Номер провадження 2-а/754/323/25
Справа №754/5785/25
Іменем України
17 липня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в особі головуючого-судді Сенюти В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Якобчук О.М. подав до Деснянського районного суду міста Києва позовну заяву до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови.
Адміністративний позов обґрунтовує наступним:
Позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 201-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн. В описі обставин, установлених під час розгляду справи відповідачем вказано, що позивач 31.10.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце зазначене у повістці, що підтверджується повісткою № 729087 від 18.10.2024. При цьому, представник позивача зазначає, що позивач уточнив свої данні вчасно, що підтверджується мобільним застосунком «Резерв+»,тому викликати по повістці з метою «для уточнення даних» підстав не було. Крім того, відповідно до наказу № 107 від 07.09.2024 позивач був зарахований на навчання до Фахового мистецького коледжу Луганської державної академії культури і мистецтв на денну форму навчання. Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на день виклику мав право на відстрочку від мобілізації і на сьогодні також оформлена відстрочка до 08.05.2025. Під час звернення до відповідача, позивачу було повідомлено, що ним скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме під час особливого періоду порушено законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд скасувати постанову від 07.04.2024 №1247 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та стягнути судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Сторона відповідача до суду відзив на позовну заяву не подала, про розгляд справи повідомлена належним чином, зокрема шляхом направлення ухвали, на електронну адресу, що підтверджується довідкою про вручення відправлення.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши надані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою №1247 від 07.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, встановив, що громадянин ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3. ст. 210-1 КУпАП та наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00 грн.
Згідно із військово-обліковим документом, сформований за допомогою застосунку «Резерв+», зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку, оновив дані. Має відстрочку від військової служби до 08.05.2025 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В той же день позивач за власної ініціативи з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час вказаного звернення, позивачу було повідомлено, що ним скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме під час особливого періоду порушено законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Стаття 210 КУпАП регулює порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно Примітки, яку містить стаття 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3633-ІХ від 11.04.2024 Установлено, що: під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг,або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
З аналізу вищезазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку 31.10.2024 за викликом до ТЦК у строк та місце, зазначені в повістці.
При цьому, відповідач не надав суду доказів, що факт неявки ОСОБА_1 зафіксовано відповідним Актом.
Таким чином, відповідачем не доведено, що у позивача виник обов'язок з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, і що від виконання цього обов'язку ОСОБА_1 ухилився.
При цьому, згідно витягу з додатку «Резерв+» позивач вчасно уточнив свої облікові дані, отже додаткової потреби в їх уточненні не було, оскільки позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними його військово-облікового документа.
Отже, позивач вчинив всі передбачені законом дії щодо виконання свого обов'язку по явці за повісткою та відвідування як установи відповідача так і ТЦК та СП в якому він перебуває на обліку.
Крім того, згідно із п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов'язаним, про що оператором поштового зв'язку проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Крім того, суд виходить з того, що змінами, внесеними постановою КМУ від 08.10.2024 №1147, до Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «повістка ТЦК», «вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки необхідно довести сукупність наступних обставин: направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Втім, суду не надано доказів того, що встановивши відсутність адресата (позивача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку поінформував його за наявним номером телефону та/або вкладав до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «повістка ТЦК».
Невчинення відповідних дій є порушенням Правил надання послуг поштового зв'язку зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 08.10.2024 №1147.
На переконання суду, вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку. Жодних конкретних доказів, які б достовірно фіксували факт отримання позивачем повістки відповідача або доведення до позивача інформації про необхідність забрати повістку з поштового відділення матеріали справи не містять.
Окрім того, викладене свідчить про неузгодженість дій відповідача та оскаржуваної постанови нормами права, зокрема, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та дає правові підстави для висновку, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності з порушенням встановленої законодавством і гарантованої Конституцією України процедури притягнення до відповідальності.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 року у справі № 676/752/17 закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов 'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури.
Суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 77 КАС України перекладають обов'язок доказування правомірності оскаржуваного рішення на відповідача, однак у цій справі таких доказів відповідачем суду не надано.
Оскільки станом на день винесення оскаржуваної постанови (07.04.2025) у відповідача не було жодних даних, що підтверджують належне повідомлення позивача про місце і час розгляду справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Таким чином, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зі змісту ст. 247 КУпАП вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наданих до позовної заяви письмових доказів вбачається, що усі обов'язки військовозобов'язаного, встановлені діючи законодавством України, ОСОБА_1 виконав належним чином, у передбачені законом строки та порядку.
Проте, відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не врахував вимоги даної статті щодо встановлення та врахування всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було встановлено, але не було ураховано, що позивач є військовозобов'язаним всю інформацію надав, які підтверджують що він має відстрочку, перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому його дані можливо отримати відповідачем як держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, - що в свою чергу згідно примітки статті 210 КУпАП виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП, та вказану норму закону не ураховано відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Однак відповідач не звернув увагу та склав відносно позивача постанову про адміністративне правопорушення № 1247 від 07.04.2025.
Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що не вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ТЦК повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним.
Суд враховує і те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач допустив вказане правопорушення та не спростовано його твердження про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
При цьому, належним способом захисту у разі протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за приписами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України є скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, №4909, параграф 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом; належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Щодо розподілу судових витрат.
З урахуванням статті 139 КАС України та задоволення позову, судовий збір підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача.
Позивачем понесено документально підтверджені витрати за сплату судового збору у розмірі 484,50 грн. Таким чином з відповідача на користь позивача, слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,50 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Між позивачем ОСОБА_1 та АО «Харченко та Партнери» укладений договір «Про надання правничої допомоги» № 16 від 14.04.2025.
Відповідно до п. 3.1. умов договору сторони погодили розмір винагороди (гонорару) Виконавця, який формується з погодинної оплати та складає за одну годину роботи адвоката в розмірі 45% мінімальної заробітної плати встановленої діючим законодавством України на день надання послуги. Пунктом 3.2. умов договору передбачено, що строк остаточного розрахунку має відбутись не пізніш 10 (десяти) календарних днів після набрання рішення законної сили.
Постанова ВП ВС від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 «Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку.
Представник позивача звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. На підтвердження понесених стороною позивача витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. надано: договір про надання професійної правничої допомоги №16 від 14.04.2025 року; детальний опис наданих послуг (виконаних робіт); акт приймання-передачі наданих послуг від 14.04.2025; платіжна інструкція на суму 3000,00 грн.
Так, ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (п. 1, 5 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 137 КАС України).
Крім того, ч. 5 ст. 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/19098/21 від 01.02.2023).
Таким чином, враховуючи наданий акт приймання- передачі наданих послуг від 14.04.2025, суд приходить до висновку про стягнення витрат на професіну правничу допомогу на користь позивача у розмірі 5400,00 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 210-1 ч. 2, 247, 251, 252, 287 - 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Постанову № 1247 про адміністративне правопорушення від 07 квітня 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210-1 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 484,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5400,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено - 17 липня 2025 року.
Суддя В.О. Сенюта