14.07.25
22-ц/812/931/25
Єдиний унікальний номер судової справи 478/1748/24
Номер провадження 22-ц/812/931/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
14 липня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,
за участі:
представника відповідача Хандріга А.О.,
представника відповідача Плигань І.Ю.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соляником Ігорем Миколайовичем, рішення, яке ухвалене Казанківським районним судом Миколаївської області 15 квітня 2025 року, під головуванням судді Томашевського О.О., в приміщені цього ж суду о 13 год. 08 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про покладення обов'язку поновити постачання природного газу,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України») про покладення обов'язку на Миколаївську філію Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» поновити постачання природного газу.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 з 30 вересня 2024 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 вересня 2024 року №550, виданого приватним нотаріусом після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22 листопада 2024 року, відповідно до акту про припинення газопостачання природного газу, позивачу ОСОБА_1 припинено постачання природного газу до належного йому вищевказаного житлового будинку.
Разом із копією акту про припинення газопостачання (складеного на ім'я ОСОБА_2 ) позивачу ОСОБА_1 було надано повідомлення (доручення) на припинення (обмеження) газопостачання споживачу та пломбування вхідної запірної арматури також складеного на ім'я попереднього власника будинку ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , та поштові накладні АТ «Укрпошта» №0600975988322 та №0600969350073, з відмітками про неможливість вручення адресату.
Жодне з цих повідомлень позивачем не одержувалось, про надіслане попередження про припинення постачання природного газу за особовим рахунком № НОМЕР_1 та наявність заборгованості за спожитий природний газ позивач дізнався лише 22 листопада 2024 року, безпосередньо під час пломбування крану ввідного газопроводу та припинення газопостачання.
Позивач вважає, що припинення газопостачання до будинку АДРЕСА_1 , власником якого він став з 30 вересня 2024 року, відбулося безпідставно, без додержання встановленого законодавством порядку, без належного його попередження та відсутності інформації про заборгованість та безпосереднє його сповіщення про це.
При цьому, повідомлення (доручення) на припинення (обмеження) газопостачання споживачу та пломбування вхідної запірної арматури також не містить інформації про суму заборгованості за спожитий природний газ.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив зобов'язати Миколаївську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» поновити постачання природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 , споживачу ОСОБА_1 , який є спадкоємцем колишнього споживача ОСОБА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).
Відповідач ТОВ «ГК «Нафтогаз України» надало до районного суду відзив, в якому просило у задоволенні позову відмовити.
Зазначало що згідно з пунктом 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №2493 від 30 вересня 2015 року з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними EIC-кодами.
З травня 2022 року споживач за відповідним ЕІС-кодом, особовий рахунок № НОМЕР_1 , знаходиться в реєстрі постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Згідно з даними про фактичний місячний відбір/споживання природного газу, що надається оператором газорозподільної системи через інформаційну платформу оператора газотранспортної системи товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» - Iplatforma за відповідним ЕІС-кодом за період постачання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу з травня 2022 по листопад 2024 (включно) споживачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 було спожито 6 595,28 куб.м. природного газу на загальну суму 52 477 грн. 92 коп., з яких несплаченими залишились 50 977 грн. 92 коп.
Вказувало на те, що позивачу, як новому власнику об'єкту постачання природного газу, необхідно було звернутися до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» із заявою-приєднання та визначеним переліком документів, що у свою чергу останнім зроблено не було.
Зазначало, що постачальник здійснює нарахування за послуги постачання природного газу відповідно до вимог чинного законодавства - на підставі даних Оператора ГРМ, наданих останнім до 08 числа місяця наступного за звітним до інформаційної платформи Оператора ГТС - Iplatforma, Товариство не є зобов'язаною за позовними вимогами особою та відповідно є неналежним відповідачем у даній справі.
Звертало увагу на те, що спадщина незалежно від часу прийняття належить спадкоємцеві з часу відкриття такої спадщини. Оскільки товариством у спірний період надавались відповідні житлово-комунальні послуги, між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та позивачем наявні фактичні договірні відносини. Натомість споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладення відповідного договору. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів відсутності заборгованості за спожитий природний газ за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Посилалось на те, що позивач у своїй позовній заяві жодним чином не наводить підстав своїх матеріально-правових вимог до ТОВ «ГК «Нафтогаз України», а також не зазначає в чому саме полягає його порушене право та яким чином має відбутись його поновлення.
Відповідач Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» надало до суду відзив, в якому просило у задоволенні позову відмовити.
Зазначало, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом після смерті батька ОСОБА_2 , у встановлений законом термін прийняв спадщину, оскільки 10 грудня 2021 року подав заяву про прийняття спадщини та, відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України, набув усі права та обов'язки, що належали ОСОБА_2 , як спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Про зміну власника об'єкта, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач Оператора ГРМ ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Миколаївської філії повідомив 14 жовтня 2024 року коли звернувся із заявою про переоформлення особового рахунку. Заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) позивачем підписано 15 жовтня 2024 року.
Як вбачається з тверджень позивача ОСОБА_1 , які викладені у його позовній заяві, та довідки про фінансовий стан споживача, після жовтня 2021 року він продовжував отримувати від відповідача комунальну послугу з постачання та розподілу природного газу до 22 листопада 2024 року та частково сплачував відповідачу грошові кошти за надання такої послуги.
23 жовтня 2024 року за вих.№ МФ/104/3-ВИХ-2454-24 Миколаївської філією ТОВ «Газорозподільні мережі», на виконання повідомлення (доручення) ТОВ «ГК «Нафтогаз України», направлено рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення на адресу позивача повідомлення про припинення газопостачання (розподілу) природного газу. Згідно з трекінгом Укрпошти 0600975988322 поштове відправлення повернулося відправнику у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання 12 листопада 2024 року. 18 листопада 2024 року при безпосередньому зверненні позивача ОСОБА_1 до Казанківської дільниці Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі», представником Оператора ГРМ було вручено позивачу повідомлення про припинення газопостачання, про що позивач підтверджує у своєму звернені до відповідача від 18 листопада 2024 року. Згідно з актом №1 від 22 листопада 2024 року про припинення газопостачання природного газу, представниками відповідача газопостачання до будинку позивача за його участі, про що свідчить його підпис, було припинено методом опломбування крану ввідного газопроводу з установкою блокуючого пристрою.
Припинення газопостачання природного газу за адресою споживача представниками відповідача здійснено в порядку та строки визначені Законом України «Про ринок природного газу», Кодексу ГРМ, Правил безпеки системи газопостачання (далі - ПБСГ), а аргументи, на які посилається в позовній заяві позивач, не відповідають дійсності та є необґрунтованими.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що незалежно від дати отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач мав обов'язок утримувати майно, що належить йому, успадкувавши при цьому права та обов'язки спадкодавця. У зв'язку з наведеним, доводи позивача щодо того, що на нього не може бути покладена заборгованість, яка виникла за час користування послугою з постачання природного газу попереднім власником, є необґрунтованою.
При цьому, припинення газопостачання проводилось з підстав не тільки наявності заборгованості за газопостачання, яку не визнає позивач, але й нараховану позивачу та не сплачену ним після отримання свідоцтва про право на спадщину. Саме припинення газопостачання відбулось на підставі глави 7 розділу VI Кодексу ГТС, а саме: за дорученням ТОВ «ГК «Нафтогаз України», що відповідає вимогам п.3 цього розділу Кодексу ГРМ. За такого, судом не встановлено безпідставності припинення газопостачання, на яке посилається позивач у позовній заяві.
Крім того, перед судом доведено, що Миколаївською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» було вжито заходів для дотримання наведеної норми законодавства, забезпечено складання та надіслання на адресу позивача відповідного повідомлення, а після його повернення без вручення, забезпечено отримання позивачем такого повідомлення особисто. Саме припинення газопостачання відбулось по закінченню трьох діб від моменту вручення повідомлення позивачу.
Таким чином, позивач належним чином був обізнаний про майбутнє припинення газопостачання, Миколаївською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» дотримано норм законодавства щодо порядку повідомлення позивача та витримано строки для проведення припинення газопостачання.
Також, виходячи з підстав позову, суд прийшов до висновку, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не є належним відповідачем у пред'явленому позові. При цьому, керуючись принципом диспозитивної, районний суд зазначив, що не надає оцінку правомірності нарахування заборгованості за спожиту послугу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Соляник І.М., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про сповіщення у встановленому порядку саме споживача ОСОБА_1 про припинення постачання природного газу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення таким вимогам відповідає не в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за №2496 від 30 вересня 2015 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1382/27827 та Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року №2494.
Відповідно до п.п.2,3 розділу І вказаних Правил, дія останніх поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС. Постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Відповідно до п.1 Розділу ІІІ вищевказаних Правил, підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є: наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об'єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального EIC-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у побутового споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу побутовим споживачам та дотримання його умов; включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді.
Для забезпечення приєднання побутовим споживачем до умов договору постачання природного газу побутовий споживач має надати постачальнику заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, підписану побутовим споживачем або уповноваженою ним особою. Форма заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам встановлена додатком до Типового договору.
Якщо відбулась зміна власності на об'єкт постачання природного газу, приєднаний до газорозподільних систем Оператора ГРМ, новий власник повинен самостійно звернутися до постачальника з відповідною заявою-приєднання до договору постачання природного газу.
Якщо побутовий споживач не здійснив оплату за спожитий природний газ протягом десяти днів після строку, визначеного договором постачання природного газу, постачальник має право, з урахуванням положень пункту 25 цього розділу, здійснити заходи з припинення постачання природного газу споживачу шляхом направлення споживачу письмового повідомлення (з відміткою про вручення) з вимогою самостійно припинити споживання природного газу за рахунок перекриття запірного пристрою перед газовим приладом та допустити представника постачальника за пред'явленням службового посвідчення на об'єкт для пломбування запірних пристроїв, що має здійснюватися з дотриманням техніки безпеки. При цьому в повідомленні про припинення споживання природного газу постачальник має зазначити підстави та дату припинення газоспоживання, яка не може бути раніше ніж через три дні після дати отримання повідомлення.
Постачальник має право здійснити заходи з припинення газопостачання споживачу через залучення до цих робіт Оператора ГРМ. Для цього постачальником має бути укладений з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам (договір не вимагається у передбачених цими Правилами випадках припинення газопостачання, ініційованих через інформаційну платформу Оператора ГТС). За необхідності здійснення заходів з обмеження чи припинення газопостачання споживачу Оператором ГРМ (крім передбачених цими Правилами випадків припинення газопостачання, ініційованих через інформаційну платформу Оператора ГТС) постачальник надсилає Оператору ГРМ відповідне письмове повідомлення (з позначкою про вручення) про необхідність здійснення ним заходів з припинення/обмеження розподілу природного газу споживачу, копію якого надсилає споживачу (з позначкою про вручення), у якому повинен зазначити підстави припинення, дату та час, коли необхідно припинити розподіл природного газу на об'єкт споживача. У такому разі Оператор ГРМ відповідно до умов укладеного договору на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання, здійснює в установленому порядку припинення розподілу природного газу на об'єкт споживача, після чого повідомляє про це постачальника.
Також, відповідно до положень глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ (в редакції, який діяв на час виникнення спірних правовідносин), оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням Правил безпеки системи газопостачання та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у разі подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання.
Якщо припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкт побутового споживача буде здійснюватися у випадках, визначених у підпунктах 1 - 5 (крім випадку подання споживачем письмової заяви про припинення газопостачання), 9 цього пункту, Оператор ГРМ має надіслати рекомендованим поштовим відправленням або надати з позначкою про вручення повідомлення про припинення газопостачання/розподілу природного газу побутовому споживачу не менше ніж за три доби до запланованої дати припинення газопостачання (розподілу природного газу). При цьому в повідомленні мають бути зазначені підстави та дата припинення газопостачання (розподілу природного газу) Оператором ГРМ.
При припиненні (відновленні) розподілу природного газу на об'єкт споживача складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача. При складанні акта про припинення розподілу природного газу Оператор ГРМ зазначає в ньому про наслідки несанкціонованого відновлення газоспоживання, передбачені цим Кодексом, а також обов'язково фіксує фактичні показання лічильника газу на дату припинення газопостачання (розподілу природного газу), за винятком випадків відмови в доступі до об'єкта споживача, де розташований лічильник газу (ЗВТ).Згідно п. 29 розділу ІІІ Правил, припинення газопостачання не звільняє побутового споживача від обов'язку сплатити заборгованість за фактично спожитий природний газ.
Пунктом 30 розділу ІІІ вказаних Правил передбачено, що відновлення газопостачання споживачу здійснюється за умови оплати простроченої заборгованості за природний газ за договором або складання між постачальником та споживачем графіка погашення заборгованості та відшкодування витрат постачальника на припинення та відновлення газопостачання.
З матеріалів даної справи убачається, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 вересня 2024 року є власником житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).
З особового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім'я ОСОБА_2 , встановлено, що за період з вересня 2022 року по листопад 2024 року використано об'єми споживання природного газу в обсязі 6595,28 куб.м. При цьому, з листопада 2023 року фіксуються зміни в показниках лічильника. Також вбачається, що в листопаді 2022 року було проведено оплату за отриманні послуги газопостачання на суму 1 500 грн. (а.с.32).
З травня 2022 року споживач з відповідним ЕІС-кодом постачальника знаходиться в реєстрі постачальника «останньої надії», що вбачається з наданої відповідачем роздруківки за період з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року (а.с.33).
В матеріалах справи наявні копії повідомлень про припинення газопостачання споживачу, які були надано районному суду як позивачем так і відповідачем (а.с.6,55).
Так, зі змісту повідомлення, складеного ТОВ «ГК «Нафтогаз України» від 21 жовтня 2024 року за №119/4.3.1-53082-2024/240328888 та адресованого Миколаївській філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» та споживачу, вбачається, що у зв'язку із не здійсненням оплати за спожитий природний газ та наявною заборгованістю повідомляється про необхідність здійснення заходів з припинення/обмеження розподілу природного газу споживачу у термін, до 11 листопада 2024 року.
Аналогічного змісту було складено повідомлення відповідача ТОВ «ГК «Нафтогаз України» від 23 жовтня 2024 року №МФ/104/3-ВИХ-2454-24, яке було надіслано на адресу позивача ОСОБА_1 поштою, але повернуто через закінчення терміну зберігання (а.с.54,56).
В той же час, зі змісту заяви позивача про здійснення перерахунку за спожитий природний газ від 18 листопада 2024 року та адресованої Миколаївській філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» вбачається, що відповідне повідомлення про припинення газопостачання позивач отримав 18 листопада 2024 року (а.с.58).
Згідно з актом про припинення газопостачання природного газу від 22 листопада 2024 року вбачається, що представниками Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», шляхом опломбування крану ввідного газопроводу, згідно доручення ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та відповідно до глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ було припинено постачання газу споживачу ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Акт підписано позивачем (а.с.57).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ГК «Нафтогаз України», колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі №202/6685/17-ц, провадження №61-8599св19).
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №705/3876/18, провадження №61-697св20).
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №920/336/22).
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №509/5080/18; від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 (адміністративні провадження №К/9901/16194/19; К/9901/16864/19).
Зі змісту позову встановлено, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві жодним чином не наводить підстав своїх матеріально-правових вимог до відповідача ТОВ «ГК «Нафтогаз України», а також не зазначає в чому саме полягає його порушене право та яким чином має відбутись його поновлення.
У зв'язку із зазначеним та з огляду на вищевикладені норми чинного законодавства та позовні вимоги позивача, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не є зобов'язаною за вимогою особою, а тому є неналежним відповідачем у даній справі.
За такого, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до відповідача ТОВ «ГК «Нафтогаз України» підлягає залишенню без змін.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.ч.1,2 ст.48 ЦПК України).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництв.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (ч.4 ст.95 ЦК України).
Підставою видачі такої довіреності є акт органу юридичної особи про призначення фізичної особи керівником філії як відокремленого підрозділу або представництва.
У ЦК України не встановлено спеціальних вимог стосовно довіреності керівника відокремленого підрозділу. Довіреність керівника філії як відокремленого підрозділу має комплексний характер, у ній може бути вказано доручення на виконання, у тому числі, процесуального представництва. Від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже між керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи.
Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.
Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186, п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц).
Виходячи з результатів аналізу наведених норм права філія як відокремлений підрозділ та представництво, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути стороною у цивільному процесі, тому справи, в яких відповідачем виступає така філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі №760/32455/19 (провадження №61-16459сво20), у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі №593/98/21 (провадження №61-1444св22), від 31 липня 2024 року в справі справа №522/2362/22 (провадження №61-18649св23).
З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що ТОВ «Газорозподільні мережі України» (код ЄДРПОУ 44907200) зареєстрований як юридична особа.
У відомостях про відокремлені підрозділи юридичної особи вказано, зокрема, Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Відповідно до п.1.2 Положення про Миколаївську філію Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» філія є відокремленим підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» і не має статусу юридичної особи (а.с.46).
Отже, Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» не може бути відповідачем у цій справі.
З матеріалів справи вбачається, що участь у справі приймала саме Миколаївська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», надаючи відзив на позов. Представництво на участь у процесі здійснено від імені філії представниками, які уповноважені представляти інтереси в межах діяльності філії.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За такого, оскільки суд першої інстанції в частині позовних вимог до відповідача Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» розглянув спір по суті, то в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про закриття провадження у справі в цій частині.
Відповідно до пп.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,377,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соляником Ігорем Миколайовичем, - задовольнити частково.
Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про покладення обов'язку поновити постачання природного газу - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про покладення обов'язку поновити постачання природного газу - закрити.
В іншій частині рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 18 липня 2025 року