17 липня 2025 рокуСправа №160/9934/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Державної судової адміністрації України, 2.Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Державної судової адміністрації України, 2.Державної казначейської служби України, в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2024 року по 31.03.2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн. 00 коп;
-зобов'язати провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року, а саме в сумі 3028 грн. 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.11.2024 року по 31.03.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №425/2016 від 29 вересня 2016 року її призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років. Наказом Голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 105/K від 12.10.2016 зараховано до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області. На виконання рішення Голови Верховного Суду № 273/0/149-22 від 05.07.2022 «Про відрядження судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області» відряджено до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, про що винесено наказ Голови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 177-К від 11.07.2022. Вказаним наказом наказано вважати суддю ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання повноважень судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з 12.07.2022. За період з 01.11.2024 по 31.03.2025 відповідачем невірно обраховувалась суддівська винагорода. За вказаний період ТУ ДСА в Дніпропетровській області нарахував суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в розмірі 2102 грн. При цьому, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року. Застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить Законам України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. Позивач вважає, що обмеження у виплаті суддівської винагороди з врахуванням величини у розмірі 2102,00грн. призводить до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, до порушення прав та гарантій, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 09.04.2025 визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду із цим позовом; адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9934/25; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 29.04.2025, встановлено відповідачу строк, у разі невизнання позову, подати до суду відзив на позов разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, а також третім особам - строк для надання пояснень щодо позову або відзиву.
Цією ж ухвалою суду витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області довідку про розмір нарахованої, утриманої та фактично виплаченої суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2024 по 31.03.2025 включно.
Копія ухвали разом із повістками про виклик була скерована учасникам справи засобами електронного зв'язку через Електронний суд, та доставлені, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
16.04.2025 відповідачем через підсистему «Електронний суд» суду подано відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Законом №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв'язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ. Отже, законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. При цьому, порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Законів №3460-ІХ та №4059-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму 7 Законів №3460-ІХ та №4059-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2024 року. Таким чином, наявність в статті 7 Законів №3460-ІХ та №4059-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року, в контексті якого вжито це формулювання. Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. При цьому, кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася на протязі 2024-2025 років. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з цим, зазначений Закони №3460-ІХ та №4059-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним. За викладених обставин, вважає, що застосовуючи норми в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у спірному періоді відповідач, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв в межах чинного законодавства, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
У відзиві відповідачем викладено клопотання проводити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.
До відзиву відповідачем долучено витребувані докази.
У підготовче засідання 29.04.2025 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.
Протокольною ухвалою суду від 29.04.2025 підготовче засідання було відкладено та наступне засідання призначено на 20.05.2025.
У підготовче засідання 20.05.2025 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 20.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 12.06.2025.
22.05.2025 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.
Судове засідання 12.06.2025 не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 19.06.2025.
У судове засідання 19.06.2025 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином. Судом враховано клопотання позивача про розгляд справи без її участі, а також викладене відповідачем у відзиві клопотання про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
З огляду на викладене, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у письмовому провадженні.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України не здійснюється.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 16.12.2008 Ленінським РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області; Указом Президента України №425/2016 від 29.09.2016 призначена суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на 5 років.
Наказом Голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області №105/K від 12.10.2016 зарахована до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Згідно з наказом Голови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 177-К від 11.07.2022 «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді Журавель Т.С.» на виконання рішення Голови Верховного суду № 273/0/149-22 від 05.07.2022 «Про відрядження судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, суддю ОСОБА_1 визнано такою, що приступила до виконання повноважень судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з 12.07.2022.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-537 від 14.04.2025, вона видана ОСОБА_1 , яка працює на посаді судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про те, що її суддівська винагорода за період з 01.11.2024 по 31.03.2025 склала: листопад 2024 року: оклад - 63060,00грн., доплата за вислугу років - 18918,00грн.; грудень 2024 року: оклад - 57327,27грн., доплата за вислугу років - 17198,18грн.; січень 2025 року: оклад - 41126,09грн., доплата за вислугу років - 12337,83грн.; лютий 2025 року: оклад - 63060,00грн., доплата за вислугу років - 18918,00грн.; березень 2025 року: оклад - 63060,00грн., доплата за вислугу років - 18918,00грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період 01.11.2024 по 31.03.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00грн., звернулась до суду із цим позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Аналогічно, абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», "Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2024 року та з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року, відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 дійшла таких висновків.
Викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
Наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач діяв на законних підставах.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають врахуванню судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, у спорі, що розглядається, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: 49070, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.57), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), 2.Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова