Справа № 161/13870/25
Провадження № 2-н/161/1515/25
16 липня 2025 року суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Кихтюк Р.М., розглянувши заяву стягувача - ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про видачу судового наказу про аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_2 .
Розглянувши матеріали заяви, суддя дійшов до наступного висновку.
Так, відповідно до ст.165 ч.1 п.1 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог ст.163 ЦПК України.
Згідно норми ст. 163 ч. 2 п. 5 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
А відповідно до ст.163 ч.3 п.4 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
При вирішенні питання про відповідність заяви про видачу судового наказу наведеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства слід враховувати, що до заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини підлягають застосуванню і норми СК України, які регулюють питання сплати аліментів (п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №14 від 23.12.2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»).
Частиною 5 ст.183 СК України встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Таким чином, виходячи зі змісту наведених положень ст. 183 СК України право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини має лише той з батьків/законних представників, з яким проживає дитина.
Як слідує зі змісту матеріалів заяви про видачу судового наказу, заявник до своєї заяви про видачу судового наказу не долучила жодного доказу про проживання з нею неповнолітньої дитини, а самі лише посилання заявника на зазначені обставини не можуть бути належним їх доказом, а тому не приймаються судом.
Таким чином, із наданих документів неможливо однозначно встановити факт проживання дитини із заявником ОСОБА_1 , внаслідок чого не вбачається виникнення у заявника права грошової вимоги у цій частині.
На підставі вищевикладеного, вважаю за необхідне відмовити заявнику у видачі судового наказу, роз'яснивши, що відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
А тому, керуючись ст.ст. 161, 163, 165, 167 ЦПК України,-
Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_2 .
Роз'яснити заявникові, що відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
Ухвала суду може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк