17 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 595/188/25 пров. № А/857/10369/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Оринник Надії Сергіївни на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Тхорик І.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Бучач) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі поліцейського ВП №2 (м. Бучач) Чоротківського РВП ГУ НП серії ББА №340402 від 03.02.2025.
Позов мотивований тим, що при прийнятті оспорюваної постанови не було враховано, що він не керував транспортним засобом (далі - ТЗ), номерний знак якого не відповідає такому, а відтак не є його водієм. Відповідачем не було встановлено належність ТЗ саме ОСОБА_1 . Крім того, поліцейськими не було зафіксовано рух автомобіля.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 03.03.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представниця позивача Оринник Н.С. подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою відсутність доказів керування позивачем ТЗ, не зафіксовано його рух (із заведеним двигуном), відповідно позивач не може вважатися водієм. Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ТЗ перебував у користуванні або належав позивачу. Відтак, у позивача був відсутній обов'язок пред'являти працівникам поліції будь-які документи. Крім того, не було встановлено вину позивача, а саме той факт, що номерний знак, який на думку поліцейських, не відповідав ТЗ, встановлений саме позивачем. Працівниками поліції не встановлено, який саме номерний знак відповідає ТЗ, але при цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що номерний знак, який був встановлений, невідповідний. Також апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції обгрунтовує вину особи неналежними доказами, зокрема, посилається на слова невстановлених осіб на відео, які не були допитані в суді у якості свідків. Судом залишено поза увагою, що відповідальність за інкриміноване позивачу правопорушення несе виключно водій транспортного засобу.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1213, ч.1 ст.126 КУпАП.
За змістом оспорюваної постанови, ОСОБА_1 , 03.02.2025 о 09 год 40 хв в м. Бучач по вул. Заводська бічна керував ТЗ із встановленим номерним знаком, який не відповідає ТЗ та не пред'явив відповідних документів на ТЗ, які зазначені у п.п.2.1 “а», 2.1 “б», 2.1 “г», 2.9 “в» Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції взяв за основу своїх висновків відеозапис із нагрудної камери поліцейського та дійшов висновку, що позивач зазначив про належність (на праві користування/власності) автомобіля марки “Volkswagen», із номерним знаком “ТІНЬ». Суд вважав безпідставними посилання представниці позивача Оринник Н.С. на відсутність доказів керування позивачем ТЗ, при цьому взяв до уваги повідомлення осіб, присутніх на місці події, які вказали поліцейським на те, що ОСОБА_1 керував вказаним ТЗ. Також суд відхилив доводи представниці позивача про те, що стороною відповідача не встановлено власника транспортного засобу та, відповідно, хто встановив невідповідні номерні знаки, оскільки, на думку суду першої інстанції, в даному випадку суб'єктом адміністративного правопорушення є водій ТЗ (особа, яка в установленому порядку отримала дозвіл на керування відповідним транспортним засобом), який може бути відмінний від особи власника транспортного засобу.
Щодо клопотання представника відповідача про витребування в позивача технічного паспорту на ТЗ, суд вважав, що в такому слід відмовити, оскільки з поданих представником позивача додаткових пояснень встановив, що позивач щодо зазначеного клопотання заперечує, що свідчить про те, що позивач відмовляється надавати такий.
Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оспорюваній постанові, а також доказів відсутності факту вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.1213, ч.1 ст.126 КУпАП. Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1213, ч.1 ст.126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є : своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
При цьому, частиною другою цієї статті визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України “Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно п.1, 2, 4, 6, 9 ч.1 ст.31 Закону України “Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.40 цього Закону, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення : 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
За змістом п.п.1 п.2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18.12.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11,01.2019 за № 28/32999, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення працівниками поліції можуть застосовуватися технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Приведені вище норми встановлюють порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами, їх повноваження та обов'язки.
Стосовно обставин справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Як зазначалось вище, в основу висновків про правомірність оспорюваної постанови, суд першої інстанції взяв до уваги відеозиписи з нагрудної камери поліцейського.
