18 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/6017/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дубіної М.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
22.05.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 26.05.2025), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168) у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь додаткову винагороду, передбачену постановою № 168 за період з 26.04.2023 по 22.07.2024 у розмірі 1 487 634,40 гривень (один мільйон чотириста вісімдесят сім тисяч шістсот тридцять чотири гривні 40 копійок), з подальшим утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема, в період з 08.01.2023 по 09.01.2023, перебуваючи в с. Парасковіївка, Бахмутського району Донецької області, та через отриману 09.01.2023 бойову травму у період з 09.01.2023 по 22.07.2024 перебував на обстеженні та безперервному стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), тому має право на нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024, проте відповідач протиправно не здійснив йому виплату такої додаткової винагороди.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіною М. М. від 30.05.2025 прийнято заяву ОСОБА_2 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що згідно наданих позивачем медичних документів про перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я України, позивачу було нарахована та виплачена додаткова винагорода у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я за період з 09.01.2023 по 25.04.2024 включно, та оскільки ОСОБА_1 відповідно до пункту 6.17 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства України від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (далі - Положення №402) не пройшов військово-лікарську комісію з метою отримання постанови ВЛК з висновком «Потребує тривалого лікування протягом ______ календарних днів», а одразу після стаціонарного лікування в Україні був направлений на лікування за кордон без проходження військово-лікарської комісії, тому у військової частини НОМЕР_1 були відсутні законні підстави на продовження виплат додаткової винагороди у збільшеному розмірі у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, починаючи з 26.04.2024.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 09.01.2023 під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань, внаслідок мінометного обстрілу отримав чисельні тяжкі поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми від 24.02.2023 № 3222.
Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2024 № 206, молодшого сержанта ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 20.06.2024 № 30-PC у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 22.07.2024 справи та посаду здав та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно із довідкою про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 04.07.2024 № 1515/1130, молодший сержант ОСОБА_1 дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема, в період з 08.01.2023 по 09.01.2023, перебуваючи в с. Парасковіївка, Бахмутського району Донецької області.
Через отриману 09.01.2023 бойову травму ОСОБА_1 перебував на обстеженні та безперервному стаціонарному лікуванні у період з 09.01.2023 по 22.07.2024 у наступних медичних закладах на території України і за кордоном (Республіка Хорватія).
Позивача було госпіталізовано до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова «ДОР» з 09.01.2023, де він перебував на стаціонарному лікуванні по 13.01.2023;
з 13.01.2023 по 16.01.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь»;
з 16.01.2023 по 02.03.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону;
з 03.03.2023 по 23.03.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім. Ю. Липи»;
з 23.03.2023 по 30.03.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону;
з 30.03.2023 по 19.04.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП «ЗОКЛ ім. А. Новака» ЗОР у неврологічному відділенні;
з 20.04.2023 по 24.04.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП лікарня №4 Чернігівської міської ради;
з 24.04.2023 по 25.04.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львів»;
з 26.04.2023 по 08.05.2023 позивач проходив стаціонарне лікування в Загальній лікарні м. Вараждін (Республіка Хорватія);
з 08.05.2023 по 06.09.2023 позивач проходив стаціонарне лікування в Спеціальній лікарні м. Вараждінська Топліца (Республіка Хорватія);
з 06.09.2023 по 16.10.2023 позивач проходив стаціонарне лікування в Загальній лікарні м. Вараждін (Республіка Хорватія);
з 17.10.2023 по 10.04.2024 позивач проходив стаціонарне лікування у Ветеранському центрі, Загреб, філія м. Сінь (Республіка Хорватія);
з 11.04.2024 по 31.05.2024 позивач проходив стаціонарне лікування у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону;
з 31.05.2024 по 29.06.2024 позивач проходив реабілітацію в Західному реабілітаційно-спортивному центрі Національного комітету спорту інвалідів України;
з 29.06.2024 по 22.07.2024 позивач перебував в КНП «Лікарня № 4» Чернігівської міської ради.
Згідно із свідоцтвом про хворобу від 24.04.2024 № 293/3 позивач непридатний до військової служби, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Окрім того, судом встановлено, що згідно із висновком від 22.02.2023 про необхідність направлення особи із складових сил оборони або сил безпеки, постраждалої у зв'язку з військової агресією російської федерації проти України на лікування за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно направити на лікування за кордон.
Листом Міністерства охорони здоров'я України від 24.04.2023 № 29/10492/2-23 Командування медичних сил Збройних Сил України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Міністерства закордонних справ України проінформовано про погоджений з іноземною стороною перелік захисників України, яких заклади охорони здоров'я іноземних держав можуть прийняти на лікування за кордоном, серед яких є прізвище ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно наданих позивачем медичних документів про перебування на стаціонарному лікуванні закладах охорони здоров'я позивачу було нарахована та виплачена додаткова винагорода відповідно до постанови № 168 у збільшеному розмірі за період з 09.01.2023 по 25.04.2024 включно, що не заперечується учасниками спору.
ОСОБА_1 вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача відповідно до постанови №168 на нарахування й виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманим пораненням під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань за період з 26.04.2023 по 22.07.2024, який знаходиться поза межами чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах.
Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).
У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
У пункті 1 постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Також пункт 1 постанови №168 передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану.
Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Тож, суд наголошує, що оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, очевидно, що застосування норм постанови №168, яка регулює питання виплати додаткової винагороди, повинно відбуватися з урахуванням положень Закону №2011-ХІІ та прийнятого на його підставі Порядку №260.
Пункт 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачає, що у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою не повинен перевищувати 4-х місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Аналогічно абзац другий пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.
У відповідності до пункту 6.13. глави 6 розділу ІІ Положення №402 загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/ або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я (установах), у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
Медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.
У разі направлення військовослужбовців на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, безперервним перебуванням на лікуванні за кордоном вважається період надання медичних послуг в закладах охорони здоров'я іноземних держав, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими етапами лікування, реабілітації, протезування.
Після повернення із лікування з-за кордону військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України для визначення придатності до військової служби або потреби у тривалому лікуванні, за рішенням керівника закладу охорони здоров'я (установи) або інших осіб, визначених абзацом першим пункту 6.1 глави 6 цього розділу.
Постанова ВЛК про продовження тривалого лікування оформляється довідкою ВЛК, затвердженню штатною ВЛК не підлягає та направляється посадовій особі, яка видала направлення на медичний огляд».
У відповідності до пункту 6.16. глави 6 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд ВЛК обов'язково проводиться військовослужбовцям, які потребують тривалого лікування за кордоном та направляються для лікування за кордон з метою отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги.
Військовослужбовці, які згідно з Критеріями направлення громадян України для лікування за кордон на період дії воєнного стану, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.04.2022 № 574 належать до категорії пацієнтів, медична та/або реабілітаційна допомога яким може надаватися за кордоном, направляються на медичний огляд ВЛК для визначення потреби у тривалому лікуванні за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Щодо військовослужбовців, які згідно із зазначеними в абзаці другому цього пункту Критеріями потребують лікування за кордоном та направляються для лікування за кордон з метою отримання медичної допомоги, ВЛК приймає постанову: «Потребує тривалого лікування протягом ______ календарних днів». Примірник довідки ВЛК із зазначеною постановою підлягає направленню до військової частини за місцем проходження служби військовослужбовцем, відповідно до пункту 22.5 глави 22 цього розділу.
Механізм направлення військовослужбовців на лікування за кордон визначається Порядком направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 411.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що за клопотанням начальника клініки нейрохірургії та неврології Військо-медичного клінічного центру Західного регіону полковника медичної служби ОСОБА_3 , адресованого начальнику Військово - медичного клінічного центру Західного регіону відповідно до Порядку направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 411, вирішувалось питання направлення позивача на лікування за кордон, про що було зроблено висновок про необхідність направлення позивача на лікування за кордон.
Суд зауважує, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
З огляду на зазначені норми Положення висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду.
На переконання суду висновок від 22.02.2023 про необхідність направлення особи із складових сил оборони або сил безпеки, постраждалої у зв'язку з військової агресією російської федерації проти України на лікування за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно направити на лікування за кордон в розумінні Положення № 402 та абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260, є висновком ВЛК про потребу в лікуванні в розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260.
Суд наголошує на тому, що виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення
Тож, за наявності висновку ВЛК про потребу направити позивача на лікування за кордон та відповідно потреби його у тривалому лікуванні за кордоном, нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема у постанові від 19.06.2025 у справі № 480/9155/23.
Судом встановлено, що лише наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2024 № 206 позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у тому числі й грошового. До цього часу рішення про припинення виплати грошового забезпечення позивачу не приймалось, тому позивач має право на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у тому числі закордонних, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024.
Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин, суд визнає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024, такою, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а тому є протиправною.
При цьому, визначаючись із способом захисту порушених прав позивача щодо другої вимоги про стягнення з відповідача додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 за період з 26.04.2023 по 22.07.2024 у розмірі 1 487 634, 40 гривень (один мільйон чотириста вісімдесят сім тисяч шістсот тридцять чотири гривні 40 копійок), з подальшим утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Так, статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до суду та способи судового захисту.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024, тому, приймаючи до уваги повноваження суду при вирішенні справи, передбачені статтею 245 КАС України, суд вважає що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену постановою №168 у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024.
Разом з тим, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення конкретного розміру додаткової грошової винагороди у цьому випадку, задоволенню не підлягають як передчасні.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, та внутрішнього переконання, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 26.04.2023 по 22.07.2024.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ; місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_3 ).
Суддя Марія ДУБІНА