відділу кадрів, ознайомився з умовами праці у Зварювальному цеху підприємства та повідомив підприємству певні свої персональні дані. Через декілька днів працівник відділу кадрів у телефонному режимі повідомив йому, що служба безпеки не допускає його до працевлаштування, що змусило його звернутися із письмовою заявою від 21.11.2023 до Генерального директора. Досі він не отримав відповіді.
17.11.2023 позивач звертався до відділу кадрів ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» для працевлаштування, однак також отримав відмову.
Обставини склалися так, що він вимушений був вступити у відносини з ПАТ «Запоріжсталь» у листопаді 2023 року, про що йдеться у заяві від 04.01.2024, де зазначено, що ПАТ «Запоріжсталь» змушує осіб, що проходять вступний інструктаж на ПАТ «Запоріжсталь» підписати розписку, зміст якої знущається над її підписантами. Зокрема тому, що підписант «бере на себе відповідальність за безумовне виконання Кардинальних правил» з охорони праці та промислової безпеки на території ПАТ «Запоріжсталь». Позивач зауважив, що для отримання ним можливості відвідати відділ кадрів ЗЛМЗ 17.11.2023 ПАТ «Запоріжсталь» змусило його пройти інструктаж, поставити підпис у журналі, що запропонував інструктор, підписати розписку з абсурдним формулюванням. 17.11.2023 ОСОБА_1 було видано перепустку на територію ПАТ «Запоріжсталь», котру він у той самий день повернув ПАТ «Запоріжсталь». Вищевказане говорить про те, що ПАТ «Запоріжсталь» своїм ставленням до відвідувачів змусило його розглядати вищевказану розписку як документ, що ПАТ «Запоріжсталь» розглядає як підтвердження вчиненого ним правочину. Своїм бланком розписки, яку ОСОБА_1 підписав 17.11.2023, ПАТ «Запоріжсталь» змусило його відчути знущання над ним одразу після ознайомлення зі змістом бланку. Він підписав вищевказану розписку, тому що ПАТ «Запоріжсталь» змушує осіб, що працевлаштовуються, підписати такого роду розписку ПАТ «Запоріжсталь» явно використовує у таких ситуаціях залежність вказаних осіб від свого статусу. Відібрання у ОСОБА_1 17.11.2023 розписки заподіяло йому моральної шкоди при порушенні його права на свободу волевиявлення, а у більш загальному розумінні ПАТ «Запоріжсталь» порушило й продовжує порушувати його право на особисту безпеку.
Не бажаючи спорити з ПАТ "Запоріжсталь" у судовому порядку, ОСОБА_1 відгукнувся на публічну обіцянку винагороди з боку ПАТ «Запоріжсталь», яка знаходиться у холі адмінбудівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, та в якій ПАТ «Запоріжсталь» звертається до невизначеного кола осіб з пропозицією подавати пропозиції та обіцяє винагороду.
04.01.2024 р. він звернувся до Керівника ПАТ «Запоріжсталь» з письмовою заявою, у якій позивач заявив, що бланк його розписки від 17.11.2023р. знущається над підписантами такого роду розписок та просив Керівника ПАТ «Запоріжсталь» повернути йому вказану розписку. Зазначену заяву позивач залишив у спеціальній скриньці, розташованій у холі адмінбудівлі ПАТ «Запоріжсталь». Однак, відповіді на подану 04.01.2024 року заяву ОСОБА_1 так і не отримав.
Таким чином, позивач заявляє, що ПАТ «Запоріжсталь» 17.11.2023р., зловживаючи своїм правом допуску на територію ПАТ «Запоріжсталь», чинило психічний тиск на нього, порушуючи його право на свободу волевиявлення (ст. 288 ЦК України) й право на особисту безпеку, та змусило ОСОБА_1 підписати розписку, яка своїм формулюванням про те, що підписант «бере на себе відповідальність за безумовне виконання» правил знущається над позивачем. Своїм порушенням Закону України «Про звернення громадян» ПАТ «Запоріжсталь» продовжує знущатись й завдавати моральної шкоди позивачу. Розмір заподіяної моральної шкоди з урахуванням часу заподіяння такої шкоди ОСОБА_1 оцінює на суму 60 000 грн.
Крім того, ОСОБА_1 відгукнувся на пропозицію ПАТ «Запоріжсталь» та створив для ПАТ «Запоріжсталь» певний інтелектуальний продукт рекомендації (пропозиції) щодо відмови ПАТ «Запоріжсталь» від порушень та зловживань, провів правовий аналіз відповідної ситуації, лінгвістичне та правове дослідження бланку юридичного документа, тобто виконав для ПАТ «Запоріжсталь» певну інтелектуальну роботу, вартість якої оцінює у 20 000 гривень. Вказані рекомендації він виклав у заяві від 04.01.2024р. до Керівника ПАТ «Запоріжсталь». Таким чином позивач вважає, що ПАТ «Запоріжсталь», як особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобов'язана виплатити йому винагороду у розмірі 20 000 гривень відповідно до ч. 1 ст. 1148 ЦК України, або, у разі незгоди, ПАТ «Запоріжсталь» повинно обґрунтувати свою позицію та навести відповідні докази.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд: визнати ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» винним у вчиненні правопорушення, яке передбачене ч. 6 ст. 13 ЦК України й яким порушені право позивача на свободу волевиявлення, передбачене ст. 288 ЦК України, та право позивача на особисту безпеку, й у вчиненні порушення Закону України «Про звернення громадян», чим завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України примусити ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 у розмірі 60 000 гривень; відповідно до ч. 1 ст. 1148 ЦК України примусити ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» сплатити ОСОБА_1 винагороду в розмірі 20 000 гривень.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, стягнення винагородивідмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства та недоліки в діяльності ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції: розглянув його позовну заяву в порядку спрощеного провадження з порушенням строків його розгляду; фактично оскаржуване рішення суду першої інстанції він отримав 23.05.2025 року, проте у розписці про його отримання помилково зазначив дату - 22.05.2025 року; не надав належну оцінку його поясненням, доказам, намагаючись «легалізувати нікчемний правочин», яким є розписка; не вірно зрозумів формулювання вказаної розписки, оскільки, як вважає заявник, підписант бере на себе відповідальність за безумовне виконання правил з безпеки, тобто відповідач такими розписками переклав свій обов'язок забезпечувати безпеку на своїй території на підписантів.
Крім того, дії відповідача, вчинені 17.11.2023 року, слід кваліфікувати як зловживання правом допуску на територію ПАТ «Запоріжсталь», вчинене у формі психічного примусу до вчинення нікчемного правочину. Також діями відповідача йому завдано моральної шкоди.
Твердження відповідача про те, що письмове звернення не надходило адміністрації останнього взагалі, є хибним, оскільки представником відповідача було зазначено про те, що дане звернення викладено на російській мові.
Від представника ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - Ніколенко М.М. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо твердження позивача про те, що оскаржуване ним судове рішення дає неправильне тлумачення нормативних приписів, тим самим приховуючи правопорушення відповідача аж до спроби легалізувати нікчемний правочин, про який говорить відібрана відповідачем розписка від 17.11.2023р., а також щодо твердження про змушення відповідачем позивача підписати розписку від 17.11.2023р. вказує, що під розпискою від 17.11.2023р. позивачем мається на увазі видане йому на руки відповідачем Свідоцтво № 09/5848 «Про проходження вступного інструктажу на ПАТ «Запоріжсталь», яке було підписано ним добровільно без будь-яких заперечень. Вказане свідоцтво розглядається позивачем також як нікчемний правочин. Відповідач не погоджується з такою думкою позивача. Так, свідоцтво про проходження вступного інструктажу з охорони праці не може розглядатися по суті як нікчемний правочин в силу ст. 215 ЦК України. Позивач не обґрунтував чому він вважає дане свідоцтво правочином та яким законом встановлена його нібито нікчемність.
Звертає увагу, що ПАТ «Запоріжсталь» жодним чином не змушувало позивача підписувати розписку про проходження вступного інструктажу з охорони праці. У даному випадку позивач як і будь-яка інша фізична особа - відвідувач підприємства самостійно вирішує який варіант поведінки для себе вона обирає: проходження вступного інструктаж з охорони праці для потрапляння на територію підприємства або відмова від проходження вказаного інструктажу та відповідно від відвідування підприємства. Позивач добровільно виразив власну волю шляхом проставлення підпису у свідоцтві про проходження вступного інструктажу та не виразив своєї незгоди.
Наголошує, що підприємством відповідача не здійснювалось жодного психологічного або фізичного тиску на позивача та не обмежувалось його право на свободу, у тому числі на свободу волевиявлення. Жодних доводів, які б спростовували дану позицію відповідача позивачем не наведено.
Вказує, що ПАТ «Запоріжсталь» не порушувало право позивача на його особисту безпеку, позивач жодним чином не обґрунтував та не підтвердив порушення відповідачем його права на особисту безпеку, не зазначив яким чином наведені ним обставини стосуються особистої безпеки. Пропозиція відповідача відвідувачам підприємства щодо проходження вступного інструктажу з охорони праці та проставлення підпису у свідоцтві про проходження даного інструктажу спрямовані саме для забезпечення безпеки життя та здоров'я відвідувачів, а не навпаки для порушення їх безпеки.
Також зауважує, що позивачем не доведено наявності моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Необхідність оформлення розписки про проведення інструктажу з охорони праці обумовлене вимогами діючого законодавства України і не може завдавати моральної шкоди фізичній особі.
Вважає, що оскільки відсутні підстави для задоволення основних позовних вимог, то відповідно і відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, які є похідними від первісних позовних вимог.
Також зазначає про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника ПАТ «Запоріжсталь» Савельєвої Т.Д., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з метою пошуку роботи звертався до ПрАТ «Запоріжтрансформатор» та до ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» (т. 1, а.с. 103,104, 106).
Як зазначає ОСОБА_1 , для отримання ним можливості відвідати відділ кадрів ЗЛМЗ 17.11.2023 ПАТ «Запоріжсталь» змусило його пройти інструктаж.
На підтвердження проходження ОСОБА_1 вступного інструктажу було надано свідоцтво № 09/5848 та особисті зобов'язання робітників підприємства, практикантів, екскурсантів, відвідувачів про дотримання Кардинальних правил ОП і ПБ (т. 1, а.с. 113, 220).
04.01.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівника ПАТ «Запоріжсталь», у якому виклав свої пропозиції щодо корегування своєї роботи в напрямку правильного та коректного ставлення до відвідувачів (т. 1, а.с. 109-110).
Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 просив визнати ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» винним у вчиненні правопорушення, яке передбачене ч. 6 ст. 13 ЦК України й яким порушені право позивача на свободу волевиявлення, передбачене ст. 288 ЦК України, та право позивача на особисту безпеку й у вчиненні порушення Закону України «Про звернення громадян», чим завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України примусити ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 у розмірі 60 000 гривень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» винним у вчиненні правопорушення, яке передбачене ч. 6 ст. 13 ЦК України та у вчиненні порушення Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції виходив із того, що спосіб захисту, який позивач обрав для захисту свого права: про визнання винним ПАТ «Запоріжсталь» у вчиненні правопорушення, яке передбачене ч. 6 ст. 13 ЦК України й яким порушені право позивача на свободу волевиявлення, передбачене ст. 288 ЦК України, та право позивача на особисту безпеку, а також про визнання винним ПАТ «Запоріжсталь» у порушенні Закону України «Про звернення громадян», не передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України та не є ефективним для нього у спірних правовідносинах.
Колегія суддів вважає, що визначені судом правові підстави для відмови в задоволенні позову в означеній частині є правильними.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див, постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
Стосовно порушення Закону України «Про звернення громадян» з боку ПАТ «Запоріжсталь» суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не зазначив, які саме норми Закону України "Про звернення громадян" були порушені ПАТ "Запоріжсталь", суть цих порушень та яким чином це вплинуло на нього. Так, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 04.01.2024, яка була адресована на ім'я керівника ПАТ «Запоріжсталь», разом з тим, не були надані належні та допустимі докази отримання уповноваженими особами ПАТ «Запоріжсталь» вказаної заяви.
Щодо вчинення інших порушень, суд першої інстанції вірно виходив із того, що за положеннями частин 2-5 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).
За статтею 288 ЦК України визначено, фізична особа має право на свободу. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.
В обґрунтування власної позиції з приводу порушення вказаних норм, та відповідно, понесених моральних страждань позивач зазначав, що змушення з боку відповідача підписати розписку від 17.11.2023р. про проходження ним інструктажу з охорони праці завдає йому суттєвого психологічного удару як юристу; розмір понесеної ним моральної шкоди визначається виходячи з середньої заробітної плати юриста у м. Запоріжжі у сумі 15 000,00 грн. помноженої на кількість місяців з моменту оформлення вказаної розписки до дати звернення до суду з даним позовом.
Разом з тим, суду не було надано належних та допустимих доказів того, що позивача примушували підписувати розписку про проходження вступного інструктажу з охорони праці. Даний інструктаж здійснюється саме з метою збереження життя відвідувачів, здоров'я та забезпечення особистої безпеки, оскільки ПАТ «Запоріжсталь» є підприємством металургійної галузі з небезпечними та шкідливими виробничими факторами. Необхідність оформлення розписки про проведення інструктажу з охорони праці обумовлене вимогами діючого законодавства України і не може завдавати моральної шкоди фізичній особі. За загальним правилом під особистою безпекою особи розуміється поточний стан захищеності її життєдіяльності від безпосередніх загроз її життю, здоров'ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі. Позовна заява не містить жодних доказів порушення з боку ПАТ «Запоріжсталь» права позивача на його особисту безпеку, ОСОБА_1 не обґрунтував та не підтвердив порушення відповідачем його права на особисту безпеку, не зазначив яким чином описані у позовній заяві обставини стосуються особистої безпеки.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 вказаної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007).
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем не доведено наявності моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Оскільки відсутні підстави для задоволення основних позовних вимог, то, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, які є похідними від первісних позовних вимог.
Далі, ОСОБА_1 в обґрунтування вимоги про стягнення з ПАТ «Запоріжсталь» винагороди посилався на те, що він відгукнувся на публічну обіцянку винагороди з боку ПАТ «Запоріжсталь», яка адресована невизначеному колу осіб та розміщена у холі адмінбудівлі підприємства. Відгукнувшись на вказану пропозицію, позивач створив відповідно до глави 78 ЦК України певний інтелектуальний продукт - рекомендації щодо відмови ПАТ «Запоріжсталь» від порушень та зловживань, які, на думку позивача, мають місце у діяльності підприємства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Главою 78 ЦК України врегульовані правовідносини, що виникають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та за результатом конкурсу.
Відповідно до ст. 1144 ЦК України особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).
Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у медіа або іншим чином невизначеному колу осіб.
У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія погоджується з висновком суду, який правильно виходив із того, що сповіщення про подачу пропозицій Системи подачі пропозицій, яка розміщена в холі адмінбудівлі ПАТ «Запоріжсталь» у вигляді скриньки (т. 1, а.с. 114), не може розглядатися як публічна обіцянка винагороди, оскільки не відповідає вищевказаним законодавчо встановленим критеріям: обіцянка винагороди не розміщувалась в медіа, у засобах масової інформації, по радіо, на телебаченні, на дошках оголошень, в мережі Internet, а розміщувалась у приміщенні приватного підприємства, що, відповідно, не вказує на її публічний характер. Крім того, позивачем не вказано, яке він мав виконати завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди за таке виконання, адже саме особа, яка обіцяє винагороду, визначає її розмір. У зв'язку із наведеним, вимога позивача про виплату йому винагороди за створення інтелектуального продукту не підлягає задоволенню.
За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторення підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги по суті спору та їх відображення в оскарженому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка розглядається, судом сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо постановлення окремої ухвали.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства та недоліки в діяльності ПАТ «Запоріжсталь».
Клопотання заявника про постановлення окремої ухвали не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 385 ЦПК України с уд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення (частини перша, п'ята статті 262 ЦПК України).
У постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) та від 20 грудня 2023 року у справі № 302/181/20 (провадження № 61-10794св23) Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд повинен керуватися тим, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали із заявлених ОСОБА_1 обставин. Апеляційний суд не встановив обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 18 липня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: Г.С. Подліянова
Е.А. Онищенко