17 липня 2025 року № 320/53433/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, скасування арешту та стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Подільський ВДВС), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця, який наклав арешт на соціальні рахунки;
- скасувати арешт на рахунки в банках: АТ «ПриватБанк» (Картка для виплат) № НОМЕР_1 ; АТ «Ощадбанк» (Картка Киянина) НОМЕР_5;
- стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 10 501,40 грн, яка обґрунтована як розмір щомісячної соціальної допомоги (за 2 місяці), яка була заблокована через дії відповідача;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 89 498,60 грн, що обґрунтовується погіршенням психічного стану дитини позивача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що спірними діями відповідача щодо накладення арешту на соціальні рахунки позбавлено дитину позивача відвідувати спеціалізоване навчання та реабілітацію, позбавлено можливості придбання необхідного харчування, медикаментів та харчових добавок. Також спірні дії призвели до погіршення психоемоційного стану та здоров'я дитини, створення надмірного морального та психологічного тиску на сім'ю.
Позивач стверджує, що на арештовані рахунки надходять виключно соціальні виплати, які використовуються виключно для забезпечення життєвих потреб дитини з інвалідністю, а саме: медикаментозне забезпечення, спеціальне харчування, освітні потреби, а тому відсутні підстави для накладення арешту на такі рахунки.
Крім того, позивач наголошує на наявності підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди за дії, які призвели до порушення права на соціальний захист дитини з інвалідністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління ДПФ у м. Києві (далі по тексту також третя особа, ГУ ДПС у м. Києві).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Третьою особою пояснень на позовну заяву не надано.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Управлінням соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації видано ОСОБА_2 посвідчення дитини з інвалідністю до 18 років серії НОМЕР_2 . У посвідченні в якості законного представника вказаний позивач.
Відповідно до довідки Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 29.10.2024 позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення м. Києва (Голосіївський р-н.) та з 01.01.2024 по 21.10.2024 призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має відкритий в АТ «Ощадбанк» рахунок № НОМЕР_3 , а також відкритий в АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» рахунок № НОМЕР_4 .
Як вбачається з виписки Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» по рахунку від 11.10.2024 позивачу здійснюється нарахування та виплата соціальних виплат на банківський рахунок № НОМЕР_4 .
Відповідно до виписки Акціонерного товариства «Ощадбанк» за період з 29.09.2024 по 04.10.2024 позивачу здійснюється нарахування та виплата соціальних виплат на банківський рахунок № НОМЕР_3 .
Постановою державного виконавця від 28.07.2024 ВП НОМЕР_6 знято арешт з грошових коштів, що зараховуються як «Виплати Соціального фонду, соц. виплата» та обліковуються на рахунку № НОМЕР_4 .
Постановою державного виконавця від 10.10.2024 ВП НОМЕР_6 для забезпечення повного та реального виконання рішення, керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 104 567,56 грн.
Постанова винесена в межах виконавчого провадження НОМЕР_6 з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 08.05.2018 №ф-99 про стягнення на користь держави коштів у сумі 94941 грн.
При цьому, з наданих позивачем роздрукованих скріншотів програмного забезпечення, пов'язаного з використанням зазначених рахунків, вбачається накладення на них арешту.
З виписок по картковому рахунку позивача, відкритому в АТ «Ощадбанк» НОМЕР_3 вбачається, що 13.11.2024, 14.11.2024 кошти заблоковані для забезпечення виконання документу про арешт.
Не погоджуючись з правомірністю накладення відповідачем арешту на означені рахунки, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі по тексту також - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до статті 1 Закон №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами частин першої, п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки»", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
За приписами частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з частинами другою-третьою статті 56 Закону №1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до статті 72 Закону №1404-VIII на допомогу з державного соціального страхування, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.
Згідно зі статтею 73 Закону №1404-VIII стягнення не може бути звернено на такі виплати:
1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;
2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;
3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;
4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;
5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;
6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини;
7) допомогу при усиновленні дитини;
8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
9) допомогу на дітей одиноким матерям;
10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування;
12) допомогу на поховання;
13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;
14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
Стягнення не здійснюється також із сум:
1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;
2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;
3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом;
4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;
5) грошової допомоги, пов'язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 59 Закону №1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що виконавець перед накладенням арешту на кошти повинен з'ясувати, зокрема, статус коштів, що знаходяться на рахунку боржника.
При цьому, виходячи з текстуального аналізу положень статті 72 Закону №1404-VIII вбачається, що, зокрема на соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника. Означені умови є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Як вже зазначалось судом, Управлінням соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації видано ОСОБА_2 посвідчення дитини з інвалідністю до 18 років серії НОМЕР_2 . У посвідченні в якості законного представника вказаний позивач.
Відповідно до довідки Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 29.10.2024 позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення м. Києва (Голосіївський р-н.) та з 01.01.2024 по 21.10.2024 йому призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Відповідно до виписки Акціонерного товариства «Ощадбанк» за період з 29.09.2024 по 04.10.2024 позивачу здійснюється нарахування та виплата на банківський рахунок № НОМЕР_3 коштів з призначенням «Безготівкове зарахування соціальної виплати…від УСЗН…».
Суд констатує, що означений рахунок позивача, на який виплачується соціальна допомога на дитину з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» не має статусу рахунку зі спеціальним режимом використання, однак кошти, які на нього надходять як соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», мають спеціальний статус як такі, звернення стягнення на які заборонено, крім законодавчо встановлених статтею 72 Закону №1404-VIII випадків.