Так, суд першої інстанції вказав, що на підтвердження вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення відповідачем надано суду DVD-R диск з відеозаписами, де на відеофайлі 2-2-3f8b3dd0-eea1-… від 03.02.2025 зафіксовано транспортний засіб марки “Volkswagen» із встановленим номерним знаком “ТІНЬ». На запитання людей, які стояли поруч із вказаним ТЗ і бажали бути присутніми при складанні адміністративних матеріалів, працівник поліції повідомив, щоб вони відійшли на деяку відстань, оскільки будуть встановлюватись персональні дані та буде винесена постанова на громадянина, який перебував на водійському сидінні вказаного ТЗ. Зокрема, поліцейський зазначив : “Будемо виносити адміністративну постанову за номерний знак “ТІНЬ», будемо вияснювати чи він відповідає автомобілю чи ні, про те що ви говорили нам по 10 чи 20 раз…» (10:34:45 год). З відеозапису 2-2-04а014с0-ееа1… вбачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , що на нього буде винесена адміністративна постанова за ч.1 ст.1213, ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки на його ТЗ встановлений номерний знак, який не відповідає автомобілю (10:42:53 год), у відповідь на що ОСОБА_1 зазначив дослівно : “Пояснень ніяких надавати не буду, всі свої права знаю і володію, і, якщо є відомості про те, що я щось порушив, то я не проти, щоб мене притягнули до відповідальності, як і будь-якого іншого громадянина цієї держави…» (10:43:05 год).
Із долучених до матеріалів адміністративної справи відеозаписів також вбачається, що працівники поліції встановили особу, яка перебувала на водійському сидінні ТЗ марки “Volkswagen», із встановленим номерним знаком “ТІНЬ», ним був ОСОБА_1 , який не висловлював заперечень стосовно того, що він не є водієм означеного автомобіля. Також із вказаних відеофайлів вбачається, що на пропозицію працівника поліції надати посвідчення водія, документи на ТЗ, ОСОБА_1 такі не надав.
Проаналізувавши вищевказаний відеофайли, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем на пропозицію поліцейського не було надано посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію ТЗ та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Далі суд першої інстанції приводить наступний запис із нагрудної камери поліцейського, відповідно до якого, на відео 2-2-с150с9d0-eea0-11ef-8… позивач, перебуваючи за кермом автомобіля марки “Volkswagen», з номерним знаком “ТІНЬ», після того, як до нього підійшов працівник поліції, звернувся до останнього, дослівно : “Як усунути ту машину, щоби ця машина могла звідси виїхати на евакуаторі? До мене швидше евакуатор приїхав, ніж ваш до тих машин, при чому моя суттєво не перешкоджає ПДР». Поліцейський погодився з позивачем, що його ТЗ не перешкоджає руху. Надалі працівник поліції оголосив позивачу, що на нього винесено постанову за ч.1 ст.1213 КУпАП, за те, що номерний знак не відповідає ТЗ та за ч.1 ст.126 КУпАП, за те, що не пред'явлено документів. Роз'яснено право на оскарження постанови.
Проаналізувавши наведений вище відеозапис, суд дійшов переконання, що позивач зазначає про належність (на праві користування/власності) йому автомобіля марки “Volkswagen», із номерним знаком “ТІНЬ».
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оспорюваної постанови, які грунтуються на приведених вище записах, з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, приведені вище норми норми КУпАП та Інструкції встановлюють порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами, можливості фіксації правопорушень, а також їх повноваження та обов'язки.
Колегія суддів перш за все надає правову оцінку правомірності оспорюваній постанові в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1213 КУпАП.
Пунктом 2.9 “в» ПДР визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що : не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Частиною першою статті 1213 КУпАП передбачено відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.
Системний аналіз приведених вище положень ПДР та КУпАП дає підстави для висновку, що відповідальність за вказаною нормою настає лише у випадку керування або експлуатації транспортного засобу, а тому важливим є встановлення саме цього факту.
Згідно ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Оцінюючи надані відповідачем докази, колегія суддів приходить до висновку, що з таких неможливо достовірно встановити той факт, що позивач керував ТЗ із номерним знаком “ТІНЬ» та був зупинений правницівнками поліції.
Крім того, з урахуванням положень ст.ст.245, 251 КУпАП, з метою всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом, працівники поліції, на яких ч.2 ст.255 цього Кодексу покладено обов'язок щодо збирання доказів, не встановили осіб, які нібито підтвердили факт керування позивачем ТЗ та не допитали їх в якості свідків, а також не з'ясували наявність інформації, яку можна отримати за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Таким чином, судом першої інстанції не було доведено обставини, що мають значення для справи, зокрема, факт керування позивачем ТЗ, які суд визнав встановленими.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги повідомлення невстановлених осіб, які нібито підтвердили факт керування позивачем ТЗ із номерним знаком “ТІНЬ», які в контексті ч.1 ст.74 КАС України є недопустимим доказом.
Суд також встановив, що за даними відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області №31/19-0-47аз від 27.02.2025, наданої на запит представниці позивача Оринник Н.С. №48 від 26.02.2025, згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на даний час (в тому числі в запитуваний період) за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані наступні транспортні засоби, а саме : Volkswagen Caddy, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1896 куб.см, державний номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 17.08.2017; Chevrolet Aveo, 2007 року випуску, об'єм двигуна 1498 куб.см, державний номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 15.11.2024. Інші ТЗ в період з 2015 року по даний час за вказаним громадянином не реєструвались.
Незважаючи на наявність вказаної відповіді, суд першої інстанції проаналізував відеозапис із нагрудної камери поліцейського та дійшов висновку, що позивач зазначив про належність (на праві користування/власності) йому автомобіля марки “Volkswagen», із номерним знаком “ТІНЬ» та взяв це до уваги як доказ.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності по тій причині, що він не висловлював заперечень стосовно того, що він не є водієм транспортного засобу, оскільки сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Більше того, вказане формулювання не можна вважати визнанням позивачем вини або належності йому транспортного засобу, таке формулювання за своїм змістом означає не висловлювання будь-чого взагалі, а не заперечення будь-чого.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність доказів керування позивачем ТЗ, фіксації його руху, а відтак він не може вважатися водієм, що є обов'язковою кваліфікуючою ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1213 КУпАП.
При цьому, з урахуванням відсутності доказів на підтвердження факту керування позивачем ТЗ із номерним знаком, який йому не належить, не має значення належність позивачу цього ТЗ, хоча доказів його належності матеріали справи також не містять.
Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта про те, що працівниками поліції не встановлено, який саме номерний знак відповідає ТЗ, але при цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що номерний знак, який був встановлений, невідповідний.
Додатково з цього приводу слід зазначити, що для встановлення вказаного факту працівниками поліції необхідно було вказати VIN-код ТЗ, у якому перебував позивач, належність номерного знаку цьому ТЗ і ТЗ, на який видавався номерний знак “ТІНЬ», який було зафіксовано поліцейськими на ТЗ, в якому перебував позивач.
Однак, такі докази в матеріалах справи також відсутні.
Стосовно притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що оспорювана постанова містила вказану норму КУпАП, про яку та її суть не було оголошено позивачу, що підтверджується тими ж записами із нагрудної камери поліцейського, що є передумовою притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Стосовно законності вимоги поліцейського до позивача пред'явити документи, зазначені у п.2.1 ПДР, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 32 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейському надано право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках : 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Серед перелічених підстав, можна звернути увагу на пункти 2 (якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення) та 5 (якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події), проте, як було описано вище та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач, суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1213 КУпАП, а відтак, у позивача був відсутній обов'язок пред'являти працівникам поліції будь-які документи.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.
Згідно п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.268, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Оринник Надії Сергіївни задовольнити повністю.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року по справі №595/188/25 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №340402 від 03 лютого 2025 року, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук