Справа № 521/4773/25
Номер провадження:1-кп/521/1407/25
17 липня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з секретарем судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у кримінальному провадженні №12025162470000353 від 03.03.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України,
клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання речового доказу: офіцерський кортик № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) очевидно недопустимим доказом,
В провадженні Хаджибейського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальне провадження № 12025162470000353 від 03.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України
Захисник ОСОБА_5 17.07.2025 подала клопотання про визнання речового доказу офіцерського кортика № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) очевидно недопустимим доказом, у зв'язку з його очевидною недопустимістю: як такого, що отриманий в порушення вимог КПК України, належної правової процедури, істотного порушення прав та свобод людини.
В обґрунтування клопотання зазначає таке.
Кримінальне провадження №12025162470000353 від 03.03.2025 року зареєстроване об 20:50 год. за ч. 2 ст. 263 КК України.
Оскільки відомості про до ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження №12025162470000353 від 03.03.2025 за ч. 2 ст. 263 КК України внесені за о 20:50 год, а обшук сумки ОСОБА_4 працівниками поліції був здійснений в період часу з 17:00 до 17:42, під час фіксації огляду місця події 03.03.2024, тобто до внесення події до ЄРДР.
Вже після обшуку, також без внесення відомостей до ЄРДР, проведення огляду місця події та на підставі даних, отриманих у результаті проведення такого обшуку після підлаштування відповідної експозиції (створення умов нібито ОСОБА_4 була виявлена слідчою ОСОБА_6 на місці злочину з предметом схожим на ніж у сумці та сама вперше пред'явила його для огляду, як правоохоронцям, які її зупинили так і самій слідчій, яка нібито здійснювала огляд місця події), хоча слідча просто описувала результати обшуку ОСОБА_4 правоохоронцями.
На думку захисника ОСОБА_5 , слідча СВ ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 фактично описала слідчу дію, яка слідувала за обшуком особистих речей ОСОБА_4 , подавши це як огляд місця події.
У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б стали підставою для проведення огляду місця події за результатами обшуку. Натомість відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР лише після проведення огляду місця події та на підставі даних, отриманих в результаті проведення такого огляду.
Захисник зазначає, що позиція ВС щодо недопустимості проведення огляду місяця події який став результатом обшуку без внесення відомостей про злочин в ЄРДР висловлена у постанові від 05.02.2019 у справі No 236/2029/16-к (провадження No 51-3381км18).
Крім того, аналогічну позицію ВС висловив у постанові від 31.05.2018 у справі №236/439/16-к (провадження № 51-952км18). Постанова ВС від 03.06.2024 року по справі №759/5346/20.
Оскільки офіцерський кортик № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) потрапив у матеріали кримінального провадження за № 12025162470000353 від 03.03.2025 року, на думку сторони захисту, внаслідок неправомірних дій правоохоронців та слідчої, тому він є недопустимим речовим доказом.
Надалі , в обгрунтування клопотанння адвокат ОСОБА_5 ззначає, що 17.03.2025 слідчимСВ ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області повідомлено ОСОБА_4 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 263 КК України.
24.03.2025 слідчим СВ ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 надано доступ до матеріалів досудового розслідування, що підтверджується протоколом про надання доступу підозрюваному до матеріалів досудового розслідування від 24.03.2025 року, за яким підозрювану в присутності адвоката ОСОБА_5 ознайомлено з 1 томом на 88 аркушах матеріалів досудового розслідування.
Ознайомившись з копіями матеріалів кримінального провадження №12025162470000353 від 03.03.2025 року сторона захисту зазначає, що у справі наявні речові докази у вигляді офіцерського кортику № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР), який не відкривався ані слідчим ані прокурором стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України, У зв'язку з тим, що обвинувачення у більшій частині ґрунтується саме на дослідженні вищевказаного доказу, який в силу його невідкриття стороні захисту після досудового розслідування, оскільки вказаний доказ був отриманий навіть поза стадією досудового розслідування, на думку сторони захисту має бути визнаний судом недопустимим доказом.
Крім того, захисник зауважує про те, що крім порушення порядку відкриття матеріалів було порушено порядок за яким отримано та вилучено речовий доказ офіцерський кортик № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) очевидно недопустимим доказом.
Посилаючись на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.03.2019 (справа № 752/3929/15-к, провадження № 51-6541км18) зауважує, що закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи повинні додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов'язки і не порушила прав учасників кримінального провадження (зокрема права вимагати відкриття матеріалів провадження та права на ознайомлення з цими матеріалами). При цьому цей протокол сам по собі не є підтвердженням факту відкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження в розумінні положень ст. 290 КПК; вищевказане цілком узгоджується із нормативним приписом ч. 9 ст. 290 КПК щодо обов'язку сторін кримінального провадження письмово підтвердити факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів, при цьому тягар зазначення повного найменування матеріалів досудового розслідування покладається саме на сторону, яка здійснює ознайомлення.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_4 клопотання підтримали з наведених у ньому підстав. Просили його задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника, пояснивши, що питання щодо допустимості доказів необхідно вирішувати судом в нарадчій кімнаті. Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання захисника та оцінивши їх на предмет обґрунтованості, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі №601/1143/19).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст.89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).
Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст.22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч.6 ст.22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зберігаючи при цьому об'єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.
У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.
Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.
Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження мала для цього всі права.
Оцінюючі наведені захисником ОСОБА_5 у клопотанні доводи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про очевидну недопустимість офіцерського кортика № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) очевидно недопустимим доказом через істотне порушення щодо обвинуваченого прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами.
Так, даючи оцінку доводам сторони захисту, суд констатує, що в судовому засіданні не досліджувався відеозапис (оптичний носій) огляду місця події за адресою : м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 23 від 03.03.2025, а тому, суд позбавлений можливості зробити висновок щодо очевидної недопустимості речового доказу (офіцерський кортика № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР)) очевидно недопустимим доказом, оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч. 1 ст. 87 та ч. 2 ст. 89 КПК України.
Слід також зазначити, що визнавши докази за клопотанням сторони захисту недопустимими до видалення суду до нарадчої кімнату для ухвалення остаточного судового рішення не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов'язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).
З урахуванням викладеного, якщо суд висловить свою позицію щодо цих доказів на цьому етапі, то це в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об'єктивно розглянути кримінальне провадження, а тому питання допустимості вказаних доказів слід вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження, з дотриманням вимог частини першої статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
Враховуючи вищевикладене у всій сукупності, суд вважає, що клопотання захисника про визнання доказу очевидно недопустимим задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 22, 84, 87, 89, 369-372 КПК України суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання офіцерського кортика № ГО1829 радянської армії зразка 1945 п. (СРСР) очевидно недопустимим доказом - відмовити.
Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1