17 липня 2025 р. № 640/14457/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаОфісу Генерального прокурора, вул. Різницька, 13/15,м. Київ,01011,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 24.12.2019 року,
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про:
- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.;
- зобов'язання Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 24.12.2019 року по день виконання рішення суду у цій справі;
- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу надбавки за класний чин "старший радник юстиції" за період жовтень-грудень 2019 року у розмірі 7200 грн.;
- зобов'язання Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачу надбавки за класний чин "старший радник юстиції" за період жовтень-грудень 2019 року у розмірі 7200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2040ц позивача звільнено із займаної посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань. Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019. Позивач стверджує, що при звільненні 24.12.2019 з ним не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, що загалом становить 40479,64 грн, а саме: не виплачено вихідну допомогу у сумі 33279,64 грн. та надбавку за класний чин, що не нараховувалась протягом жовтня грудня 2019 року у розмірі 7200 грн (2400 грн. х 3 місяці). Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною і звернувся з даним позовом за захистом своїх прав.
Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на наступне. Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону. У свою чергу ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмір середньомісячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 вище вказаного Закону є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Тобто вказана підстава звільнення є відмінна від тої підстави, яка передбачає виплату вихідної допомоги у відповідності до ст. 44 КЗпП України. Відповідач вважає, що позивачу при звільненні виплачено всі суми, а тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку немає. Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач надав відповідь на відзив, в якій останній наполягав на тому, що в нього є право на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.
Дослідивши докази, суд, -
Позивач, працював в органах прокуратури України на різних посадах в період з 24.07.2000 року по 24.12.2019 року, що підтверджується копіями трудової книжки та наказів.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2040ц позивача звільнено із займаної посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Відповідно до вказаного наказу Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
В позовній заяві позивач зазначає, що при звільнені з органів прокуратури йому не виплачено вихідну допомогу при звільненні та надбавку за класний чин.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати вихідної допомоги протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно із статтею 1 КЗпП, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
За приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом №113-IX статтю 40 КЗпП доповнено частиною п'ятою, згідно якої звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з посади на підставі Закону №1697-VII, а саме відповідно на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, що підтверджується копією наказу про звільнення позивача № 2040ц від 21.12.2019 року.
Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Натомість КЗпП встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та в КЗпП не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Закон №1697-VII, як і КЗпП (редакції, Закону №113-IX) встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП не встановлено.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16.
Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку підлягає до задоволення.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 08.02.1995 №100.
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.
Згідно з довідкою про заробіток позивача від 12.03.2020 №21-497зп, за два останні повні місяці роботи заробітна плата позивача становила 33279,64 грн.
Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 33279,64 грн.
Отже, позовна вимога стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33279,64 грн. підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати надбавки за класний чин "старший радник юстиції" за період жовтень-грудень 2019 року у сумі 7200 грн. та зобов'язання виплати вказану надбавку, суд зазначає про наступне.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 81 Закону №1697-VII, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року), заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі ч. 1 ст. 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.
Отже, з набранням чинності Законом №113-IX, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, а тому у позивача відсутнє право на виплату, яку скасовано законом.
При цьому, збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним, за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ст. 81 Закону №1697-VII).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.032021 у справі №560/4178/20.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.139, судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15,м. Київ,01011, ідентифікаційний код 00034051) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.
3. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15,м. Київ,01011, ідентифікаційний код 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33279,64 грн.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. С. Брагар