Справа № 509/1948/25
18 липня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування, -
17 квітня 2025 року, представниця ОСОБА_1 адвокат Троянська-Гатенюк І.В. звернулася до суду з позовом, в якому просила суд, розірвати договір дарування від 21.05.2024 року, зареєстрований в реєстрі під № 1676, посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Мазаратій А.В. - квартири під АДРЕСА_1 , припинити право власності на дарунок у обдаровуваної ОСОБА_2 та відновити право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що після укладення оспорюваного договору дарування, стосунки між сторонами, які є матір?ю та донькою погіршились через зловживання останньою спиртних напоїв і як наслідок сварок та образ з боку відповідачки та адресу позивачки, діти якої (онуки позивачки) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживають разом з позивачкою (бабусею) за адресою : АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Кривоозерської селищної ради від 28.03.2025 р. № 627 - через її неналежне ставлення відповідачки до виховання дітей. Також, зазначає, що спірний договір дарування від 21.05.2024 р. укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином, про свідчить той факт, що відповідачка ОСОБА_2 повністю не вступила у володіння та користування дарунком, та з моменту набуття у власність вказаної квартири, не цікавилася нею, не оплачувала комунальні платежі, та не проживає постійно в спірній квартирі. Вказує про те, що відповідачка проходила лікування у відділенні психосоціального центру Миколаївської філії ГС «Міжнародна Антинаркотична Асоціація» з проблемою (хворобою) залежності від алкоголю, що підтверджується довідкою Миколаївської філії ГС «Міжнародна Антинаркотична Асоціація» від 25.03.2025 року (додається) та оскільки, відповідачка веде недобропорядний спосіб життя, тому, тому в період з 17.09.2024 р. по 22.03.2025 р. проходила курс лікування та психосоціального відновлення особистості в тренінг центрі на базі 12 крокової програми, в ході якої ведеться глибока робота над самооцінкою, дефектами характеру клієнта та викладаються навички для подальшого тверезого та продуктивного життя беж шкідливих звичок. Оплачувала лікування відповідачки, позивачка ОСОБА_1 . І навіть по завершенню лікування, відповідачка на шлях виправлення не стала, своїми дітьми не цікавиться, не приймає участі у їх вихованні, не працює, проживає постійно в різних невідомих місцях. Враховуючи аморальний спосіб життя відповідачки, існує реальна загроза відчуження нею спірної квартири третім особам, що позбавить прав двох малолітніх дітей відповідачки на подаровану квартиру.
Ухвалою суду від 22.04.2025 р. прийнято до розгляду вказаний позов з призначенням до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання, в яке представниця позивачки не з?явилася, про дату, час та місце підготовчого судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши на електронну адресу суду клопотання з проханням про задоволення позову, ухваливши рішення згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України в підготовчому судовому засіданні у зв?язку з визнанням позову відповідачкою за її відсутності (а.с. 32,42).
Відповідачка в підготовче судове засідання не з?явилась, надіславши до суду клопотання, в якому повністю визнала позов та проханням про слухання справи за її відсутності (а.с. 39).
З урахуванням вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, відповідно до якої, за результатами розгляду підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, суд вважає необхідним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази по справі та додатково надані суду докази, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ наголосив на тому, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Частиною першою статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частинами 1,2,4,5 статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов'язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.
Аналізуючи зазначену норму можна дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник має право лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред?явлення такої вимог є збереженим. Отже, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим.
Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 728 ЦК України - до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Розірвання договору дарування є правовою підставою припинення права власності на дарунок у обдаровуваного. Наслідком такого розірвання є застосування реституції, тобто повернення сторін у первинний стан, у зв'язку з чим, обдаровуваний зобов'язаний повернути дарувальнику річ, що є предметом договору, у натурі з урахуванням можливого природного зносу за період її перебування в обдаровуваного. Це означає, що обдаровуваний не може запропонувати дарувальникові грошову компенсацію замість дарунка або відшкодувати вартість дарунка, залишаючи його у себе.
Таким чином подарована річ підлягає поверненню, незалежно від того, в якому стані вона перебуває. При цьому дарувальник не має права відмовитись від прийняття такої речі з мотивів втрати нею цільового призначення або істотного погіршення. Крім того, дарувальник не вправі вимагати відшкодування завданих збитків або моральної шкоди.
Законом також не передбачено можливості відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, на його поліпшення, у зв'язку із розірванням договору дарування із зазначених вище підстав.
Суд встановив, що на підставі договору дарування квартири від 21 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В., зареєстрованого у реєстрі за № 1676 - позивачка ОСОБА_1 подарувала своїй дочці (відповідачці) ОСОБА_2 однокімнатну квартири за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано нотаріусом за відповідачкою згідно витягу з Державного реєстру речових прав в цей же день - 21.05.2024 р. (а.с. 13,14).
З позову випливає, що після укладення оспорюваного договору дарування, стосунки між сторонами, які є матір?ю та донькою погіршились через зловживання останньою спиртних напоїв і як наслідок сварок та образ з боку відповідачки та адресу позивачки, діти якої (онуки позивачки) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживають разом з позивачкою (бабусею) за адресою : АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Кривоозерської селищної ради від 28.03.2025 р. № 627 - через її неналежне ставлення відповідачки до виховання дітей. Також, зазначає, що спірний договір дарування від 21.05.2024 р. укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином, про свідчить той факт, що відповідачка ОСОБА_2 повністю не вступила у володіння та користування дарунком, та з моменту набуття у власність вказаної квартири, не цікавилася нею, не оплачувала комунальні платежі, та не проживає постійно в спірній квартирі. Вказує про те, що відповідачка проходила лікування у відділенні психосоціального центру Миколаївської філії ГС «Міжнародна Антинаркотична Асоціація» з проблемою (хворобою) залежності від алкоголю, що підтверджується довідкою Миколаївської філії ГС «Міжнародна Антинаркотична Асоціація» від 25.03.2025 року (додається) та оскільки, відповідачка веде недобропорядний спосіб життя, тому, тому в період з 17.09.2024 р. по 22.03.2025 р. проходила курс лікування та психосоціального відновлення особистості в тренінг центрі на базі 12 крокової програми, в ході якої ведеться глибока робота над самооцінкою, дефектами характеру клієнта та викладаються навички для подальшого тверезого та продуктивного життя беж шкідливих звичок. Оплачувала лікування відповідачки, позивачка ОСОБА_1 . І навіть по завершенню лікування, відповідачка на шлях виправлення не стала, своїми дітьми не цікавиться, не приймає участі у їх вихованні, не працює, проживає постійно в різних невідомих місцях. Враховуючи аморальний спосіб життя відповідачки, існує реальна загроза відчуження нею спірної квартири третім особам, що позбавить прав двох малолітніх дітей відповідачки на подаровану квартиру (а.с. 15-29).
Позивачка, як рідна бабуся малолітніх дітей відповідачки, яка ними фактично постійно опікується, бажає розірвати договір дарування квартири для подальшого відчуження спірної квартири саме малолітнім дітям ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Подарована квартира, що розташована по АДРЕСА_2 , на момент звернення до суду, є у власності відповідачки ( витяг додається), тобто дарунок (майно) є збереженим.
Згідно з ч. 1 ст. 728 ЦК України - до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України.
Оспорюваний договір дарування квартири був укладений 21.05.2024 р., а до суду з названим позовом звернулась представниця позивачки 17.04.2025 р., тобто з дотриманням строків позовної давності щодо вимог про розірвання договору дарування (а.с. 31).
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги визнання позову відповідачкою, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних, які належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 261,651,717,727,728 ЦК України, практикою ВС, ЄКПЛ, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування - задовольнити ;
2.Розірвати договір дарування від 21.05.2024 року, зареєстрований в реєстрі під № 1676, посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Мазаратій А.В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) подарувала, а ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) прийняла в дарунок квартиру, загальною площею 41,4 кв.м, житловою 15,2 кв.м під АДРЕСА_1 ;
3.Припинити право власності на квартиру, загальною площею 41,4 кв.м, житловою 15,2 кв.м під АДРЕСА_1 у обдаровуваної ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та відновити право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 18.07.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.