18 липня 2025 р. № 400/8044/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
провизнання протиправним та скасування наказу від 07.04.2024 №82 в частині, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
-Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) від 07.04.2022 р. № 82 в частині, що стосується старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта-командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
-Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неприйняття рішення про виплату грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р.
-Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про виплату грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р.
- Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити грошове забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р., за період з 28.03.2022 р. по день проголошення рішення суду.
- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невидачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) довідки про перебування громадянина України ОСОБА_2 з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 р. № 55.
-Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) довідку про перебування громадянина України ОСОБА_2 з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 р. № 55.
Ухвалою від 29.08.2024 суд відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має чоловіка ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
24.02.2022 року старший матрос ОСОБА_3 виконував бойові завдання, у складі підрозділу, по захисту Батьківщини у м. Маріуполь Донецької області. Останній раз позивачка мала телефонну розмову зі своїм чоловіком наприкінці березня 2022 року. В подальшому позивачці не було відомо будь-якої інформації щодо місця знаходження її чоловіка і нею було подано заяви з інформацією про зникнення безвісти та можливе потрапляння в полон її чоловіка до Національного інформаційного бюро, Міжнародного комітету Червоного Хреста, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, територіального підрозділу Національної поліції України. На свої звернення отримала інформацію, що її чоловік знаходиться в полоні.
Після цього дружина позивача почала в усній та письмовій формі звертатися до командування військової частини НОМЕР_1 , про призначення їй виплат в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р. В черговий раз, в результаті звернення за правничою допомогою до адвоката, у відповіді на адвокатський запит вона й отримала відповідь від командувача військової частини НОМЕР_1 щодо того, що її чоловік є дезертиром. До того ж, аналізуючи сам зміст Наказу № 82 від 07.04.2022, підставою для надання статусу дезертира є бойове донесення № НОМЕР_4 _кп_дск від 07 квітня 2022. Службове розслідування на даний час триває, тож визнання позивача дезертиром є протиправним, а висновки командира військової частини НОМЕР_1 є передчасними.
Відповідач відзив на позов надав вказуючи, що відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371, з метою повного та об'єктивного з'ясування причин та умов потрапляння в полон у м. Маріуполі військовослужбовця, ОСОБА_3 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2022 № 579 було призначене службове розслідування.
Відповідно до наказу про підсумки № 452 від 30.09.2022 року, було прийняте рішення, про проведення повторного службового розслідування, після звільнення військовослужбовців з полону, або звільнення свідків, які зможуть дати обґрунтовані пояснення по даному випадку. Позивачка є дружиною військовослужбовця, стосовно якого винесено наказ, норма якого оспорюється, і наказ її жодною мірою не стосується. Наказ виданий командиром військової частини НОМЕР_1 , який станом на дату відзиву знаходиться в полоні рф, держави-агресора. Виданий наказ на підставі тієї інформації та підстав, які були відомі полоненому командуванню, а також, можливо, деяким іншим військовослужбовцям, які теж перебувають в полоні. Відповідач вказує, що 36 ОбрМП потрапила в полон в м. Маріуполь майже в повному складі, і станом на дату відзиву, лише невеликий відсоток військовослужбовців звільнено з полону.
Тому відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що позивач був взятий у полон російськими військовими. Вказане сторонами не заперечується.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №82 від 07.04.2022 року старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта - командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 28 березня 2022 року самовільно залишив оперативно-тактичне угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » місця проведення ООС, місто Маріуполь, тобто дезертував.
Вказаним наказом позивача знято зі всіх видів забезпечення з 28 березня 2022 року. Знято з котлового забезпечення згідно каталогу продуктів харчування під час застосування за призначенням. З 08.04.2022 року за невихід на службу, позбавити премії за березень 2022 року у повному обсязі. Призупинити виплату грошового забезпечення з 28 березня 2022 року на підставі пункту 34.4 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 №82 від 07.04.2022 року в частині визнання таким, що самовільно залишив оперативно-тактичне угрупування, тобто дезертував та зняття з усіх видів забезпечення протиправним, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що предметом судового розгляду в межах даної справи є правомірність прийняття відповідачем наказу про самовільне залишення оперативно-тактичне угрупування та зняття з усіх видів грошового забезпечення позивача, без надання оцінки порядку та результатам проведення службового розслідування, здійсненого після прийняття оскаржуваного наказу у справі.
Також не є предметом доказування у справі обставини вчинення/невчинення адміністративних чи кримінальних правопорушень сторонами у справі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
При цьому, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення).
Згідно п. 144-1 Положення, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно п. 144-4 Положення, у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.
В свою чергу, Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджено Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».
Так, Дисциплінарний статут Збройних Сил України (надалі - Статут) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ч. 1 ст. 85 Статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Згідно ч. 4 ст. 85 Статуту, якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Крім того, згідно ч. 4 ст. 6 Статуту, командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (надалі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;
- надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Разом з тим, пунктом 2 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування не призначається:
- у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг, за винятком випадків, визначених в абзаці тринадцятому пункту 1 цього розділу;
- якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку).
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260).
Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Предметом спору у даній справі є перевірка правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 №82 від 07.04.2022 року, яким старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта - командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , визнано таким, що 28 березня 2022 року самовільно залишив оперативно-тактичне угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » місця проведення ООС, місто Маріуполь, тобто дезертував.
При цьому, доказів внесення відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ст.408 Кримінального кодексу України (дезертирство) відносно ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань суду не надано.
Окрім того, загальновідомим фактом є те, що з першого дня збройної агресії місто Маріуполь зазнавало ударів по цивільним, інфраструктурним об'єктам, будівлям державних органів тощо. Також загальновідомим є те, що багато військовослужбовців, які чинили опір російським окупантам та стояли на захисті м. Маріуполь потрапили до полону рф.
Зокрема, судом встановлено, що позивач був взятий у полон російськими військовими у м. Маріуполь. Факт перебування позивача у полоні рф відповідачем не заперечується.
Суд зауважує, що обставини при яких позивач потрапив до полону не відомі.
Доказів добровільної здачі позивача в полон відповідачем суду не надано.
Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 408 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі дезертирства, тобто самовільного залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Так, ч.1-4 ст.408 Кримінального кодексу України передбачено, що дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Разом з тим, ст.2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.
Отже, доводи відповідача про правомірність оскаржуваного рішення у зв'язку із вчиненням позивачем дій, що мають ознаки кримінального правопорушення є безпідставними.
За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем місця проходження служби, дезертирства із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільної здачі в полон, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для прийняття наказу, яким особу визнано дезертиром та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно пункт 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України за № 82 від 07.04.2022 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Вимога позивача щодо зобов'язання командира військової частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України визнати старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта - командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 полоненим, задоволенню не підлягають, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень відповідача.
Суд також зазначає, що призупинення військової служби та відповідно виплат грошового забезпечення військовослужбовцю можливе лише на підставі зареєстрованого кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ст. 407,408, 430 КК України. Відповідач не надав підтвердження, що відносно ОСОБА_2 зареєстровано кримінальне провадження тому відповідач протиправно призупинив виплати ОСОБА_2 , і не призначив виплати його дружині.
Навіть наявність зареєстрованого кримінального провадження відносно ОСОБА_2 не є підставою невиплати (зупинення) грошового забезпечення позивачці. Позивачка та її чоловік є різними суб'єктами права.
ОСОБА_2 є військовослужбовцем та полоненим, а позивачка членом сім'ї військовополоненого. Виплата грошового забезпечення сім'ям військовополонених передбачена та гарантована Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який містить в собі спеціальні норми права. Цей закон встановлює правила поведінки як для членів сім'ї захоплених в полон військовослужбовців, так і для посадових осіб військових підрозділів.
І саме на підставі цього закону створено Постанову № 884, де прямо вказано, що члени сім'ї військового отримає грошове забезпечення до повного з'ясування обставин захоплення полон.
Судом встановлено, що позивачка подавала заяву про виплату їй грошового забезпечення від 27.07.2024 р. та долучала до заяви перелік документів, який передбачено Постановою № 884, а також додатково копії листів отриманих від НІБ, де вказано, що ОСОБА_2 перебуває в полоні. Позивачкою було дотримано всіх передбачених Постановою № 884 умов для призначення їй виплат, проте відповідач порушивши встановлений для цього строк та не прийняв рішення про призначення виплат, чим проявив протиправну бездіяльність.
Суд приходить до висновку про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про виплату грошового забезпечення позивачці, а також зобов'язати військову частину нарахувати і виплати грошове забезпечення ОСОБА_2 його дружині за період з 28.03.2022 р. по день проголошення рішення суду.
Щодо вимоги відносно стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.
На підтвердження понесених витрат до заяви було надано: договір про надання правничої допомоги № 46 від 22.07.24, укладеного між позивачем та адвокатом, копію ордеру на надання правничої допомоги від 23.08.24 ВЕ1126242, платіжна інструкція № 0.03785566566 про оплату послуг з правничої допомоги на суму в розмірі 9000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд знаходить заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу співмірними із виконаною представником позивача роботою, відтак суд присуджує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов - задовольнити частково
2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) від 07.04.2022 р. № 82 в частині, що стосується старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта-командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
3.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неприйняття рішення про виплату грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р.
4.Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про виплату грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р.
5. Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити грошове забезпечення старшого сержанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружині ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 р., за період з 28.03.2022 р. по день проголошення рішення суду.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.п.н. НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 2906,90 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9000, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник
18.07.2025