Номер провадження 2/754/4741/25
Справа №754/6108/25
Іменем України
18 липня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
Головуючої-судді - Панченко О.М.,
за участі секретаря - Сарнавського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є керівником та передплатником ТОВ «Компанія Гортал». Ця компанія є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва промислового приміщення та офісу загальною площею 1,053 га. На даній земельній ділянці збудовано виробничі приміщення загальною площею 24221,5 кв.м. Через збройну агресію росії, Позивач зазнав матеріальної шкоди, яка полягає в позбавленні його майна - землі, виробничих та промислових приміщень, захоплених російськими військовослужбовцями. Крім того було викрадено техніку. Позивач через збройну агресію російської федерації був пограбований і змушений залишити місто Бахмут, припинити підприємницьку діяльність і вимушено переселитися до Києва, втратив нерухоме майно, вільне спілкування, налагоджений бізнес і перестав отримувати прибуток від власної справи. Внаслідок збройної агресії російської федерації належне йому на праві приватної власності нерухоме майно повністю знищено. Факт знищення підтверджується фотографіями міста, яке зазнало майже повного руйнування. Моральна шкода полягає в постійному психологічному болі, який з кожним днем стає все гірше і гірше. Після початку повномасштабної війни, його рідне місто Бахмут та сім'я була вимушена покинути домівку. Позивач покидав місто під постійними обстрілами, а під час перебування вдома майже постійно знаходився у підвалі під гучні вибухи, не мав нормальної можливості задовольняти свої потреби, бо в певний момент зникло постачання води, світла та газу, що зробило життя - випробуванням. Дії Відповідача зруйнували його можливість жити у своєму рідному місті, в якому я будував міцну опору для своєї родини. Проте, моральна шкода на цьому не закінчилась, після певного часу на нервовому ґрунті його здоров'я значно погіршилось.
Враховуючи усе вищевикладене, просить суд:
1) стягнути з держави Російська Федерація на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі вартості знищеного нерухомого майна, загальна вартість якого 1070468050 грн., що еквівалентно 24 295 689 євро, а саме: - земельна ділянка площею 1,053 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 вартість якої складає 98876700 грн.; - виробничі та промислові приміщення загальною площею 24221,5 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 вартість яких складає 971591350 грн. 2) стягнути з держави Російстка Федерація на користь позивача інвестиційні кошти загальна сума яких складає 6800000 євро, що еквівалентно 292 400 000 грн. 3) стягнути з держави Російська Федерація на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 34 400 000 грн., що є еквівалентом 800 000 тисяч євро.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 28.04.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 21.05.2025 року, що занесена до протоколу судових засідань закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, подали до суду заяву в якій просили суд провести розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та не заперечують проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач Російська федерація в особі міністерства юстиції Російської федерації повідомлялося про дату, час та місце розгляду справи через офіційний сайт Деснянського районного суду м.Києва, правом на подання відзиву не скористалося, будь-яких заяв в процесі розгляду справи до суду не надходило.
Таким чином, суд, враховуючи згоду позивача, відповідно до положень частини 1 статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України № НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у Республіці Азейбарджан, Касум-Ісмаїдівського району, с.Фахрали.
Згідно копії довідки від 15.03.2025 року № 0000037310 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце його проживання: АДРЕСА_3 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Компанія Гартал».
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 08.05.2013 року, земельна ділянка за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №9776232109, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільве призначення: для будівництва промислового приміщення і офісу, площею: 1,053 га знаходиться у приватній власності ТОВ «Компанія Гартал», що також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 19.10.2018 року. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.05.2018 року.
Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки для будівництва і обслуговування виробничих та промислових об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 від 06.08.2024 року - ринкова вартість земельної ділянки в гривнях становить 98 876 700 грн.
Згідно звіту про оцінку майна яким є виробничі та промислові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 від 05.08.2024 року - ринкова вартість виробничих та промислових приміщень становить 971 591 350 грн.
18.08.2018 року між ТОВ «Компанія Гартал в особі генерального директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний договір на суму 1 000 000 євро, платіжне доручення №225/63 від 19.08.2018 року. Станом на 21.10.2024 інвестор ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Компанія Гартал» в особі генерального директора ОСОБА_1 з претензією про повернення коштів.
20.08.2018 року між ТОВ «Компанія Гартал в особі генерального директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено інвестиційний договір на суму 2 500 000 євро, платіжне доручення №227/72 від 19.11.2018 року. Станом на 10.10.2024 інвестор ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Компанія Гартал» в особі генерального директора ОСОБА_1 з претензією про повернення коштів.
18.08.2018 року між ТОВ «Компанія Гартал в особі генерального директора ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено інвестиційний договір на суму 800 000 євро, платіжне доручення №225/65 від 12.11.2018 року. Станом на 21.10.2024 інвестор ОСОБА_4 звернулася до ТОВ «Компанія Гартал» в особі генерального директора ОСОБА_1 з претензією про повернення коштів.
18.08.2018 року між ТОВ «Компанія Гартал в особі генерального директора ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено інвестиційний договір на суму 2 500 000 євро, платіжне доручення №225/64 від 10.10.2018 року. Станом на 15.10.2024 інвестор ОСОБА_5 звернулася до ТОВ «Компанія Гартал» в особі генерального директора ОСОБА_1 з претензією про повернення коштів.
Окрім того, Позивачем до матеріалів справи в якості доказів надано:
-Договір підряду №32 на будівництво об'єкту: «Реконструкція будівель промислового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 » від 12.02.2018 р.;
-Договір №57 про виконання електротехнічних робіт промислового об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 від 04 липня 2019 року;
-Договір №117 на виконання ремонтно-монтажних робіт мереж холодного водопостачання, каналізації та опалення промислового об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 від 19 серпня 2020 року;
-Технічний паспорт об'єкта будівництва промислової та офісу від 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 23 квітня 2024 року № 120 м. Бахмут Бахмутської міської територіальної громади, вважається тимчасово окупованою територією з 13.12.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 25 січня 2023 року.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті1,3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
Згідност. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.
Судом враховується те, що позивач на підтвердження обставин, що він був вимушений покинути територію постійного проживання та виїхати до м.Києва, де отримав статус внутрішньо переміщеної особи, про що надає докази.
Але, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що неможливість використання майна за призначенням є аналогією знищення майна, оскільки в розумінні ст. 8 ЦК України суд не вбачає цю аналогію.
Також, позивач не надає суду будь-яких доказів на спричинення йому будь-якої матеріальної шкоди та завдання збитків у відповідності до норм ст.ст. 22,1166 ЦК України, які були б спричинені саме йому як фізичній особі.
Посилання позивача на спричинення матеріальної шкоди у зв'язку з неможливістю користування та розпоряджатися своїм майном, здійснювати підприємницьку діяльність, отримувати прибуток від налагодженого бізнесу у зв'язку зі збройною агресією рф, є фактично посилання на спричинення йому моральної шкоди.
Отже, на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, тобто позивачем не доведено наявності завдання йому матеріальної шкоди.
При цьому, суд вважає, що відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди в розмірі вартості земельної ділянки та виробничих і промислових приміщень, які, на думку позивача ним втрачені, не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю, оскільки на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, саме у разі завдання цієї шкоди на час винесення рішення, а не на майбутнє.
Окрім того, Позивач виступає лише у в якості генерального директора підприємства ТОВ «Компанія Гартал», якому згідно свідоцтва про право власності належить нерухоме майно, вартість якого просить відшкодувати Позивач на свою користь.
Так, враховуючи положення вказаних вище норм закону, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту спричинення йому матеріальної шкоди не було надано доказів, на які він посилався як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди, а саме в частині стягнення з держави Російська Федерація на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди у розмірі вартості знищеного нерухомого майна, загальна вартість якого 1070468050 грн., що еквівалентно 24 295 689 євро, а саме: - земельна ділянка площею 1,053 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 вартість якої складає 98876700 грн.; - виробничі та промислові приміщення загальною площею 24221,5 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 вартість яких складає 971591350 грн., а також інвестиційних коштів загальна сума яких складає 6800000 євро, що еквівалентно 292 400 000 грн., за їх недоведеністю.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;3) в інших випадках, встановлених законом.
У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого.
В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 34 400 000 (тридцять чотири мільйона чотириста тисяч гривень 00 копійок), що є еквівалентом 800 000 тисяч євро, суд враховує, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м.Бахмут, вимушеного переселення позивача та його сім'ї з вказаного місця, де він був зареєстрований та проживав, проводив підприємницьку діяльність, позивач зазнав моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території м. Бахмут, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим, мав можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року він був позбавлений можливості користуватися цими благами.
Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії рф спричинило об'єктивну необхідність позивачу заново облаштовувати звичний для нього спосіб життя. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.
Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 (два мільйона) грн.
Згідно пункту 22статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача Російської федерації в дохід держави в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-82,223,258,259, 263-268, 280, 281 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди,- задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська федерація в особі міністерства юстиції Російської федерації на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - відмова, адреса проживання: АДРЕСА_3 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 000 (два мільйони ) грн. 00 коп.
Стягнути з російської федерації судовий збір у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. на користь держави Україна.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2025 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя: О.М. Панченко