18.07.25
Справа №521/11968/25
Провадження 2-з/521/126/25
18.07.2025 року суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси Роїк Д.Я. розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Цвігун Віталія Васильовича про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
До Хаджибейського районного суду м. Одеси звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Цвігун В.В. з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), заборгованість за договором позики від 09.12.2021 р. в сумі 13 535 713.73 грн., з яких заборгованість за основним боргом - 8 500 000 грн., 4 239 275.37 грн. - інфляційне збільшення, 796 438.36 грн. - 3% річних, та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати.
Одночасно з позовом, представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову - 13 535 713, 73 грн. на грошові кошти, які розміщені на рахунках в банках України або інших банківсько фінансово-кредитних установах та на частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «Данвер СиФуд» ( код 44511749).
В обґрунтування заяви зазначає, що 09.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір безпроцентної позики, за яким ОСОБА_1 (Позикодавець) передав у власність ОСОБА_2 (Позичальнику) грошові кошти в сумі 8 500 000 (вісім мільйонів п'ятсот тисяч) гривень строком до 09.03.2022. Відповідно до розписки позичальника ОСОБА_2 одержав суму в розмірі 8 500 000,00 грн. Сторони домовились, що позичальник зобов'язується повернути позику до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в готівковому порядку шляхом передачі відповідних коштів позичальником позикодавцю. Однак станом на 23.04.2025 року - грошові кошти не повернуті. Предметом позову у даній справі є стягнення боргу за договором позики від 09.12.2021 року у розмірі 13 535 713,73 грн . Як вбачається з інформаційної довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 382516705 від 12.06.2024 у відповідача відсутнє нерухоме майно на яке можна накласти арешт .
Натомість ОСОБА_2 є засновником ТОВ «СиФуд»» ( код 44511749), розмір частки складає 100% статутного капіталу, номінальна вартість: 100 000,00 грн, що є суттєво меншим ніж сума заявлених вимог у даній справі. На даний час відсутні будь-які перепони у відповідача щодо відчуження належного йому рухомого та нерухомого майна під час судового розгляду, що явно ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також ефективне поновлення прав позивача. Позивач має підстави побоюватись, що відповідач зможе розпорядитися своїм майном, що спричинить порушення його права на повернення грошових коштів. На підставі наведеного, просить заяву задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 09.12.2021 у розмірі 13 535 713,73грн.
Відповідач ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Данвер СиФуд» ( код 44511749), розмір частки складає 100% статутного капіталу, номінальна вартість: 100 000 грн.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
У п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України вказано, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 містить висновок про те, що тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно постанови КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 504/158/22, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Щодо заходів забезпечення позову у вигляді арешту частки у статутному капіталі, суд зазначає наступне.
Стаття 96-1 ЦК України встановлює, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі, як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Відповідно до статті 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 756/4376/21 (провадження № 61-15587св21) та від 24 січня 2024 року в справі № 755/12931/23 зазначено, що не можна ототожнювати право на частку в статутному капіталі ТОВ і номінальну вартість такої частки.
Змістом корпоративних прав є майнові та організаційні (немайнові) права, що виникають з факту володіння часткою в статутному капіталі господарського товариства. До майнових корпоративних прав учасника ТОВ можна віднести: (а) участь у розподілі прибутку товариства (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»(далі - Закон № 2275-VIII)); (б) отримання у разі ліквідації товариства частини майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартості (пункт 4 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII). До організаційних (немайнових) корпоративних прав можна віднести такі права: (а) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства (пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII); (б) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2275-VIII). Серед зазначених прав оборотоздатними є лише майнові. Оскільки організаційні права тісно пов'язані з особою їх носія, то за своїми властивостями вони не здатні до обороту.
Оскільки корпоративні майнові та організаційні права виникають у їх носія із права на частку в статутному капіталі, то в разі відчуження учасником своєї частки корпоративні права не переходять до набувача, а виникають у нього як в учасника ТОВ.
За своєю природою корпоративні права та обов'язки є змістом корпоративних правовідносин, а частка у статутному капіталі - об'єктом правовідносин. Разом з іншими складовими (суб'єкт, підстави виникнення правовідношення) ці елементи становлять структуру корпоративних правовідносин. Зазначене свідчить про певний правовий зв'язок між часткою в статутному капіталі, статутним капіталом та корпоративними правами. Цей зв'язок полягає в такому: 1) частка в статутному капіталі ТОВ не збігається з поняттям «корпоративні права» чи «майнові права»; 2) частка у статутному капіталі ТОВ - це частина статутного капіталу товариства, яка виражена у вартісному еквіваленті у співвідношенні до статутного капіталу в цілому; 3) частка у статутному капіталі є об'єктом цивільних прав, що здатна обертатися у цивільному обороті та спадкуватися. Частка в статутному капіталі засвідчує участь особи у товаристві. Право на частку в статутному капіталі є майновим правом; 4) виходячи з юридичного факту набуття права на частку у статутному капіталі закон або статутні документи товариства наділяють її володільця правами та обов'язками як стосовно частки, так і стосовно власне товариства та інших учасників цього товариства.
Слід розрізняти право на частку в статутному капіталі, та права, що випливають з володіння такою часткою; 5) корпоративні права та обов'язки учасника ТОВ є похідними від права учасника на частку в статутному капіталі; 6) корпоративні права виникають у тієї особи, якій належить частка в статутному капіталі ТОВ, проте момент виникнення корпоративних прав не завжди збігається з моментом набуття права на частку в статутному капіталі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 906/1336/19, постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 911/1149/19).
Тобто, чинне законодавство не забороняє застосовувати заходи забезпечення позову щодо частки учасника у статутному капіталі юридичної особи.
Суд вважає, що накладення арешту на право відповідача на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Данвер СиФуд» (номінальною вартістю 100 000 грн) не стосується здійснення корпоративних прав відповідачем та не може вважатися перешкодою у здійсненні господарської діяльності юридичної особи або вважатися втручанням у таку діяльність про що виснував КГС у складі ВС в постанові №910/9426/23 від 23.02.2024 року.
Предметом цього спору є стягнення заборгованості за договором позики, а частка в статутному капіталі, яка належить відповідачу виражена у грошовому еквіваленті та у разі задоволення позову може сприяти належному виконанню рішення у разі відсутності у відповідача коштів чи іншого майна за рахунок якого можна виконати рішення суду.
Суд наголошує на тому, що накладення арешту на частку у статутному капіталі лише унеможливить її відчуження відповідачем та жодним чином не вплине на діяльність господарського товариства.
Щодо заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів, що знаходяться на всіх рахунках відповідача у всіх банківських установах, суд зазначає наступне.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі№ 904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Однак, крім з'ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з'ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики від 09.12.2021 у розмірі 13 535 713,73 грн.При цьому, рухоме та нерухоме майно відповідача предметом спору не є.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20)».
Необхідно зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідачка необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, обраного позивачем, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідачки у межах ціни позову дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Наведений вид забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
При цьому, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачу, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.
Враховуючи предмет та ціну позову у цій справі, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 може у будь-який час реалізувати своє право щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, а тому існує реальна загроза невиконання в майбутньому можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки грошові кошти можуть зникнути або зменшитись у кількості.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
З врахуванням наведеного, суд вважає доцільність вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, належні відповідачу, в межах суми заявлених позовних вимог.
Вжиті судом заходи забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованими на підтримання «status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Накладення арешту на грошові кошти та на частку у статутному капіталі товариства не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Цвігун Віталія Васильовича про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів -задовольнити.
В порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти у межах суми 13 535 713,7 3грн. які належать відповідачу ОСОБА_2 та знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.
Накласти арешт на право відповідача ОСОБА_2 на частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «Данвер СиФуд» ( код 44511749).
Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),
Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п'ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.
Суддя: Д.Я. Роїк