Рішення від 17.07.2025 по справі 636/2601/24

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/2601/24 Провадження№ 2/636/1258/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря судового засідання , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі позивача Харківської обласної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 , Приватно-орендного підприємства «Русь Єдина», треті особи - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони

встановив:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив усунути перешкоди державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:

-визнання недійсним договору оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 22,0 га з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109

№ б/н від 08.09.2020, укладеним між ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) та приватно-орендним підприємством «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639);

-скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області, з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї, в тому числі речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та приватно-орендного підприємства «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639);

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111093963216; запис про право власності 37158334 від 03.07.2020, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Корнєвою І.Ю. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52954570 від 03.07.2020) з припиненням речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), та закриттям розділу 2111093963216 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

-зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та приватно-орендне підприємство «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639) повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га.

В обґрунтування позовної заяви прокурор зазначив, що земельна ділянка за кадастровим номером 6321610100:05:001:0109, загальною площею 22 га відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Остання розташована уздовж державного кордону України за межами населеного пункту на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області, тобто перебуває в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, а тому не може перебувати у приватній власності.

Ухвалою судді від 12.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

26.06.2024 відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, де просив залишити позовну заву без розгляду з підстав того, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач, маючи повну процесуальну правоздатність, має бажання ініціювати такий спір на захист власних прав чи інтересів, чи висловлював свою неспроможність захистити свої права самостійно, у зв'язку з чим є потреба захисту його інтересів органами прокуратури. Розглянути справу просив за його відсутності.

У відзиві на позовну заяву також зазначено, що із доданих до матеріалів справи доказів, не вбачається факту передачі спірної земельної ділянки для вищевказаних цілей, в той час, як відповідними доказами підтверджено віднесення в установленому чинним законодавством порядку такої земельної ділянки саме до земель сільськогосподарського призначення.

Прокурором не спростовано факту, що на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, остання відносилась до категорії земель із цільовим призначеннями: для сільськогосподарського призначення, будь-яких рішень стосовно зміни їх цільового призначення не приймалися, а докази того, що саме ця земельна ділянка належала до категорії земель із цільовим призначенням «землі оборони» - у позовній заяві відсутні.

Також зазначено, що прокурором не надано суду жодних доказів на підтвердження необхідності отримання органами Державної прикордонної служби спірної земельної ділянки у постійне користування для вищевказаних цілей, а відсутність ініціативи зі сторони органу Державної прикордонної служби по вказаному питанню очевидно свідчить про відсутність такої потреби/необхідності. Відповідач правомірно, у спосіб, передбачений чинним законодавством, набув права власності на спірну земельну ділянку та є її добросовісним власником, а втручання прокурора у даному разі є непропорційним.

У відповіді на відзив, поданій 27.07.2024 керівником окружної прокуратури зазначено, що листом від 11.10.2023 за №55-104-5775вих-23 окружною прокуратурою повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства та про необхідність вжиття заходів на захист інтересів держави та про те, що у випадку не вжиття відповідних заходів, останні будуть вжиті прокуратурою.

У відповідь на зазначений лист прокуратури Департаментом агропромислового комплексу ХОВА листом від 23.10.2023 за №08-30/04/2124 на виконання доручення обласної військової адміністрації повідомлено, що інформації та документи стосовно земельних ділянок, які знаходяться біля державного кордону, відсутня.

Із вказаного слідує, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Листом від 07.11.2023 за №55-104-6359вих-23 окружною прокуратурою з врахуванням вищевказаної інформації повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про те, що окружною прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру.

Проте, відповіді на зазначений лист прокуратури не надходило. Також, не вживалися відповідні заходи реагування з боку уповноваженої особи.

Листом від 25.03.2024 за №55-106-1763вих-24 окружною прокуратурою повторно повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про те, що окружною прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру.

Щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони та незаконності її вибуття з державної власності прокурор зазначив, що з викопіювання з кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка земельна ділянка розташована у північній частині Вовчанського району Харківської області. За допомогою функції «лінійка» встановлено, що відстань до Державного кордону України, якщо вимірювати з півночі, у найвіддаленішій точці становить приблизно 2980 метрів, найближча точка спірної земельної ділянки розташована на відстані приблизно 2401 метрів до Державного кордону України.

Зі Схеми розташування земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 перебуває у межах орієнтовної тилової межі прикордонної смуги (5 км від державного кордону). Водночас, частина вказаної ділянки майже впритул розташована до державного кордону та знаходиться в межах двох кілометрової прикордонної смуги. Знаходження спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги візуально підтверджується матеріалами, що додаються, а саме: схемою розташування земельних ділянок в прикордонній смузі; додатком 1 до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон - Описом проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією; викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.

Представник позивача Харківської обласної державної (військової) адміністрації Баранчук Ольга Борисівна надала через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до суду 24.07.2024 пояснення, де зазначила, що підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав викладених у позові, просила розглянути справу без участі їх представника.

Від відповідача, Жерновського Миколи Євгеновича, до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-1Х від 12.03.2025.

Згідно ч. 2 ст. 391 ЦК України (в редакції Закону України № 4292-IX від 12.03.2025) передбачено, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпорядження, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Таким чином, до спірних правовідносин у цій справі може бути застосований виключно віндикаційний спосіб захисту (ст.. 387, 388 ЦК України).

При цьому, згідно п. 2 розділу «ІІ. Прикінцеві та перехідні положення, Закону України № 4292-IХ від 12.03.2025 положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набранyя чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

02.07.2025 керівником Чугуївської окружної прокуратури Харківської області надано заперечення на заяву відповідача про залишення позову без руху. Прокурор просив відмовити в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без руху з огляду на те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі України № 4292-IX відсутні норми, які вказують на те, що абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-IX передбачено зворотну дію закону в часі лише в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права. Також зазначив, що посилання відповідача на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна і його витребування є втручанням держави у право на мирне володіння майном, є необґрунтованими.

Прокурор Доннік А.В. в судовому засіданні 17.07.2025 підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, проти заяви відповідача про залишення позову без руху заперечила.

Позивач та відповідачі в судове засідання не з'явились, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Харківській області просив розглянути праву за відсутності їх представника.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора, судом встановлено наступне.

Як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 15.04.2020 видано наказ №7748-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0089) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2020 ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0089, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 15.04.2020 видано наказ №7744-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0090) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2020 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0090, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 15.04.2020 видано наказ №7746-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0092) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2020 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0092, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 15.04.2020 видано наказ №7742-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0093) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2020 ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0093, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7918-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_7 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0094) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2020 ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0094, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7920-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_8 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0095) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2020 ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0095, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7921-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0096) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2020 ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0096, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7919-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_10 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0097) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2020 ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0097, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7922-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_11 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0098) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2020 ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0098, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7923-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_12 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0099) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2020 ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0099, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області 16.04.2020 видано наказ №7917-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області; передано гр. ОСОБА_13 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321610100:05:001:0100) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2020 ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_2 купив цілу земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321610100:05:001:0100, розташовану за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області.

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами: 6321610100:05:001:0092, 6321610100:05:001:0093, 6321610100:05:001:0090, 6321610100:05:001:0089, 6321610100:05:001:0096, 6321610100:05:001:0094, 6321610100:05:001:0095, 6321610100:05:001:0098, 6321610100:05:001:0100, 6321610100:05:001:0099, 6321610100:05:001:0097 об'єднано в одну окрему земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га, про що у Державному земельному кадастрі містяться відповідні відомості.

В подальшому ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 03.07.2020, посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Корнєвою І.Ю. та зареєстрованому в реєстрі за №674, подарував, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 площею 22, 0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6321610100:05:001:0109, площею 22 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (запис про право власності 37158334 від 03.07.2020, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111093963216).

На підставі договору оренди землі від 08.09.2020 вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 передана ОСОБА_1 в оренду ПОП «Русь Єдина» строком на 7 років.

Прокурор вважає, що вибуття спірних земельних ділянок з державної власності до приватної власності відбулось у порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливо лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Отож, на думку прокурора, Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області не мало повноважень щодо передачі спірних земельних ділянок із земель державної власності у приватну власність.

За наведених обставин, прокурор вважає, що наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої має перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація цієї земельної ділянки з категорією землі сільськогосподарського призначення відносить її до земель приватної власності, що не відповідає дійсності, адже ця земельна ділянка відносяться до земель оборони.

Надаючи правову кваліфікацію доказам та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України, у редакції чинній на момент видання наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до п. в ч. 3 ст. 84 ЗК України, у редакції чинній на момент видання наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони.

Частинами 2, 3 ст. 115 ЗК України та ч. ч. 1, 4 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Відповідно до п.6 розділу II "Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України" № 1468/32920 від 26.12.2018 оформлення та набуття в постійне користування земельних ділянок в межах визначеної ділянки відповідальності віднесено до компетенції органів охорони державного кордону.

Згідно з п.5 вищезазначеного Положення органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.

Питання оформлення та набуття в постійне користування земельних ділянок, які перебувають у межах прикордонної смуги на ділянці кордону на території Чугуївського (колишнього Вовчанського) району Харківської області віднесено до компетенції НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 22/7426-23-вих від 16.10.2023.

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Так, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" (в редакції від 24.12.2019, чинній на момент видання наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України "Положення про прикордонний режим" прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів.

Розпорядженням Харківської обласної адміністрації від 20.04.2016 № 138 "Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області" Вовчанській районній державні адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим" та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 № 522 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Надалі, розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм - 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Знаходження спірної земельної ділянки у прикордонній смузі візуально підтверджується:схемою розташування земельних ділянок в прикордонній смузі; додатком 1 до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон - Описом проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією; викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.

З викопіювання з кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у північній частині Вовчанського району Харківської області. За допомогою функції «лінійка» встановлено, що відстань до Державного кордону України, якщо вимірювати з півночі, у найвіддаленішій точці становить приблизно 2980 метрів, найближча точка спірної земельної ділянки розташована на відстані приблизно 2401 метрів до Державного кордону України.

Згідно інформації НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №71/6824-23-вих від 19.10.2023, наданої на запит Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова №55-104-5776вих-23 від 11.10.2023, із врахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» земельна ділянка з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги. Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 частково розташована від державного кордону на відстані до 2-ох кілометрів. Станом на 18.10.2023 НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України ніяких заходів стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 не проводилось, позовні заяви до суду не направлялися.

Отже, спірна земельна ділянка розташована в межах до Державного кордону України з Російською Федерацією і відповідно до вимог законодавства має використовуватися для цілей, пов'язаних із захистом кордону, відноситься до земель оборони, може перебувати виключно у державній власності, а її належним користувачем є НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим".

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц.

При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Чугуївського (колишнього Вовчанського) району Харківської області визначено також вказаним вище розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області".

З огляду на викладене, ураховуючи, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка незаконно передана у приватну власність.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить судова практика Верховного Суду.

Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2 - кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, постанову Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 "Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області". У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 910/19932/17 зазначено, що "Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони."

Згідно з частинами 1, 2, 6, 7 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до інформації Кабінету Міністрів України від 09.01.2024 № 631/0/2-24, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Відповідно до ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності.

Відповідно до п.6 розділу II Положення про орган охорони державного кордону прикордонної служби України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.12.2018 за №1468/32920, оформлення та набуття у постійне користування земельних ділянок в межах земель прикордонної смуги віднесено до компетенції органів охорони державного кордону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 31.07.2007, при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі оборони крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Ураховуючи вищенаведене, спірна земельна ділянка, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони, може перебувати виключно у державній власності, а її використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливе лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), а тому передача в приватну власність спірних земельних ділянок відбулась всупереч закону, оскільки право надання дозволу на їх використання належить до компетенції Харківської обласної державної (військової) адміністрації та НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Ураховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мало повноважень щодо передачі спірних земель із земель державної власності до земель приватної власності, то фактично така передача не відбулась, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу.

Відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги прокурора не спростовано.

З урахуванням викладеного суд, розглянувши заяву відповідача про залишення позовної заяви без руху, зазначає наступне.

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон № 4292-ІХ).

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 такого змісту:

«Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України"Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Статтю 391 ЦК України доповнено частиною 2 такого змісту:

«Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

З системного аналізу вказаних норм закону, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Частиною 3 ст. 388 ЦК України (в редакції Закону України № 4292-IX від 12.03.2025) передбачено, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об'єктів критичної інфраструктури;

б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об'єктів та земель оборони;

г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Судом вище встановлено, що спірна земельна ділянка на момент вибуття з державної власності належала до земель оборони, а тому держава не обмежена у праві витребування такої земельної ділянки у добросовісного набувача.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати критерії добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі

№ 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

Використання земель оборони суворо регламентується чинним законодавством. Передача таких земель у приватну власність або їх використання для інших цілей без попередньої зміни цільового призначення заборонена. Будь-які зміни в статусі чи порядку використання земель оборони повинні здійснюватися виключно з урахуванням інтересів обороноздатності держави, що є пріоритетним завданням. Такі обмеження спрямовані на збереження функціонального призначення земель оборони та запобігання їх використанню всупереч державним інтересам, що пов'язані з забезпеченням національної безпеки та оборони. Закріплення за землями статусу «землі оборони» є частиною загальної системи забезпечення національної безпеки, яка гарантує ефективне використання цих земель виключно для потреб оборони держави та недопущення їх неправомірного використання.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що застосований прокурором захід втручання у право на мирне володіння майном сумісний із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті.

Відповідач, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на спірну земельну ділянку, повинен був знати про її належність до земель оборони. ОСОБА_1 повинен був враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мав можливість утриматися від її укладення.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2018 по справі № 297/1395/15-ц та у постанові від 01.05.2025 у справі № 369/1457/22.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача стосовно його добросовісності при набутті у приватну власність спірної земельної ділянки, а тому не вбачає підстав і для застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України та залишення позовної заяви прокурора без руху.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору договору оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 22,0 га з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 № б/н від 08.09.2020, укладеним між ОСОБА_1 та Приватно-орендним підприємством «Русь Єдина», суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типовий договір оренди землі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Пунктами г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктами 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Правовою підставою для виникнення права оренди у Приватно-орендного підприємства «Русь Єдина» на земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109, є накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, видані у 2020 році, які прийняті з порушенням закону, що є наслідком визнання вказаного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зазначено, що під ефективним захистом порушених інтересів держави слід розуміти захист, який здійснюється з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Тобто, при обранні способу захисту ключовим повинна виступати можливість відновлення порушених інтересів держави.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Поряд з цим п. 3 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

За змістом ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Проте, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, ст. 26 вищезазначеного Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка із кадастровим номером 6321610100:05:001:0109, площею 22 га зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Корнєвою І.Ю. внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 37158334 від 03.07.2020, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2111093963216.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Водночас, за численними висновками, які послідовно робив Верховний Суд, «реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи» (пункт 4. 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17), «державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи» (пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21).

Спірна земельна ділянка перебуває у власності іншого ніж Харківська обласна державна (військова) адміністрація власника, а тому державна реєстрація права приватної власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 суперечить законодавству та створює перешкоди для дійсного власника у користуванні та розпорядженні таким майном.

Таким чином позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з одночасним припиненням прав та закриттям розділу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр"основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Під час формування та реєстрації спірних земельних ділянок невірно визначено їх категорію як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказані земельні ділянки належать до земель оборони.

За наведених обставин, наявність відомостей щодо спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої мають перебувати спірні земельні ділянки, оскільки реєстрація цих земельних ділянок з категорією землі сільськогосподарського призначення відносить їх до земель комунальної власності, що не відповідає дійсності, адже ці землі відносяться до земель оборони.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 3статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 наведено висновок про застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким пред'явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права.

З огляду на те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мало повноважень щодо передачі спірних земель із земель державної власності до земель приватної власності, незаконною є і державна реєстрація спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Відтак, позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 площею 22 га в Державному земельному кадастрі, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та Приватно-орендне підприємство «Русь Єдина» повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації спірну земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції цивільного суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 ЦПК України.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_1 та Приватно-орендне підприємство «Русь Єдина» усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідачів повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації спірну земельну ділянку є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо порушень інтересів держави у даному спорі та підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ЦПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у цивільній справі.

Згідно з частиною 1 ст. 56 ЦПК України У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 3, 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, правовий аналіз частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Велика Палата Верховного Суду у п. 36 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Так, в обґрунтування підстав для звернення до суду з цим позовом прокурором зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Передання спірних земельних ділянок до земель приватної власності та подальше надання їх в оренду, які у приватній власності перебувати не можуть та є власністю держави і використовуються для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури. В умовах сьогоднішньої повномасштабної війни з Російською Федерацією та запровадженого воєнного стану питання забезпечення безпеки нашої держави набуває надзвичайно критичного значення. Створення перешкод у користуванні земельними ділянками прикордонної смуги для органів Прикордонної служби України призводить до зволікання у спорудженні захисних об'єктів на кордоні з ворогом нашої Держави, що може привести до фатальних наслідків. З огляду на викладене, прокурор вважає, що для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави.

Крім того, прокурором зазначено, що питання законності використання майна та земельних ділянок оборони, перебуває на особливому контролі держави. У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок передачі земельних ділянок до земель приватної власності і подальше надання їх в оренду, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у приватній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна. Пред'явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної передачі у приватну власність земельної ділянки державної форми власності, яка відноситься до земель оборони.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 ЗК України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Харківська обласна військова адміністрація.

Харківська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.

Отже, держава як власник земель оборони делегувала Харківській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листом від 11.10.2023 за №55-104-5775вих-23 окружною прокуратурою повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства та про необхідність вжиття заходів на захист інтересів держави та про те, що у випадку не вжиття відповідних заходів, останні будуть вжиті прокуратурою.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п. 6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що у вказаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення з позовом до суду, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що прокурором дотримано вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та у позовній заяві відповідно до вимог ст. 56 ЦПК України обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Харківської обласної військової адміністрації.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, суд зазначає наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Чи ґрунтувалося на законі втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою?

Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення ї економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення охорони державного кордону України.

Статтею 2 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організаціям порядок діяльності яких визначаються законом.

Таким чином, до інтересів держави безпосередньо належить захист та охорона державного кордону України, в тому числі й охорона прикордонної смуги, яка встановлюється вздовж державного кордону, а протиправне заволодіння чи використання земель в межах прикордонної смуги в умовах повномасштабної війни проти України підриває обороноздатність держави.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За таких обставин, охорона та використання земель, зокрема державної форми власності, також становить державний інтерес, оскільки протиправне заволодіння державними землями суперечить основним принципам та засадам використання земель, закріпленим у Конституції України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти а і б статті 21 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 42)). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в приватну власність та в оренду, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які відповідачі знали чи повинні були знати, адже спірна земельна ділянка знаходяться в безпосередній близькості до державного кордону, отож поведінка обох сторін не була добросовісною.

Отже, втручання у право відповідачів мирно володіти цією ділянкою здійснюється відповідно до закону.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред'явлених прокурором позовних вимог.

Враховуючи те, що позов задоволено, судові витрати у вигляді судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України суд покладає на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8,13, 14, 17, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст. 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 2, 22, 23 Закону України Про державний кордон України, ст. 19, 20, 65, 77, 84, 115, 122, 188 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 1, 6, 13, 14 Закону України "Про оренду землі" ст. 6, 11, 15, 16, 21, 203, 215, 256, 257, 393 Цивільного кодексу України та ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 279, 280-282, 284, 289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі позивача Харківської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , Приватно-орендного підприємства «Русь Єдина», треті особи - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 22,0 га з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 № б/н від 08.09.2020, укладеним між ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) та Приватно-орендним підприємством «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639).

Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області, з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї, в тому числі речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та Приватно-орендного підприємства «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639).

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га, розташованої за межами населених пунктів на території Вовчанської міської ради Вовчанського району Харківської області, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111093963216; запис про право власності 37158334 від 03.07.2020, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Корнєвою І.Ю. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52954570 від 03.07.2020) з припиненням речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), та закриттям розділу 2111093963216 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та Приватно-орендне підприємство «Русь Єдина» (код ЄДРПОУ 25465639) повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6321610100:05:001:0109 загальною площею 22,0 га.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.

Стягнути з Приватно-орендного підприємства «Русь Єдина» (62501, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Рубіжанське шосе, буд. 11; код ЄДРПОУ 25465639) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.М. Гніздилов

Попередній документ

128945356

Наступний документ

128945358

Інформація про рішення:

№ рішення:	128945357
№ справи:	636/2601/24
Дата рішення:	17.07.2025
Дата публікації:	21.07.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Чугуївський міський суд Харківської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто у апеляційній інстанції (19.03.2026)
Результат розгляду:	скасовано
Дата надходження:	17.04.2024

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

11.07.2024 13:30	Чугуївський міський суд Харківської області
19.09.2024 15:00	Чугуївський міський суд Харківської області
05.11.2024 15:00	Чугуївський міський суд Харківської області
18.12.2024 11:00	Чугуївський міський суд Харківської області
12.02.2025 14:30	Чугуївський міський суд Харківської області
01.04.2025 13:30	Чугуївський міський суд Харківської області
15.05.2025 15:00	Чугуївський міський суд Харківської області
17.07.2025 14:30	Чугуївський міський суд Харківської області
25.02.2026 11:00	Харківський апеляційний суд
18.03.2026 09:50	Харківський апеляційний суд