18 липня 2025 рокуСправа №160/14641/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС" до Губиниської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС" до Губиниської селищної ради, в якому просить суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення відповідача від 18 грудня 2024 року №33-40/VІІІ, яким Селянському (фермерському) господарству «ОСИРІС» (ЄДРПОУ 31426293) відмовлено у наданні дозволу на продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (01.02) земельні ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, площею 23,000 га, що розташована на території Василівської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці з розстроченням платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції на 10 років та зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на продаж цієї земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, з метою придбання земельної ділянки подав усі документи, передбачені нормами Земельного кодексу України. Однак, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про продаж земельної ділянки без зазначення обґрунтованих причин відмови, як цього вимагає стаття 128 ЗК України, тому таке рішення є протиправним та підлягає.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що Селянське (фермерське) господарство «OCИPIC», є сільськогосподарським підприємством, створеним ОСОБА_1 та зареєстроване яке зареєстровано Новомосковською районною державною адміністрацією 17.08.2001 року, дата запису: 25.03.2011 року, номер запису: 1 209 120 0000 005272.17.08.2001 року. Основний вид економічної діяльності фермерського господарства (згідно КВЕД 2010): 01.11. Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Використовує на праві постійного користування земельну ділянку площею 23,000 га, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, що розташована на території ВасилІвської сільської ради Самарівського (бувшого Ново московського) району Дніпропетровської області, яка відноситься до категорії земель: землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельні ділянки: 01.02 Для ведення фермерського господарства.
Зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_1 для створення фермерського господарства на підставі Рішення 17 сесії XXIII скликання Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 22 травня 2001 року №16-17/ХХІІІ.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею, серія ДП Нв 000408, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 408 від 09.07.2001 року.
12 листопада 2024 року згідно Рішення №01/11-24 засновників Селянського (фермерського) господарства «Осиріс» єдиним засновником та головою фермерського господарства стала Надха Юлія Олександрівна.
25 листопада 2024 року Позивач, відповідно до приписів частини 2 статті 128, п. 6-1 розділуX Перехідних положень Земельного кодексу України, звернувся до Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області із заявою від 21.11.2024 року та у подальшому із заявою від 04.03.2025 року щодо прийняття рішення про продаж СЕЛЯНСЬКОМУ (ФЕРМЕРСЬКОМУ) ГОСПОДАРСТВУ «ОСИРІС» (Код ЄДР 31426293), земельної ділянки сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (01.02) земельні ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, площею 23,000 га, що розташована на території ВасилІвської сільської ради Самарівського (бувшого Новомосковського) району Дніпропетровської області, з розстроченням платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції на 10 років.
Утім оскарженим рішенням Селянському (фермерському) господарству «ОСИРІС» (ЄДРПОУ 31426293) відмовлено у наданні дозволу на продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки, відповідно до пункту 6-1 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, мають право на купівлю такої земельної ділянки без проведення земельних торгів юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що Згідно з частинами 1-2 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Глава 20 ЗК України регулює питання продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів.
Так, статтею 127 ЗК України визначено, що органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.
Не допускається відчуження орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності без згоди орендаря.
Відповідно до положень частини першої статті 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно з частиною другою вищевказаної статті громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
До заяви (клопотання) додаються:
а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);
б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.
Частиною третьою статті 128 ЗК України визначено, що орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Жодних виключень із вказаної вище норми права законодавцем не визначено, що кореспондує обов'язку суб'єктів владних повноважень щодо неухильного дотримання вказаних вище строків щодо розгляду заяви (клопотання) з питань продажу земельних ділянок.
В силу частини 5-6 статті 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:
а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;
г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;
ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Разом з цим, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до частин 1, 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Тобто, обов'язку органу місцевого самоврядування зі здійснення розгляду заяви (клопотання) зацікавленої особи з приводу продажу земельної ділянки комунальної власності протягом місячного строку, встановленому нормою частини 3 статті 128 ЗК України, кореспондує обов'язок скликання не рідше ніж один раз на місяць сесії сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення), районної чи обласної ради з питань відведення земельних ділянок, встановлений нормою частини 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування".
Частина 3 статті 128 ЗК України чітко визначає обов'язок органу місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про відмову в продажу земельної ділянки зазначати у цьому рішенні обґрунтування (причини, мотиви) такої відмови.
З наведеного слідує, що за наслідками розгляду заяви позивача відповідач, як суб'єкт владних повноважень, мав прийняти одне із можливих рішень, а саме:
1) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки;
2) рішення про відмову в продажу земельної ділянки із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Жодних інших альтернативних рішень законодавцем не визначено, тобто за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема про надання дозволу на продаж земельної ділянки або мотивована відмова із посиланням на норми статті 128 ЗК України.
В той же час, відповідно до п. 6-1 розділу Х Перехідних положень ЗК України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.
