Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.
18 липня 2025 р. Справа № 520/5959/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5959/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:
- визнати дії ГУ ПФУ в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344), щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 01.01.2024 р., протиправними;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії починаючи з 01.01.2024;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення його позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що він зареєстрований як ВПО з 12.10.2017 у АДРЕСА_1 про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - ВПО) за №0000364179, має картковий рахунок відкритий у АТ «Ощадбанк» та виконав усі вимоги законодавства України про пенсійне забезпечення для отримання належної йому пенсії. Вважає посилання відповідача щодо причини припинення пенсійних виплат з 01.01.2024 на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з не підтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, необґрунтованим та незаконним, оскільки ця підстава не є причиною припинення виплати пенсії у розумінні вимог ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» діючих на момент припинення виплати пенсії з 01.01.2024.З урахуванням вищевикладеного вважає що відповідачем в незаконний спосіб припинена виплата пенсії що і стало причиною його звернення до суду за відновленням його прав.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01.01.2024 року відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з чим 25.12.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати пенсії.
Відповідач листом від 18.01.2025 року № 1820-41206/С-02/8-2000/25 повідомив зокрема, що з 01.01.2024 року виплату пенсії було призупинено на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Питання щодо поновлення виплати пенсії може бути розглянуто на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, за умови звернення з відповідною заявою та необхідними документами до будь-якого відділу обслуговування громадян Пенсійного фонду України.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів звернення з заявою та необхідними документами до будь-якого відділу обслуговування громадян Пенсійного фонду України, тому дійшов висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії з 01.01.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058-ІV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до положень статті 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України № 1058-IV).
Частиною першою статті 47 Закону України № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону України № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України № 1058-IV (в редакції, чинній станом на час припинення виплати пенсії) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Судом встановлено, що у листі від 18.01.2025 року № 1820-41206/С-02/8-2000/25 відповідачем вказано на обставини отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Втім, статтею 49 Закону України № 1058-IV не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії, як отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Припиняючи виплату пенсії позивачу ГУ ПФУ в Харківській області посилається, зокрема, на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами).
Так, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2023 № 837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 і від 05.11.2014 № 637» та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 і від 08.08.2023 № 837») призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», проводиться акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31.03.2024.
З наведеного вбачається, що, пенсіонери, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк», для продовження нарахування пенсій повинні пройти до 31.03.2024 фізичну ідентифікацію.
Тобто, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Суд зазначає, що ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 щодо припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі зазначив, зокрема, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Задовольняючи позовні вимоги позивача у зразковій справі № 805/402/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України 1058-IV, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 вказане рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2018 залишено без змін.
У постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону України № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону України № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону України № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону України № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону України № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону України № 1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону України № 1058-IV».
Частиною 1 статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон України № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Так, відповідно до частини 1 статті 12 Закону України 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Суд зауважує, що цей перелік є вичерпним.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.10.2017 № 0000364179.
Водночас, пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами пункту 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136.
При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (частина третя статті 16 Закону України № 324-IX).
Таким чином, наведена норма статті 16 Закону України № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону України № 1058-IV.
Єдиною такою підставою в статті 49 Закону України № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у контексті приписів Закону України № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстави для припинення її виплати відсутні.
Крім того, як свідчить аналіз положень Закону України № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Як встановлено судом, Головним управлінням припинено виплату пенсії позивачу без прийняття окремого рішення, а отже, відповідач діяв не у спосіб, встановлений Законом України № 1058-IV.
З огляду на викладене в сукупності, відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення позивачу виплати пенсії з 01.01.2024, в порядку встановленому ст. 49 Закону України № 1058-IV, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а відтак вказані дії відповідача є протиправними.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області в частині припинення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 та зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 01.01.2024.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 приймаються колегією суддів в якості належних.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції змінить або ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211, 20 грн., що підтверджується квитанцією про сплату від 09.03.2025 (а.с. 11).
Ураховуючи те, що за наслідками судового розгляду позов задоволено, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 по справі № 520/5959/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії починаючи з 01.01.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 копійок) .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий