18.07.25
22-ц/812/1306/25
Провадження №22-ц/812/1306/25
14 липня 2025 року м. Миколаїв
Справа № 468/2463/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О.
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
третя особа: приватний нотаріус Остапенко Володимир Володимирович
про
встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_4 ,
на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Янчуком С.В. 29 травня 2025 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 29 травня 2025 року,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю.
В обґрунтування позову зазначала, що 25 листопада 2006 року між нею та ОСОБА_5 укладено шлюб. Від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 16 грудня 2008 року шлюб між ними було розірвано, однак вони продовжували проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу - вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та побут, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, купували меблі та інші предмети домашнього побуту. За час спільного проживання ними за спільні кошти було придбано, житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0713 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 4820610100:01:045:0037), розташованої в АДРЕСА_1 , вантажний автомобіль SCANIA, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску та легковий автомобіль BMW, державний номер НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно. Позивач вважає, що вона має право на частку даного майна, яка є спільною власністю.
Посилаючись на викладене, просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 2008 по 2023 роки. Визнати житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0713 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер 4820610100:01:045:0037), розташованої в АДРЕСА_1 , а також вантажний автомобіль SCANIA, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску та легковий автомобіль BMW, державний номер НОМЕР_2 , об'єктами права спільної сумісної власності.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б вказували, що між нею та ОСОБА_5 у період 2008-2023 років були усталені відносини, які притаманні подружжю, наявність спільного сімейного бюджету, яким вони розпоряджались спільно, ведення спільного господарства, пов'язаність спільним побутом, іншими взаємними правами, обов'язками та інтересами.
Крім того, необхідність відмови в задоволенні позову обумовлена недоведеністю позивачем належності ОСОБА_5 на праві власності вантажного автомобіля SCANIA, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску та легкового автомобіля BMW, державний номер НОМЕР_2 .
В апеляційній скарзі представник позивачки - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував усіх доказів у справі та не дав їм належної оцінки. Позивачкою надавався до суду першої інстанції акт про проживання однією сім'єю, яким підтверджується факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, у суді першої інстанції свідки, які не є родичами ОСОБА_1 надали суду пояснення про те, що вона та ОСОБА_5 є їх сусідами та багато років проживали разом однією сім'єю, мали спільний побут, виховували доньку, займались овочевим бізнесом.
Окрім зазначеного стверджувала, що суд не звернув уваги на той факт, що особисті документи покійного ОСОБА_5 , у тому числі договори про придбання нерухомого майна, свідоцтво про смерть, квитанції про оплату комунальних послуг за тривалий період, накладні на придбання будівельних матеріалів та інші документи перебували та перебувають у неї, а не у батьків померлого, що свідчить про факт спільного користування та утримання придбаного майна та його ремонт.
На підтвердження спільного проживання сторін, позивач надавала суду першої інстанції спільні фотографії з ОСОБА_5 із зазначенням конкретних дат, які суд першої інстанції взагалі не оглядав, лише зазначив про них у судовому рішенні.
Також суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що саме позивачка сплачувала ритуальні послуги у Німеччині, займалась організацією проведення огляду та експертизи тіла померлого, його транспортування, оформленням свідоцтва про смерть.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначала, що з листопада 2015 року по день смерті ОСОБА_5 дійсно проживав однією сім'єю з ОСОБА_1 , однак, майна, на яке претендує позивачка було придбано ОСОБА_5 у період, коли він проживав разом відповідачами за його власні кошти та за матеріальної підтримки своїх батьків, тобто є його особистою приватною власністю.
Житловий будинок та два транспортних засоби були придбані ОСОБА_5 у період 2013-2015 років. У цей період ОСОБА_1 та померлий не проживали разом.
Щодо посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі як на доказ спільного проживання з ОСОБА_5 на наявність у неї особистих документів покійного, у тому числі договору про придбання нерухомого майна, свідоцтва про смерть, квитанцій про сплату ритуальних послуг ОСОБА_7 зазначала, що зазначене є логічним з огляду на те, що безспірний період їх спільного проживання -з листопада 2015 року по день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, в період придбання ОСОБА_5 житлового будинку та двох транспортних засобів (2013 -жовтень 2015 років) він не тільки не проживав з ОСОБА_1 , а й не мав з нею ніяких спільних доходів та витрат. Це не виключає спільного проведення часу разом, періодичного спільного відпочинку та близьких стосунків. Але існування таких ознак не може свідчити, що між чоловіком та жінкою мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 216,217 ).
Від представника позивачки - ОСОБА_4 , та від представника відповідачів - ОСОБА_7 надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність.
З огляду на викладене, колегія суддів розглядала справу у відсутність сторін, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 25 листопада 2006 року по 16 грудня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_6 та її батьками записані: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 15).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2008 по 2023 роки, ОСОБА_1 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно. Позивач вважає, що вона має право на частку даного майна, яка є спільною власністю.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав належним суб'єктивний склад учасників процесу та виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б вказували, що між нею та ОСОБА_5 у період 2008-2023 років були усталені відносини, які притаманні подружжю, наявність спільного сімейного бюджету, яким вони розпоряджались спільно, ведення спільного господарства, пов'язаність спільним побутом, іншими взаємними правами, обов'язками та інтересами.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони є передчасними з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст.ст.49, 51,175 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі можуть фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Остапенко В.В. була заведена спадкова справа. З заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця звернулись: донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 144), мати - ОСОБА_2 (а.с. 146) та батько ОСОБА_3 , який відмовився від своєї частки у спадщині після смерті сина на користь своєї дружини ОСОБА_2 (а.с. 145).
Крім того, в матеріалах спадкової справи є заява ОСОБА_9 , в якій міститься прохання не вчиняти ніяких дій після смерті ОСОБА_5 , так як вона має намір звернутися до суду щодо встановлення родинних відносин зі спадкодавцем (а.с. 173)
Отже, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 є особами, прав та інтересів яких може безпосередньо торкнутися вирішення спору, оскільки від вирішення спору залежить обсяг спадкової маси, яка підлягає розподілу між спадкоємцями.
Проте суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини та всупереч ст. 51 ЦПК України вирішив спір по суті, не залучивши до участі всіх осіб, прав та інтересів яких може стосуватися вирішення цього спору .
Суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії апеляційного розгляду ініціювати питання про притягнення до участі у справі інших співвідповідачів чи заміну первісних відповідачів належними.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За приписами п.1 ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з п. 4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість розгляду справи з таким складом учасників, не залучивши всіх спадкоємців, прав та інтересів яких може стосуватися цей спір.
Оскільки основний висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, проте мотиви, з яких виходив суд є передчасними, без залучення всіх осіб, прав яких може стосуватися вирішення спору про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною власністю подружжя, то рішення суду першої інстанції слід змінити виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Тищук
Повний текст постанови складено 18 липня 2025 року.