Водночас, положеннями частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавцям надано право, зокрема з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків / електронних гаманців та/або стан рахунків / електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками / електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Враховуючи наявність спеціальної процедури для звернення стягнення на соціальні виплати, виконавець, перед накладенням арешту на банківські рахунки, зобов'язаний пересвідчитись у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що перебувають на цьому рахунку. Виокремлення таких рахунків належить до повноважень саме виконавчої служби, оскільки без здійснення такої перевірки виконавець може своїми діями позбавити боржника права на соціальний захист, порушивши тим самим принцип співмірності заходів примусового виконання рішень, передбачений статтею 2 Закону №1404-VIII.
Правовий висновок щодо повноважень виконавчої служби виокремлювати такі банківські рахунки висвітлено в постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №916/73/19, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, від 17.01.2020 у справі №340/1018/19 та від 10.09.2020 у справі №340/3042/19.
Таким чином, відсутність в матеріалах справи доказів обізнаності відповідача щодо спеціального статусу банківського рахунку позивача, відкритого в АТ «Ощадбанк» за № НОМЕР_3 , як і відсутність доказів повідомлення державного виконавця банківською установою про цільове призначення коштів на такому рахунку боржника, на переконання суду, не може свідчити про вжиття державним виконавцем всіх залежних від нього дій, направлених на встановлення статусу означеного банківського рахунку позивача, що, в свою чергу, свідчить про протиправність дій відповідача щодо накладення арешту на такий рахунок.
Позивачем заявлено позовну вимогу про скасування арешту, зокрема на рахунок в банку АТ «Ощадбанк» (Картка Киянина) НОМЕР_5, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі «Беєлер проти Італії», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.
Відповідно до частини другої статті 59 Закону №1404-VIII у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Таким чином, враховуючи встановлення судом нарахування на банківський рахунок позивача № НОМЕР_3 соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а також враховуючи відсутність доказів здійснення жодних інших нарахувань на означений рахунок, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для накладення арешту на кошти, які знаходяться на такому рахунку, що, в свою чергу, має наслідком наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з коштів на рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім'я позивача в АТ «Ощадбанк», на який надходить соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
Щодо позовної вимоги про скасування арешту на рахунку в банку АТ «ПриватБанк» (Картка для виплат) №5168745621436432, суд зазначає таке.
Відповідачем не взято до уваги приписи частини першої статті 68 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до якої стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів / електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Згідно з частиною першою статті 69 Закону № 1404-VІІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
За приписами частин першої та другої статті 70 Закону №1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20 зазначила, що встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань (п. 65). Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя (п. 66). Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується (п. 67). Залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання особою будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела та порушує його право на отримання винагороди за працю (п. 103).
Суд вважає, що вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є застосовними до спірних відносин, оскільки арешт накладено на кошти, нараховані та виплачені позивачу як соціальна допомога, які за своєю суттю є доходом позивача та стосуються застосування статті 70 Закону №1404-VIII і звернення стягнення на кошти поза межами дозволених цією нормою розмірів.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20.04.2022 № 756/8815/20 природа походження коштів на рахунку боржника має значення для вирішення питання про накладення чи зняття арешту на кошти на такому рахунку/
Як вбачається з виписки Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» по рахунку від 11.10.2024 позивачу здійснюється регулярне нарахування та виплата соціальних виплат на банківський рахунок № НОМЕР_4 , нарахованих з примітками «Виплати Соціального фонду соц. виплата».
Позивач в адміністративному позові зазначає, що означені соціальні виплати нараховуються йому як учаснику бойових дій, тобто за своєю суттю є соціальними виплатами - доходом позивача.
Відтак на думку суду, розмір відрахувань, що можуть бути утримані з кожної виплаченої фізичній особі (боржнику) суми доходу у вигляді заробітної плати чітко регламентований статтею 70 Закону № 1404-VІІІ, а тому звернення стягнення на всю виплачену позивачу суму соціальних виплат суперечить законодавчо встановленому порядку, що залишено поза увагою відповідачем.
Таким чином підлягають задоволенню і позовні вимоги у цій частині шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_4 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» та зобов'язання відповідача зняти арешт з коштів на означеному рахунку.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що неправомірні дії державного виконавця призвели не лише до матеріальних збитків, а й до значних моральних страждань як для позивача, так і для його родини. Позивач зазначає, що як батько, опинився у безвихідному становищі, оскільки через блокування коштів не мав можливості забезпечити дитині необхідне лікування, навчання та базові потреби. Це викликало постійний стрес, тривогу за майбутнє його дитини та психологічне виснаження, оскільки він був змушений боротися за свої законні права та права дитини.
При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували означені обставини.
Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.
На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на винесення відповідачем протиправного рішення та вчинення протиправних дій, та без надання доказів завдання такими рішенням та діями втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов'язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.
Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Засади змагальності покладають на позивача обов'язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк».
3. Зобов'язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з коштів на рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк», на який надходить соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
4. Визнати протиправними дії Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_4 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 АТ «Комерційний банк «ПриватБанк».
5. Зобов'язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)зняти арешт з коштів на рахунку № НОМЕР_4 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 АТ «Комерційний банк «ПриватБанк».
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Дудін С.О.