26 червня 2025 року м. Дніпросправа № 280/120/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року (головуючий суддя Лазаренко М.С.)
в адміністративній справі №280/120/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернувся 06.01.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 047350005403 від 19.09.2024 року Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в перерахунку пенсії, ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дня призначення пенсії з урахуванням відомостей про заробітну плату за період 1992 року по 1999 рік, які містяться у довідці про заробітну плату № 15-6-13/18248 від 23.06.2021 виданою Центральним республіканським банком Донецької народної республіки;
В обґрунтування позову зазначено про наявність підстав для перерахунку пенсії відповідно до довідки про заробітну плату № 15-6-13/18248 від 23.06.2021 за період з 1992 року по 1999 рік, видану Центральним республіканським банком Донецької народної республіки.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 047350005403 від 19.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2024 з урахуванням відомостей про заробітну плату за період 1992 року по 1999 рік, які містяться у довідці про заробітну плату №15-6-13/18248 від 23.06.2021 виданою Центральним республіканським банком Донецької народної республіки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що надана позивачкою довідка підлягає зарахуванню при здійсненні перерахунку її пенсії, а відсутність можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території (або втраті первинних документів при переведенні підприємства з території, яка не підконтрольна українській владі) не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення, відтак дійшов висновку, що рішення відповідача № 047350005403 від 19.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії позивачки з урахуванням наданої довідки є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи, що відповідач спірним рішенням відмовив позивачці у здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки №15-6-13/18248 від 23.06.2021, що видана центральним республіканським банком Донецької народної республіки, тому суд з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки на підставі вищевказаної довідки з 01.09.2024.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що підстави для врахування відомостей з довідки про заробітну плату № 15-6-13/18248 від 23.06.2021 виданою Центральним республіканським банком Донецької народної республіки відсутні, оскільки видана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Відтак, на думку представника відповідача вказана довідка є недійсною та не може створювати будь-яких правових наслідків.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 11.09.2024 звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії та надала довідку про заробітну плату № 15-6-13/18248 від 23.06.2021 за період з 1992 року по 1999 рік, видану Центральним республіканським банком Донецької народної республіки.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 047350005403 від 19.09.2024 позивачці було відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що довідка про заробітну плату від №15-6-13/18248 від 23.06.2021 надана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначена довідка є недійсною і не створює правових наслідків, тому не підлягає реєстрації та виконанню і не може бути врахована при перерахунку пенсії.
Позивач вважає протиправним рішення № 047350005403 від 19.09.2024 року відповідача про відмову в перерахунку пенсії.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У відповідності до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (Постанова ПФУ №22-1 від 25.11.2005), за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).
До заяви про перерахунок пенсії позивачем додано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії № 15-6-13/18248 від 23.06.2021, видана центральним республіканським банком Донецької народної республіки, за період з квітня 1992 року до березня 1999 року.
У відповідності до записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 01.07.1980, позивачка з 20.04.1992 по 22.03.1999 працювала в Авдіївському відділенні Агропромбанку "Україна".
Стосовно видання довідки організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані “намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі “Лоізіду проти Туречиини» (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах “Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та “Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що “Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного.
Для людей, що проживають на цій території, життя триває.
І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ].
Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі “Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що “першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Отже, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 0440/6809/18.
Разом з цим, документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом як виняток та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі № 200/6694/21-а.
Так, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) позивачці нарахована заробітна плата за січень 1999 року - 288,06 грн, за лютий 1999 року - 224,40 грн, за березень 1999 року - 150,00 грн. Інформація щодо виплаченої позивачці заробітної плати у попередніх роках відсутня.
Згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №15-6-13/18248 від 23.06.2021, що видана центральним республіканським банком Донецької народної республіки, позивачці нарахована заробітна плата за січень 1999 року - 288,06 грн, за лютий 1999 року - 224,40 грн, за березень 1999 року - 150,00 грн.
Таким чином, зазначені у довідці про заробітну плату відомості щодо нарахованої позивачці заробітної плати у 1999 році збігаються з індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Разом з тим, визнання вищезазначеної довідки відповідачем необхідне для захисту гарантованого пенсійним законодавством права позивача на перерахунок пенсії, який на даний час позбавлений у будь-який інший спосіб можливості отримати таку довідку від належної установи.
Водночас, архівні документи, які залишились на окупованій території та неможливість пенсійного органу здійснити їх перевірку, не може бути підставою для позбавлення права позивача на перерахунок пенсії, оскільки позивач не може бути позбавлений свого права на перерахунок пенсії згідно з вказаною довідкою через неможливість перевірки її достовірності органами Пенсійного фонду, крім того, вищезазначені обставинами виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них.
Отже, надана позивачкою довідка підлягає зарахуванню при здійсненні перерахунку її пенсії, а відсутність можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території (або втраті первинних документів при переведенні підприємства з території, яка не підконтрольна українській владі) не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.
У зв'язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що неврахування відповідачем довідки № 15-6-13/18248 від 23.06.2021, що видана центральним республіканським банком Донецької народної республіки, є порушенням конституційних прав позивачки на отримання належного пенсійного забезпечення.
Як наслідок, рішення відповідача № 047350005403 від 19.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії позивачки з урахуванням наданої довідки є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи, що відповідач спірним рішенням відмовив позивачці у здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки № 15-6-13/18248 від 23.06.2021, що видана центральним республіканським банком Донецької народної республіки, то ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки на підставі вищевказаної довідки з 01.09.2024.
Ураховуючи те, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 26.06.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова