ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2380/24
провадження № 2/753/245/25
24 березня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Котвицького В.Л.,
секретаря судового засідання: Володька С.С., Овчар В.О.,
представника позивача за первісним позовом
(відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,
представника відповідача за первісним позовом
(позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про розподіл майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поділ майна подружжя,
У січні 2024 ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про розподіл майна.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.06.1996 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. У шлюбі у сторін народились син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
02.04.2004 ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі, було укладено з третьою особою (Київська міська державна адміністрація) Інвестиційну угоду № 55 «Про Інвестування житлового будівництва». Відповідно до п. 1.1 якої третя особа зобов'язувалась збудувати та передати відповідачу квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.10.2010 шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з позивачем, що підтверджується Довідками про реєстрацію місця проживання дітей.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.07.2017 стягнуто з відповідача кошти на користь позивача, аліменти у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Крім того, весь час після розлучення позивач виплачує кредитну заборгованість за Інвестиційною угодою № 55 від 02.04.2004 за квартиру, що підтверджується відповідними квитанціями. Зокрема, станом на 20.12.2023 залишок кредиту складає 43 006,50 грн.
На підставі викладеного позивач просила суд здійснити поділ майна та визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_4 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва 12.02.2024 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
До суду 05.03.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач вважає, що позовні вимоги, викладені в позовній заяві не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідач визнає ту обставину, яка зазначена позивачем в позовній заяві, що він не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , після 2010 року. Проте, відповідач заперечує проти того факту, що він самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо спільних дітей. Після розірвання шлюбу з позивачем, він продовжував надавати матеріальну допомогу дітям.
Відповідач після розірвання шлюбу добровільно покинув квартиру, яка належить, в тому числі, йому й надав проживати в ній позивачу разом з дітьми, що у свою чергу також розцінюється як надання матеріальної допомоги дітям у формі забезпечення житлом.
Як на підставу позовних вимог, позивач посилається на ч. 3 ст. 70 СК України, згідно якої за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Коментована норма визначає дві умови, при яких суд може збільшити частку про поділ майна: 1) проживання дітей або повнолітніх непрацездатних дітей разом з чоловіком/дружиною; 2) розмір аліментів недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом про розподіл майна 31.01.2024. Однак, станом на час звернення до суду сину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 27 років, донці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - 18 років.
З огляду на вказане позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири задоволенню не підлягає, оскільки спільні діти сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в розумінні ст. 6 СК України, не є дітьми, в тому числі докази, що вони є непрацездатними також відсутні.
Відповідач вважає запропонований спосіб поділу майна, шляхом визначення ідеальних часток між сторонами, таким, що не вирішує спору.
На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
До суду 07.03.2024 відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поділ майна подружжя.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовано тим, що 08.06.1996 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.10.2010 шлюб між сторонами розірвано.
За час шлюбу сторони набули на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 кімнат, житлова площа - 36,60 кв.м., загальна площа - 69,70 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 22.03.2005 на підставі наказу від 14.03.2005 № 404-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському БТІ 25.03.2005 за реєстровим № 44245, запис в реєстровій книзі № 413-110.
Позивач за зустрічним позовом вказує, що після розірвання шлюбу у 2010 році, добровільно виїхав із вказаної квартири, надавши можливість проживати в ній відповідачу за зустрічним позовом разом з дітьми.
Для придбання спірної квартири позивач за зустрічним позовом 02.04.2004 уклав з Київською міською державною адміністрацією Кредитну угоду № 55 про пільгове довготермінове кредитування житлового будівництва, згідно якої Кредитором надано ОСОБА_9 кредит в розмірі 120806,72 грн. строком на 30 років: до 31.03.2035 та додаткову угоду № 1 від 02.04.2004 до неї з графіком погашення боргу. Вказані кошти в розмірі 120806,72 грн. були взяті в борг в інтересах сім'ї, на придбання квартири, відповідно боргові зобов'язання повинні бути враховані при поділі. Як вбачається з відповіді Департаменту будівництва та житлового забезпечення від 20.12.2023 за № 056-6458 станом на 20.12.2023 року залишок заборгованості за Кредитною угодою № 55 від 02.04.2004 становить 43 006,50 грн. Таким чином фактично за кредитним договором було погашено заборгованість у розмірі (120806,72 - 43 006,50) 77800,22 грн.
Відповідно до наданих квитанцій до первісного позову ОСОБА_3 після розірвання шлюбу особисто сплатила боргові зобов'язання за Кредитною угодою №55 в період з 08.08.2016 по 22.06.2022 у розмірі 15090,00 грн.
Як вбачається з висновку про вартість майна від 03.01.2024, наданого ОСОБА_3 до первісного позову ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 2 991 330,00 гривень. Позивач за зустрічним позовом не оспорює та погоджується наданими ОСОБА_10 доказами ринкової вартості квартири на момент розгляду справи. Таким чином половина вартості спірного майна становить (2 991 330,00 / 2) 1 495 665,00 гривень.
З огляду на це, позивач за зустрічним позовом бажає відмовитися від своєї частки у спільній власності на користь відповідача за зустрічним позовом з виплатою першому компенсації половини вартості квартири.
Разом з тим з метою, вирішення питання щодо боргових зобов'язань перед третьою особою, позивач за зустрічним позовом вважає за можливе здійснити їх поділ наступним чином.
У сторін залишися боргові зобов'язання перед третьою особою у розмірі 43 006,50 грн. тобто по (43006,50/2) 21 503,25 грн. кожен. Також позивач за зустрічним позовом має заборгованість перед відповідачем за зустрічним позовом у розмірі 7545,00 грн., оскільки остання частково гасила кредит власними коштами у розмірі 15090,00 грн. Відповідно позивач за зустрічним позовом має загальну заборгованість за обслуговування кредиту у розмірі (21503,25 + 7545,00) 29 048,25 грн.
3 метою правильного вирішення спору та ефективного захисту прав позивач за зустрічним позовом, вважає, що вказана заборгованість має бути вирахувана з суми компенсації за половину вартості квартири, а боргові зобов'язання щодо остаточного погашення кредитної заборгованості мають бути покладені на відповідача за зустрічним позовом, оскільки остання стає власником 100% квартири.
Тобто компенсація, яка підлягає виплаті позивачу за зустрічним позовом, з вирахуванням боргових зобов'язань за кредитним договором, становить - 1 495 665,00 - 29 048,25 = 1 466 616,75 гривень.
На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом просив суд:
- виділити ОСОБА_3 в особисту приватну власність спільно нажиту за час шлюбу квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 кімнат, житлова площа - 36,60 кв.м., загальна площа - 69,70 кв.м.
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за одну другу частку ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 з вирахуванням 29 048,25 грн. боргових зобов'язань за Кредитною угодою № 55 від 02.04.2004, а саме стигнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 : 1 466 616,75 гривень.
- боргові зобов'язання у розмірі 43 006,50 гри. за Кредитною угодою № 55 про пільгове довготермінове кредитування житлового будівництва від 02.04.2004 та додатковою угодою № 1 від 02.04.2004 покласти на ОСОБА_3
- стягнути з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом судові витрати.
До суду 26.03.2024 від Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на первісну позовну заяву, відповідно до якого третьою особою зазначено, що системне тлумачення норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Оскільки, спірна квартира є предметом іпотеки, представник третьої особи просить суд врахувати цю обставину при винесенні рішення та слухати справу у його відсутність.
Ухвалою суду від 08.08.2024 прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву із первісним позовом, а також закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити вимоги первісного позову у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний просив задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні, у якості свідка, допитано ОСОБА_5 (спільний син сторін), який повідомив суду, що бачив батька років 9-10 тому, аліменти батько не сплачував, кілька разів на день народження переводив кошти. Після розлучення батьків, бачився з батьком періодично рік-два. Свідок не чув, щоб батько сплачував аліменти і на утримання його рідної сестри, у вихованні сестри батько також не брав участі. Також, свідок повідомив, що чотири роки тому, десь у 2020 року, батько з'їхав з місця реєстрації, мама свідка просто не хотіла мати з батьком якийсь зв'язок.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, суд приходить до висновку про задоволення вимог зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.06.1996 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.10.2010 шлюб між сторонами розірвано.
За час шлюбу сторони набули на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 кімнат, житлова площа - 36,60 кв.м., загальна площа - 69,70 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 22.03.2005 на підставі наказу від 14.03.2005 № 404-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському БТІ 25.03.2005 за реєстровим № 44245, запис в реєстровій книзі № 413-110.
З відповіді Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.02.2025 вбачається, що родині ОСОБА_4 з трьох осіб (він, дружина - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_5 ) як такій, що потребувала поліпшення житлових умов та перебувала на квартирному обліку, у 2004 році надано молодіжний пільговий іпотечний довготерміновий кредит на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Інвестиційну угоду про інвестування житлового будівництва від 02.04.2004 № 55 на будівництво зазначеної квартири укладено відповідно до Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 29.05.2001 № 584.
Відповідно до пунктів 1 та 2 цієї Інвестиційної угоди зобов'язання Головного управління житлового забезпечення (на сьогодні - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконано, а саме квартира АДРЕСА_1 збудована та передана у власність інвестору.
Повернення коштів в сумі 120 806 грн 72 коп. здійснюється відповідно до Кредитної угоди про пільгове довготермінове кредитування житлового будівництва від 02.04.2004 № 55, які надано строком на 30 років до 31.03.2035.
Згідно з пунктом 1.2 цієї Кредитної угоди додатково надано пільгу - сплата відсотків за користування кредитом не встановлюється, за рахунок бюджетних коштів (після народження другої дитини - ОСОБА_5 і погашається 25 % вартості квартири в сумі 29 088 грн 32 коп.
Також, в забезпечення повернення кредиту, згідно з пунктом 3.1 Кредитної угоди від 02.04.2004 № 55 між Головним управлінням житлового забезпечення (на сьогодні - Департамент будівництва та житлового забезпечення міста Києва і та ОСОБА_11 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. 23.05.2005 за реєстровим № 2170 до повного виконання ОСОБА_11 зобов'язань за кредитною угодою.
З II кварталу 2005 року й до І кварталу 2025 року кредит погашено в розмірі 48 711 грн 90 коп.
Станом на 24.02.2025 залишок кредиту складає 43 006 грн 50 коп.
Інформація щодо суми перерахування коштів окремо членами родини відсутня.
З квітня 2016 року в рахунок повернення кредиту, кошти вносились безпосередньо на розрахунковий рахунок Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відкритий в Державній казначейській службі України.
Крім того, надано до суду інформацію щодо перерахування коштів по частковому погашенню молодіжного кредиту згідно з угодою від 02.04.2004 № 55 від ОСОБА_4 на розрахунковий рахунок Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в Державній казначейській службі України за період з 08.08.2016 по 22.06.2020.
ОСОБА_4 вказує, що після розірвання шлюбу у 2010 році, добровільно виїхав із вказаної квартири, надавши можливість проживати в ній ОСОБА_3 разом з дітьми. Вказаний факт сторонами не заперечується.
Відповідно до ч.2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно із ч.1 ст. 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Згідно з ч.1 ст. 14 СК України, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Відповідно до ст. 54 СК України, дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.
Предметом поділу в даному спорі є квартира, придбана в шлюбі.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 по справі №209/3085/20 сформулювала наступні правові висновки:
«58. Велика Палата Верховного Суду вище виснувала, що частини четверта та п'ята статті 71 СК України не передбачають обов'язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов'язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.
59. Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
60. Зрештою, якби відповідач був згідний виплатити позивачеві компенсацію за частку останнього у праві спільної сумісної власності подружжя, а позивач погоджувався її прийняти замість належної йому частки, то для реалізації такої домовленості непотрібне внесення відповідачем коштів на депозитний рахунок суду. Він може виплатити ці кошти іншому співвласнику у позасудовому порядку.
61. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вище констатувала помилковість висновку апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар. У спірних правовідносинах відповідач не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Тому можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
62. З огляду на викладене задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає:
від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811 цс 15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток;
від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.».
ОСОБА_4 вказує, що не користується спільним майном з 2010 року, оскільки добровільно виїхав зі спільного місця проживання після розірвання шлюбу. Починаючи з 2010 року та по цей час проживає у спірній квартирі та користується нею ОСОБА_3 .
З огляду, на викладене, запропонований спосіб поділу майна у первісній позовній заяві не є ефективним та не вирішує його мети, оскільки спірна квартира так само залишиться у спільній (частковій) власності сторін.
Також, суд не приймає обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 щодо збільшення розміру частини квартири при її поділі, в частині посилання на ч. 3 ст. 70 СК України, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 70 СК України передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Коментована норма визначає дві умови, при яких суд може збільшити частку про поділ майна: 1) проживання дітей або повнолітніх непрацездатних дітей разом з чоловіком/дружиною; 2) розмір аліментів недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом про розподіл майна 31.01.2024. Однак, станом на час звернення до суду сину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 27 років, донці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - 18 років.
З огляду на вказане позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири задоволенню не підлягає, оскільки спільні діти сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в розумінні ст. 6 СК України, не є дітьми, в тому числі докази, що вони є непрацездатними також відсутні.
На підставі викладеного, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе здійснити поділ спірної квартири шляхом її виділення в особисту приватну власність ОСОБА_3 та стягнення з неї на користь ОСОБА_4 половини вартості квартири.
Як вбачається з висновку про вартість майна від 03.01.2024, наданого ОСОБА_3 до первісного позову ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 2 991 330,00 гривень. Позивач за зустрічним позовом не оспорює та погоджується наданими ОСОБА_10 доказами ринкової вартості квартири на момент розгляду справи. Таким чином половина вартості спірного майна становить (2 991 330,00 / 2) 1 495 665,00 гривень.
З огляду на це, позивач за зустрічним позовом відмовився від своєї частки у спільній власності на користь відповідача за зустрічним позовом з виплатою першому компенсації половини вартості квартири.
У зустрічному позові, з метою вирішення питання щодо боргових зобов'язань перед третьою особою, ОСОБА_4 викладено розрахунок їх поділу, який досліджено, прийнято та покладено судом в основу рішення суду.
Таким чином, компенсація, яка підлягає виплаті ОСОБА_4 , з вирахуванням сплачених відповідачем по зустрічному позову боргових зобов'язань за кредитним договором, становить - 1 466 616,75 гривень.
Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч.1, ч.2 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Таким чином позовні вимоги за первісним позовом не знайшли свого правового обґрунтування, а тому не підлягають задоволенню; вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на відхилення вимог первісного позову судові витрати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягненню не підлягають.
Водночас, з огляду на задоволення вимог зустрічного позову, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягають до стягнення судові витрати зі сплати судового збору у сумі 9 084,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81,263,265 ЦПК, суд -
У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про розподіл майна - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поділ майна подружжя - задовольнити.
Виділити ОСОБА_3 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особисту приватну власність спільно нажиту за час шлюбу квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 кімнат, житлова площа - 36.60 кв.м., загальна площа - 69.70 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 , з вирахуванням 29 048,25 грн. боргових зобов'язань за Кредитною угодою № 55 від 02.04.2004, у сумі 1 466 616 (один мільйон чотириста шістдесят шість тисяч шістсот шістнадцять) гривень 75 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 9 084,00 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) гривні.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 03.04.2025.
Суддя Котвицький В.Л.