У разі купівлі земельної ділянки її покупець має право на розстрочення платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції, за умови встановлення заборони на продаж або інше відчуження та надання у користування земельної ділянки (крім надання у користування фермерському господарству земельних ділянок, які знаходяться у власності членів такого фермерського господарства, що є покупцями такої земельної ділянки) до повного розрахунку покупця за договором купівлі-продажу.
Розрахунок за придбану земельну ділянку здійснюється щороку, рівними частинами, у місяць, що настає за звітним роком. Покупець має право на дострокове погашення всієї або частини суми ціни продажу земельної ділянки з розстроченням платежу з урахуванням індексу інфляції. Строк розстрочення платежу становить: щодо земель сільськогосподарського призначення - 10 років, щодо земель несільськогосподарського призначення - 30 років, якщо покупець не ініціює встановлення меншого строку. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу.
Право купівлі земельної ділянки відповідно до цього пункту також мають громадяни України - спадкоємці громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, якщо такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.
Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; та ін.
Відповідно до частини 2 статті 12 ЗК України до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
З огляду на вищезазначені норми, питання продажу земельних ділянок комунальної власності у власність є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в спірному випадку є Губиниська селищна рада.
У спірному випадку, розглянувши подані позивачем документи відповідач прийняв рішення про відмову в наданні дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 1223281000:01:001:0196 для ведення фермерського господарства, оскільки відповідно до пункту 6-1 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, мають право на купівлю такої земельної ділянки без проведення земельних торгів юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності.
Надаючи оцінку такому рішенні відповідача суд перш за все зазначає, що частиною 5 статті 128 Земельного кодексу України, не зазначено такої підстави для відмови в продажу земельної ділянки, зокрема, того, про яке йде мова у цьому рішенні.
До того ж, приймаючи рішенням з посиланням на пункт 6-1 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідач мав обґрунтувати на підставі якої інформації він дійшов такого висновку, зважаючи на те, що позивачем подано виключений перелік документів на підтвердження того, що земельна ділянка, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, площею 23,000 га, що розташована на території Василівської
сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області перебуває у користуванні Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС", що підтверджується серед іншого копією витягу з Державного реєстру речових прав від 01.11.2024 року №401898802, який до речі надавався відповідачеві разом із іншим пакетом документів.
Більш того, досліджуючи проект спірного рішення суд доходить висновку, що таке рішення прийнято у зв'язку з рекомендаціями постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони, а не за наслідками поданих позивачем документів.
Наведене свідчить на користь висновку про те, що прийняте відповідачем рішення не відповідає вимогам та принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, позаяк прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, невмотивовано та всупереч повноваженням відповідача і вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим таке рішення підлягає скасуванню.
Між тим, зважаючи, на те, що відповідач фактично й не здійснював перевірку поданих позивачем документів, суд не може погодитись із обраним позивачем способом відновлення порушеного права.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач , кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи, а у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності не обхідних та достатніх для цього підстав.
У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема, подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На вказаний правовий висновок наявні посилання і у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 520/8576/18 та від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Суд зазначає, що у межах цієї справи відповідач використав надане законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, втім не вказав конкретної підстави відмови визначеної ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України.
При цьому, є сумніви із приводу того, що відповідач взагалі здійснював перевірку поданих позивачем документів, зважаючи, що вони містили докази користування позивачем спірною земельною ділянкою, тоді як оскаржене рішення відповідача, фактично навпаки свідчить про протилежне.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання Селянському
(фермерському) господарству «ОСИРІС» (ЄДРПОУ 31426293) дозволу на продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (01.02) земельні ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, площею 23,000 га, що розташована на території Василівської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки на час надання такого дозволу з розстроченням платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції на 10 років та прийняте відповідне рішення з урахуванням приписів спеціального законодавства та правової оцінки, наданої сумом у цьому рішенні.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до задоволених позовних вимог.
На час прийняття рішення відсутні підстави для відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу за відсутності дійсних доказів на підтвердження їх фактичного понесення.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС"- задовольнити частково.
Визнати противоправним та скасувати рішення Губиниської селищної ради від 18.12.2024 року №33-40/VІІІ про відмову в наданні дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 1223281000:01:001:0196 для ведення фермерського господарства.
Зобов'язати Губиниську селищну раду повторно розглянути заяву Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС" про надання дозволу на продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (01.02) земельні ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1223281000:01:001:0196, площею 23,000 га, яка розташована на території Василівської
сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, за ціною, яка дорівнює
нормативній грошовій оцінці земельної ділянки на час надання такого дозволу з
розстроченням платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з
урахуванням індексу інфляції на 10 років та прийняте відповідне рішення з урахуванням приписів спеціального законодавства та правової оцінки, наданої сумом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Селянського (Формерського) господарства "ОСИРІС" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 514, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Губиниської селищної ради.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна