17 липня 2025 року
м. Київ
справа №340/2343/24
адміністративне провадження №К/990/29779/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Хохуляка В.В., Гімона М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод крупних електричних машин» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду 14.07.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод крупних електричних машин» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 29.01.2024 №00010010705 в частині застосування до ТОВ «Завод крупних електричних машин» пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 15445012,25 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025, адміністративний позов ТОВ «Завод крупних електричних машин» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 29.01.2024 №00010010705 в частині застосування до ТОВ «Завод крупних електричних машин» пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 13040712,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано втретє, раніше подані касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 18.04.2025, від 19.06.2025 через відсутність належного викладення підстав касаційного оскарження.
Скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, зазначено про право повторного звернення з касаційною скаргою.
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд зазначає, що скаржником не обґрунтовано надмірне зволікання з повторним поданням касаційної скарги, наявність поважних підстав для поновлення процесуального строку.
Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини 1, частини 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням пункту 14 прим. 2 Постанови НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», у частині дотримання законодавчо встановленого строку розрахунків, без урахування правового висновку щодо застосування вищевказаних правових приписів у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №240/25642/22, суть якого полягає у тому, що акти Національного банку України (постанови), якими визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, мають силу закону. Це так звана «делегована правотворчість», коли підзаконний акт стає на один щабель із законом, оскільки його видано з дозволу й прямої вказівки Закону та він регулює спеціальну сферу відносин, не підмінюючи закон. Зокрема частиною 1 статті 13 «Про валюту і валютні операції» встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Скаржником зазначено, що правовідносини, що розглядалися Верховним Судом у постановах від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18, від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, від 22.01.2025 у справі №420/12562/23 та були застосовані судом апеляційної інстанції суттєво відрізняються від правовідносин адміністративної справи №340/2343/24. Зокрема, у вказаних справах не досліджувалися питання застосування інституту зарахування однорідних зустрічних вимог з певними видами договорів та повноваження Національного банку України на встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанову Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справи, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки.
Колегія суддів зауважує, що контролюючим органом не доведено подібність правовідносин у справах, не обґрунтовано, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Податковим органом не обґрунтовано, в чому висновки судів суперечать правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025, судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
Також апеляційним судом враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм частини 1 статті 1, частини 1 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136, викладені у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, що у разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов'язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.01.2025 по справі №420/12562/23.
Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами таких правових позицій Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області не спростовано висновок суду апеляційної інстанції, що у даних правовідносинах припинення відповідних зобов'язань ТОВ «МІРТУЛ» (Киргизька Республіка) перед ТОВ «ЗКЕМ» на суму 510000,00 євро відбулось до закінчення граничного строку розрахунків за операцією з експорту товару (14.05.2023) за Договором №10360, а відповідно правові підстави, з якими стаття 13 Закону №2473-VIII пов'язує нарахування пені, передбаченої частиною 5 зазначеної статті цього Закону, відсутні. Станом на момент винесення рішення договір від 12.05.2023 про зарахування зустрічних вимог в бухгалтерському обліку позивача вже відображений та дебіторська заборгованість по договору від 28.09.2021 №10360 з ТОВ «МІРТУЛ» відсутня, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку бухгалтерського обліку 362 Розрахунки з іноземними покупцями. При цьому, не відображення в бухгалтерському обліку позивача угоди про зарахування зустрічних вимог станом на час проведення перевірки, може лише свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку, а не порушення граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів.
Верховний Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Скаржником не враховано роз'яснення Верховного Суду щодо того, як мають бути викладені підстави касаційного оскарження, наведені в ухвалах по даній справі. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Таким чином, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 328 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №340/2343/24 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
В.В. Хохуляк
М.М. Гімон ,
Судді Верховного Суду