Єдиний унікальний номер: 379/1258/25
Провадження № 2-о/379/63/25
17 липня 2025 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
за участю секретаря судового засідання: Корженко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Таращанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,
Заявниця 17.07.2025 звернулася до суду з даною заявою, в якій просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Гладківка Голопристанського району Херсонської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Гладківка Голопристанської міської громади Скадовського району Херсонської області.
Після смерті ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про смерть зразку, який встановлений на тимчасово окупованій території, серії НОМЕР_1 , видане 16 квітня 2025 року Скадовським районним відділом РАЦС (тимчасово окупована територія з 2022 року) актовий запис 170259950000500617002. Зазначені документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 не відповідають вимогам законодавства України, оскільки їх було видано на тимчасово окупованій території України, визначеній переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022.
Таким чином, факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про смерть зразку, який встановлений на тимчасово окупованій території, серії НОМЕР_1 , видане 16 квітня 2025 року Скадовським районним відділом РАЦС (тимчасово окупована територія з 2022 року) актовий запис 170259950000500617002 та фотографіями після поховання померлого.
У зв'язку з цим, наявні документи не можуть бути прийняті відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
В судове засідання заявця не з'явилася, про час, день та місце розгляду справи повідомлена належно.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи належно повідомлений, листом просить розглянути справу згідно чинного законодавства без представника відділу. Заяву визнають в повному обсязі та не заперечують щодо її задоволення.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є чоловіком заявниці: ОСОБА_1 . (а.с. 9)
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік заявниці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який на день смерті перебував дома в селі Гладківка Голопристанської міської громади Скадовського району Херсонської області.
Документом, що підтверджує факт смерті є свідоцтво про смерть зразку, який встановлений на тимчасово окупованій території, серії НОМЕР_1 , видане 16 квітня 2025 року Скадовським районним відділом РАЦС (тимчасово окупована територія з 2022 року) актовий запис 170259950000500617002. (а.с. 11).
Факт смерті також підтверджується фотографією могили з написом на хресті: « ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Проте, наявні документи не можуть бути прийняті відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити тощо.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема п. 8, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Зазначеною нормою передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст. 317 ЦПК України - заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» (за внесеними змінами від 09.09.2011 року), підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.98) передбачено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Оскільки, державна реєстрація смерті чоловіка заявниці - ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану на території України не проводилась, то є підстави в судовому порядку встановити факт його смерті, задовольнивши дану заяву.
Керуючись ст.ст. 18, 247, 265, 273, 293-294, 315-316, 317, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,
Заяву задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, місце народження: с. Гладківка Голопристанського району Херсонської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Гладківка, Голопристанської міської громади Скадовського району, Херсонської області, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Головуючий:В. І. Зінкін