Єдиний унікальний номер: 379/897/23
Провадження № 4-с/379/3/25
Іменем України
11 липня 2025 рокум.Тараща
Таращанський районний суд Київської області в складі
головуючого судді - Невгада О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бакал О.А., Мовчан М.С.,
скаржниці - ОСОБА_1 ,
представника скаржниці - адвоката Реви І.О. (в режимі ВКЗ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №3 скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: ОСОБА_2 ,
Представник скаржниці ОСОБА_1 - адвокат Рева Інна Олександрівна 10.06.2025 звернулася через підсистему «Електронний суд» до Таращанського районного суду Київської області зі скаргою на дії/бездіяльність начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: ОСОБА_2 .
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що на підставі судового наказу Таращанського районного суду Київської області від 21.06.2023 р. № 379/897/23 з неї стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку /доходу/ боржниці, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.06.2023 до досягнення дитиною повноліття (ВП №72162447). Починаючи з вересня 2024 року Евеліна навчається в Республіці Польщі. За цей час боржник здійснювала перерахування коштів в рахунок сплати аліментів на розрахунковий рахунок, відкритий на ім'я останньої, а також додатково оплачувала послуги навчання, проживання та ін. 05.05.2025 року в межах виконавчого провадження №72162447 винесено постанову про арешт коштів боржника. 07.05.2025 боржниця звернулась до начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про перерахування розміру заборгованості зі сплати аліментів в зв'язку з фактичною сплатою на рахунок дитини. Листом начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.05.2025 року №18448/24.4-41 боржниці відмовлено в зарахуванні вказаних сум в рахунок сплати аліментів та зазначено, що: «...оскільки у ОСОБА_4 заяві зазначено, що витрати понесені на утримання доньки, які перераховувались на банківський рахунок ОСОБА_3 , зарахування даних коштів як аліментних платежів неможливе, оскільки в резолютивній частині судового наказу вказано: стягнення з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ... Виходячи з вищевикладеного, виконання здійснюється на підставі резолютивної частини судового наказу та стягнення проводиться на користь ОСОБА_2 ».
Обґрунтовуючи свою скаргу вищенаведеним та судовою практикою у спірних правовідносинах скаржниця просила
-визнати незаконною бездіяльність начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисаченко Лілії Андріївни щодо нездійснення перерахунку розміру заборгованості зі сплати аліментів 3 урахуванням коштів на сплачених рахунок неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в рахунок сплати аліментів в межах виконавчого провадження №72162447 в сумі 91937,88 грн.;
- зобов'язати начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисаченко Лілію Андріївну здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням коштів, сплачених на рахунок неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в рахунок сплати аліментів в межах виконавчого провадження №72162447 в сумі 91937,88 грн.
Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 11 червня 2025 року провадження у справі за скаргою було відкрито та призначено до розгляду.
20.06.2025 до суду надійшов відзив начальника відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Лілії Лисаченко на скаргу, в якому вона заперечує щодо задоволення скарги. До відзиву додала копії матеріалів виконавчого провадження №72162447 та копію розрахунку заборгованості. Свою позицію мотивує тим, що на виконання до Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 04.07.2023 надійшли: заява стягувача на прийняття до виконання виконавчого листа та сам виконавчий лист № 379/897/23 виданий Таращанським районним судом Київської області від 21.06.2023 (виконавче провадження № 72162447) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржниці, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.06.2023 до досягнення дитиною повноліття. 05.07.2023 головним державним виконавцем Дроздівською Т.О. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 05.05.2025 державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, за період з 20.06.2023 по 01.05.2025, нарахування проводилось по середньомісячній заробітній платі для даної місцевості, а саме: по Білоцерківському району, згідно якого заборгованість становить 16500,20 грн., що перевищує сукупну заборгованість зі сплати аліментів за три місяці, та згідно ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено постанову про арешт коштів боржника та шляхом підписання електронним цифровим підписом направлено на виконання до банків учасників електронного документообігу. 06.05.2025 боржниця на особистому прийомі у державного виконавця Смоліна Д.С., в усному порядку звернулась до Відділу щодо зняття арешту з коштів, що перебувають на банківських рахунках боржника, оскільки кошти сплачувались на рахунок дитини, на що їй в усній формі відмовлено та роз'яснено причини відмови та можливість безпосередньо звернутися до стягувача з проханням надання розписки про отримання аліментів, до Відділу. Крім того, боржниця повідомила, що свідомо сплачувала аліменти в неповному розмірі за період з 01.01.2025 по 30.04.2025. 07.05.2025 до Відділу надійшла заява боржника щодо врахування витрат на дитину на момент проживання в Республіці Польща, на що 26.05.2025 надано вмотивовану відповідь про неможливість врахування даних квитанцій згідно резолютивної частини судового наказу №379/897/23 від 21.06.2023. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» У виконавчому документі зазначаються: 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, тому, витрати понесені на утримання доньки, які перераховувались на банківський рахунок ОСОБА_3 , не є аліментними платежами, резолютивна частина судового рішення містить сукупність розпоряджень суду, які підлягають виконанню. Тобто, виконання рішення суду обмежується саме цим переліком розпоряджень, які містяться в резолютивній частині рішення, в судовому наказі чітко вказано: «стягнення з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ». Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані, на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Згідно статті 189 Сімейного кодексу України батьки можуть укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначать розмір та строки виплати. У договорі є можливість вказати реквізити особистого рахунку дитини, на який потрібно перераховувати кошти. Державним виконавцем Смоліним Д.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 39 «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням судового наказу №72162447 від 28.05.2025. Просила справу розглядати без участі представника Відділу.
20.06.2025 до суду через ЕКЕС від стягувача ОСОБА_2 надійшло клопотання про залишення скарги без задоволення мотивуючи тим, що він вважає скаргу надуманою та безпідставною. Вимоги скаржниці щодо зарахування таких платежів в рахунок погашення аліментної заборгованості вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають порядку виконання рішень про стягнення аліментів. Просив скаргу розглянути у його відсутність.
Стягувач та представник Таращанського відділу ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належно і завчасно згідно вимог чинного законодавства (а.с. 63-71, 238-240).
За положенням ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача та державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За приписами ч. 1 ст. 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до вимог п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
З положеннями ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Перевіряючи дотримання строку на звернення, враховуючи неузгодженості в обчисленні строків між зазначеними законодавчими положеннями, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду (постанова від 27.03.2019 у справі №761/14012/17-Ц) вважає, що строк на подання скарги становить 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, а відтак скарга у даній справі подана в межах встановленого десятиденного строку.
У судовому засіданні 27.06.2025 скаржниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Рева І.О., яка приймала участь у розгляді скарги в режимі відеоконференції, вимоги скарги підтримали та просили її задовольнити з підстав наведених у скарзі. Додатково ОСОБА_1 пояснила, що вона вважає, що законом не заборонено перераховувати кошти дитині. Вона не може надати суду доказів того, що картка, на яку вона перерахувала протягом вересня 2024 - квітня 2025 кошти в сумі 52100 грн. належить її донці ОСОБА_5 . Також їй відомо, що розмір її заборгованості був 16500 грн. і цей розмір вона не оспорює, зараз виконавче провадження вже закрите, заборгованість була примусово стягнута з неї, а її рахунки після того розблоковані. Скарг на дії державного виконавця щодо примусового стягнення заборгованості та закриття виконавчого провадження вона не подавала. Представник ОСОБА_1 - адвокат Рева І.О. додатково пояснила, що вважає, що закриття виконавчого провадження не є перешкодою для проведення перерахунку заборгованості, а переплата по аліментам може бути стягнута зі стягувача ОСОБА_2 . Разом з тим дії чи рішення державного виконавця не оскаржували, вважає, що постанову про закриття виконавчого провадження немає причин оскаржувати, оскільки донька скаржниці досягла повноліття.
Дослідивши скаргу з доданими матеріалами, відзив на скаргу та клопотання стягувача, заслухавши пояснення скаржниці та її представника суд установив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
За правилами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень судовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту та поновлення порушених прав.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов'язки).
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі таких засад, як: верховенства права, обов'язковості виконання рішень та законності.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконуючи рішення суду, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом. За ухилення від виконання розпоряджень виконавця особа, в якої перебуває майно боржника, несе відповідальність відповідно до закону (ч. 1, ч. 4 та ч. 5 ст. 53 зазначеного Закону)
Крім того, серед обов'язків виконавця також закріплено здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону).
Порядок виплати стягнутих грошових сум визначено статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог якої грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
За змістом п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
За загальними правилами зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
Судом установлено, що судовим наказом Таращанського районного суду Київської області від 21.06.2023 р. № 379/897/23 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку /доходу/ боржниці, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.06.2023 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 30).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого Таращанського відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) 05.05.2025, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №72162447 станом на 30 квітня 2025 року складає 16500,20 грн. (а.с. 32 на звороті).
Донька сторін - ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8), ІНФОРМАЦІЯ_3 їй виповнилось 18 років, тобто вона досягла повноліття.
07.05.2025 року скаржниця звернулася до Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зарахування понесених витрат в рахунок сплати аліментів на утримання дитини (а.с.34).
Листом начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.05.2025 року №18448/24.4-41 боржниці відмовлено в зарахуванні вказаних сум в рахунок сплати аліментів (а.с. 48 на звороті - 49).
Постановою від 28.05.2025 року державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Смоліна Д.С. закінчено виконавче провадження №72162447 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку /доходу/ боржниці, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.06.2023 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 221). Відповідно до цієї постанови рішення виконано в повному обсязі, аліменти утримано до повноліття дитини. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 грн. Доказів оскарження зазначеної постанови учасники справи суду не надали, скаржниця та її представник пояснили, що дану постанову не оскаржували.
На думку суду, скаржницею, яка у скарзі не зазначила які саме норми ЦПК України чи ЗУ «Про виконавче провадження» було порушено при виконанні судового рішення, тобто не навела об'єктивного нормативно-правового обґрунтування щодо порушень Закону та не надано належних доказів щодо допущених процесуальних порушень з боку державного виконавця під час вчинення відповідних виконавчих дій, не зазначено та не доведено до яких саме негативних наслідків для боржника призвели оскаржувані дії та рішення виконавця.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
У даній справі, скаржнця на обґрунтування доводів скарги посилалася на безпідставне неврахування виконавцем доказів про перерахунок коштів на утримання дитини, сплачених на її картковий рахунок, а також оплати витрат за навчання та проживання. При цьому в наданих копіях квитанцій (а.с. 38, 39) платником вказана не скаржниця, а її донька; квитанція за 06.05.2025 (а.с. 40) стосується платежу, здійсненого після досягнення донькою скаржниці повноліття, а тому не є сплатою аліментів; договір за освітні послуги (а.с.41-42) та квитанції про оплату послуг стороннім особам (а.с.43-44, 46-48) не містять доказів, що донька скаржниці фактично отримала оплачені послуги чи взагалі обізнана про них; рух коштів по картці скаржниці (а.с. 45 ) також не містить доказів, що картка, на яку здійснювалось перерахування коштів належить ОСОБА_3 .. Таким чином, надані скаржницею докази не доводять той факт, що вона понесла ці витрати саме на доньку ОСОБА_5 .
Крім того, закінченння виконавчого провадження №72162447 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 через досягнення дитиною повноліття та виконання судового рішення в повному обсязі та відсутність заборгованості зі сплати аліментів станом на день винесення відповідної постанови, на думку суду, робить неможливим проведення перерахунку розміру заборгованості, про який просить скаржниця.
Щодо решти доводів скаржниці та її представника слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, врахувавши наведені норми права, належним чином дослідивши надані докази, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні скарги, оскільки скаржницею не надано жодного документального підтвердження того, що державний виконавець діяв не в межах Закону України «Про виконавче провадження», твердження скаржниці щодо неврахування переплат по аліментах не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, тому відсутні будь-які підстави для визнання незаконною бездіяльності начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, а відтак у задоволенні скарги слід відмовити у повному обсязі.
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 18, 81, 247, 259-261, 268, 447-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Повний текст ухвали складено та підписано 16.07.2025.
Суддя Таращанського районного суду
Київської області Олександр НЕВГАД