17 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7399/24 пров. № А/857/27094/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (головуючий суддя: Плахтій Н.Б., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 16.07.2024, звернулась із позовом до суду, в якому просила:
визнати протиправним та скасування рішення № 032350026600 від 12.07.2024 щодо відмови в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати призначити пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16.04.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у липні 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії на підставі ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII). Заяву про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Донецькій області. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії відповідач прийняв рішення від 12.07.2024 № 032350026600 про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону № 796-XII, оскільки станом на 01.01.1993 позивач прожила у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки 11 місяців та 27 днів, що дає право на зменшення пенсійного віку на 4 роки. До періоду проживання в с. Кукли Маневицького району Волинської області на підставі довідки № 270 від 01.03.2024 не зараховано період з 23.04.1990 по 12.09.1992, оскільки в цей час позивач працювала в м. Луцьку, яке не відноситься до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.07.2024 за № 032350026600 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивачу.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу з 16.04.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що період постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 в с. Кукли Маневицького району Волинської області становить 3 роки 11 місяців 27 днів, що дає право зменшення пенсійного віку на 4 роки (по 23.04.1990). До періоду постійного проживання (роботи) не зараховано період з 23.04.1990 по 12.09.1992 згідно довідки від 01.03.2024 № 270, оскільки згідно трудової книжки від 23.08.1990 НОМЕР_1 заявниця працювала в місті Луцьк на підприємстві «Луцьке виробничо-торгове шовкове об'єднання», та це місто не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, згідно Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 12.07.2024 прийнято рішення № 032350026600 про відмову в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 56 років.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, станом на 01.01.1993, прожила в зоні гарантованого добровільного відселення більше 6 років, та враховуючи застосування початкової величини зменшення пенсійного віку (3 роки), тому остання набула право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років. З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 12.07.2024 за № 032350026600, зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з 16.04.2024, тобто з часу виникнення права на призначення пенсії за віком.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянки, яка постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого відселення у 1986-1990 р.р., що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 14).
04.07.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ (а.с. 48).
ГУ ПФУ в Донецькій області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 12.07.2024 № 032350026600 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (56 років). Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що до періоду постійного проживання (роботи) не зараховано періоди з 23.04.1990 по 12.09.1992 згідно довідки від 01.03.2024 № 270, оскільки згідно трудової книжки від 23.08.1990 заявниця працювала в місті Луцьку, що не має спільного сполучення з смт. Маневичі та не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, згідно Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. (а.с. 26-27, 46).
Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону № 796-XII стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірним у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).
Відповідно до примітки до цієї статті початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік.
З матеріалів справи встановлено, що страховий стаж позивача становить 30 років 05 місяців 11 днів.
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 1 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач народилася в селі Кукли Маневицького району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 11).
Як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у селі Кукли Камінь-Каширського району) підтверджується довідкою старости сіл Кукли, Северинівка від 01.03.2024 № 270, відповідно до якої позивач дійсно з дня народження по 12.09.1992 була зареєстрована та постійно проживала у селі Кукли Маневицького району району Волинської області (а.с. 23).
Водночас, в період з 23.04.1990 по 12.09.1992 згідно довідки від 01.03.2024 № 270, та згідно трудової книжки від 23.08.1990 НОМЕР_1 позивач працювала в місті Луцьк на підприємстві «Луцьке виробничо-торгове шовкове об'єднання», це місто не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, згідно Додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106.
Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
До періоду постійного проживання (роботи) відповідачем не зараховано період з 23.04.1990 по 12.09.1992, оскільки позивач працювала в місті Луцьк.
Таким чином, період постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 в с. Кукли Маневицького району Волинської області становить 3 роки 11 місяців 27 днів, що дає право зменшення пенсійного віку на 4 роки (по 23.04.1990 року).
Згідно з частиною 3 статті 65 Закону № 796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Зазначене кореспондується зі змістом пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501.
Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку № 501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 501 встановлено, що посвідчення видаються громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка.
Відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення не заперечують.
Спірним є питання проживання (роботи) позивача не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є:
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».
Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, дійшов висновку, що період роботи позивача у м. Луцьк заперечує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в (с. Кукли Волинської області) у період з 23.04.1990 по 12.09.1992, а тому не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача на території гарантованого добровільного відселення.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині врахування факту проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 12.09.1992, що становить більше 6-ти років, і з урахуванням правил статті 55 Закону № 796-XII, позивач набула право на зниження пенсійного віку на 6 років, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Абзац 4 пункту 2 ч. 1 ст. 55 № 796-XII встановлює, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки факт постійного проживання (роботи) позивачки на території гарантованого добровільного відселення за період з 23.04.1990 по 12.09.1992 не підтверджено, а тому висновок суду першої інстанції в частині набуття позивачкою права на зниження пенсійного віку на 6 років є помилковим, отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що станом на 01.01.1993 позивачка не довела проживання (праці) у зоні гарантованого добровільного відселення понад 6 років, а визнані Управлінням 3 роки 11 місяців та 27 днів проживання, що дає право на зменшення пенсійного віку на 4 роки, не є достатнім для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та відмови у задоволенні позову.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 140/7399/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін