справа № 208/7251/17
провадження № 2/208/1937/25
20 травня 2025 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського у складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Шабельник Р.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Якуб С.А., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа» Шинкаренко С.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
Короткий зміст позовних вимог позивача
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
У своєму позові, з урахування уточнень до позову, позивач ОСОБА_1 просить суд:
1. визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача, відомості опубліковані у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», поширені відносно позивача 13 грудня 2017 року газетою-міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264) від 13 грудня 2017 року видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа»: загальний зміст досліджуваного тексту полягає у повідомленні невизначеному колу осіб - читачам видання Міського інформаційний тижневик «Наш Репортер» інформація про розгляд кримінальної справи ОСОБА_3 - сина ОСОБА_1 , колишнього депутата міської ради, головного лікаря міської лікарні № 4:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно».
Носіями інформації про ОСОБА_1 в них виступають такі мовні засоби: сполучення лексичних одиниць, словникове значення яких містить негативний аксіологічний компонент, зокрема вказівку на протизаконні дії, дії або наміри, що суперечать суспільній моралі: «общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется»;
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником»;
Дискурсивні засоби подання негативної інформації з використанням нейтральної в оцінному плані лексики, до яких належать вибір усвідомлюваних відомостей, вибір контексту, у якій вводиться інформація, тип аргументації та вибір аргументів:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией»;
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно».
Як випливає із загального змісту тексту статті, його стилістичних особливостей, значень лексем, за допомогою яких характеризується дії ОСОБА_1 в описуваній ситуації, можна стверджувати, що у загальному контексті висловлювань ці словосполучення та фразові єдності мають виражену негативну конотацію, тобто є носіями негативної інформації, а вміст текстового матеріалу полягає у змалюванні негативного образу ОСОБА_1 , яка, будучи, відомою у місті особою, поводила себе некоректно, навіть до здійснення протиправних дій.
Такий образ особи, тим більше відомого у місті лікаря та політика, суперечить загальноприйнятим нормам моралі і поведінки, сприяє формуванню у невизначеного кола осіб - читачів Міського інформаційного тижневика «Наш Репортер», негативного уявлення про ОСОБА_1 , як громадянку, політика, головного лікаря міської лікарні, яка здійснює протиправні дії, а отже є інформацією негативного характеру про ОСОБА_1 . Висловлювання, наявні у тексті статті під назвою «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», розміщені у Міському інформаційному тижневику «Наш Репортер» № 50 (264) від 13 грудня 2017 року наведені у пункті 2 Висновку експерта, які містять інформацію негативного характеру про ОСОБА_1 ;
2. просить також визнати наклепом дії відповідачів з виготовлення та поширення інформації відносно позивача у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», у газеті міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264) від 13 грудня 2017 року видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа»:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац ПД2);
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно» (абзац 14).
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется» (абзац 4);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (Бенько - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац 11; 12);
3. просить також зобов'язати відповідачів спростувати відомості, поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», яка була опублікована у газеті міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа» у спосіб найбільший близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем керівника газети - міський інформаційний тижневик «Наш Репортер», видавник якого є ТОВ «М.О.С.Медіа», головного редактора ОСОБА_13 та автора статті ОСОБА_2 про те, що ними поширена недостовірна, така що не відповідає дійсності, порушує права свободи, міської ради ОСОБА_14 інформація, яка була опублікована у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство» та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа» не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац ПД2);
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно» (абзац 14).
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется» (абзац 4);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (Бенько - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац 11; 12);
4. також просить суд зобов'язати редакцію газети міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» опублікувати спростування відомостей, поширених відповідачами 13 грудня 2017 року у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», яка була опублікована та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа» у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем керівника газети міський інформаційний тижневик «Наш репортер» та автора цієї статті про те, що ними поширена достовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію, опублікована у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство» та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа»:
«возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац ПД2);
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно» (абзац 14).
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется» (абзац 4);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (Бенько - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац 11; 12);
5. також просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С. МЕДІА» на користь позивача ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в сумі 100 000 грн.;
6. просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в сумі 100 000 грн.;
7. стягнути з відповідачів витрати на оплату судового збору для забезпечення судового процесу понесені позивачем та інші витрати в сумі 320 грн. за позовні вимоги та 3 000 грн. за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, пов'язані з розглядом справи, витрати на лінгвістичну експертизу в сумі 9 550 грн, а саме з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С. МЕДІА» в сумі 5 735,00 грн.; з відповідача ОСОБА_2 в сумі 5 735,00 грн та витрати на проведення експертизи 12 000 грн., з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С. МЕДІА» в сумі 6 000,00 грн.; з відповідача ОСОБА_2 в сумі 6 000 грн.
Позивач у своєму позові, з урахуванням уточнень до нього, посилалась на те, що 13 грудня 2017 року у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа» була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», автор якої ОСОБА_15 , який працює журналістом у вказаній газеті, а саме «возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3); «общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется» (абзац 4);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она ( ОСОБА_10 - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац 11, 12);
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно» (абзац 14).
Зазначає, що вказана інформація наведена у статті безпосередньо стосується особи колишнього депутата міської ради ОСОБА_14 та побудована у формі іронічних звинувачень щодо її професійної діяльності, як головного лікаря 4-ї міської лікарні, політичних уподобань, професійних якостей, тощо. Такою статтею не було висвітлено судовий процес, а було виставлено напоказ в кай негативному світі ім'я ОСОБА_14 .
Автор статті дає необґрунтовану оцінку показам тільки одного свідка, які вони почули в судовому засіданні, бо крім нього других свідків по справі не було допитано в суді 06.11.2017 року, автор статті дає неправильну оцінку по кримінальній справі, оскільки не знаючи фактичних обставин справи та матеріалів кримінального провадження і що вирок суду не винесено сину ОСОБА_1 у злочину, в якому він звинувачується, автор статті в прямому сенсі відкрито визнає сина ОСОБА_14 - ОСОБА_6 у своїй статті винним у скоєнні злочину.
Вказані вислови у статті завдають позивачу шкоди діловій репутації, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що позивач чинить аморально, зневажає закон, порушила дану присягу, яку давала, будучи депутатом міської ради, порушила свої професійні обов'язки, як головний лікар, тобто не відповідає займаній посаді.
За заявою позивача експертом ТОВ «Експертна дослідна служба України» було складено висновок № 277/07/2018, у якому зазначено, що за результатами психологічного обстеження ОСОБА_1 було встановлено, що в наслідок розповсюдження газетою «Наш Репортер» інформації, яка принижує честь та негативно впливає на репутацію досліджуваної, її особистість зазнала негативних змін: з'явилась нервовість, нестабільність настрою, тривалий стрес призвів до погіршення фізичного стану: слабкості, підвищення тиску та появи проблем зі щитовидною залозою. Дії заподіювачей шкоди призвели до погіршення життя ОСОБА_1 , обумовили суттєве психологічне погіршення умов її функціонування у соціумі. Моральні страждання ОСОБА_1 , які пов'язані з обвинуваченням її сина у вбивстві та його знаходженні на протязі тривалого часу у слідчому ізоляторі важко розмежувати з її стражданнями, пов'язаними з розповсюдженням ганебних відомостей у СМІ. Заявлену суму підтримують фактори як: тривалість травмувального впливу; негуманність та неетичність дій автора статті, якій коментує не тільки судовий розгляд справи та обвинуваченого, а й ОСОБА_1 , яка у даному випадку не є політичною фігурою чи посадовою особою, а є матір'ю своєї дитини, яку вона, виконуючи свій обов'язок, захищає, за яку переживає. Поведінка матері під час страждань її дитини природньо може бути емоційною та нестриманою. Експерт вважає, що досліджувана ситуація призвела до негативної зміни житті ОСОБА_1 , в результаті дії заподіювача шкоди був порушений її психологічний стан, її репутація та відношення з оточуючими людьми. Внаслідок інформації, що розповсюдила газета “Наш Репортер» та журналіст ОСОБА_2 , були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 , деякі з втрат, можливо, є незворотними. Орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 складає від 100 000 грн. до 200 000 грн.
Також за проведення експертизи позивачем було сплачено 12 000 грн, які також підлягають стягненню з відповідачів. Після опублікування статті позивач звернулась із заявою до Кам'янського ВП за фактом порушення КП за ст. 182 ч.1 КК України та 29 січня 2018 року за ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2018 року про внесення ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про порушення недоторканості її приватного життя, та розголошення відомостей досудового розслідування, чим порушила її честь, гідність та ділову репутацію, внесені в ЄРДР на даний час розслідування триває. Моральну шкоду оцінює в 200 000 грн.
Короткий зміст відзиву відповідачів
У своєму відзиві та доповненні до нього представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С. МЕДІА» зазначив, що долучений позивачем висновок № 249/05/2018 Семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року складений ТОВ «Експертна дослідна служба України», а саме спеціалістом першого кваліфікованого класу Фраймович Л.В., установою яка не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі лінгвістики та писемного мовлення. Зазначене дає підстави стверджувати, що вказаний висновок не є допустимим доказом, а також вказаний експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Вважає, що поширена відповідачами інформація, зазначена у п.1 дослідницької частини висновку є достовірною, викладеною правдиво та також, що відповідає дійсності, що виключає наявність юридичного складу правопорушення з боку відповідачів.
Окрім цього, відповідно до відомостей, які містяться у відкритому Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо видів діяльності юридичної особи ТОВ «Експертна дослідна служба України» таких видів діяльності як проведення експертних досліджень в галузі психології за кодами КВЕД у вказаній юридичній особи не значиться. Згідно до класифікатора КВЕД-2010, розміщеного на офіційному сайті Державної служби статистики України ТОВ «Експертна дослідна служба України» не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі психології та визначення грошового еквіваленту розміру моральної шкоди. Зазначене дає підстави стверджувати, що вказаний висновок не є допустим доказом.
Зазначає, що висновок № 277/07/2018 був складений доктором філософії в галузі психології ОСОБА_16 , однак до самого висновку не надано будь-якого кваліфікаційного документу, який би підтверджував, що остання дійсно має повну вищу психологічну освіту, є атестованим судовим експертом та має стаж роботи саме у вказаній галузі 11 років.
У висновку № 277/07/2018 було вказано, що для проведення дослідження були надані: автобіографія, копія видавництва “Наш репортер» міський інформаційний тижневик: № 8 (274) від 21.02.2018 р., № 12 (278) від 21.03.2018 р., № 15 (281) від 11.04.2018 р., № 21 (287) від 23.05.2018 р., № 23 (289) від 06.06.2018 р. та № 50 (264) від 13.12.2017 р., однак предметом розгляду саме даного спору є стаття під заголовком «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», яка розміщена 13.12.2017 р. у міському інформаційному тижневику “Наш репортер» № 50 (264) на інші опублікування відповідачами статті позивач у позові не посилається. При цьому, копії аудіо записів на диску “Verbatim DVD +RW», файли VN 351467, VN 351468, VN 351469, позивачем для дослідження ТОВ «Експертна дослідна служба України» не надавались. Оскільки висновок складений особою, кваліфікація і стаж роботи якої не підтверджені, експертом до уваги взято статті, які не мають відношення до предмету розгляду справи, висновок складений не на основі усіх наявних та необхідних у справі доказів, то зазначене дає підстави стверджувати, що сам висновок є недостовірним, тобто таким, за допомогою якого не можливо встановити дійсні обставини справи.
У своєму відзиві посилається на ст.42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації в Україні», ст.ст.23, 277 ЦК України, у зв'язку із чим просить суд відмовити в задоволенні позову.
У своєму відзиві відповідач ОСОБА_2 зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі та вважає, їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив суду, що у статті не було поширено будь-якої конфіденційної інформації про сина позивача, адвокатів та працівників конвойної служби, оскільки відповідачами не зазначались відомості про національність, освіту, сімейний стан та здоров'я, адрес та дат місця народження вказаних осіб. Інформація позивача про те, що її син ОСОБА_17 вже не вперше звинувачується у вчиненні правопорушення підтверджується інформацією, яка міститься на офіційному веб-порталі «Судова влада України» при здійсненні пошуку інформації за обвинуваченням у справі відносно ОСОБА_18 є два кримінальних провадження за ч.1 ст.286 КК України та ч.4 ст.296 КК України, до яких маються рішення судів. Вказані судові рішення і були підставою для вжиття ним у статті фрази «и это не первый инцидент с ее сыном ОСОБА_6 . Правда, до этого обвинения были не настолько серьезными», що відповідає дійсності. У відзиві також зазначив, що викладені у статті обставини кримінального правопорушення щодо дій сина позивача ОСОБА_19 є відтворенням виступу фізичної особи, як свідка, що підтверджується зробленим ним аудіозаписом.
Зазначив суду, що оскільки інформація у статті є дослівним відтворенням публічного повідомлення фізичної особи свідка по справі № 208/1047/17 ОСОБА_20 , навіть якщо такі показання є неправдивими та можуть бути розцінені судом як такі, що принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача, то відповідачі не несуть відповідальність за їх відтворення, в тому числі у вигляді стягнення моральної шкоди.
Вказав також на те, що позивач не зазначає в чому саме виявилося порушення її право на повагу та недоторканість до честі, гідності та ділової репутації. Позивачем не вказано про обставини, які мають причинно-наслідковий зв'язок з розповсюдженням відповідачами інформацію про неї, і які свідчать про те, що в очах оточуючих вона почала сприйматися негативно, або яким чином завдано шкоди її діловій репутації, що для неї може проявлятися в ускладнені стосунків із пацієнтами та оточуючими.
У своєму відзиві посилається на ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації в Україні», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст.23 ЦК України. У зв'язку із зазначеним просить суд відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_21 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та посилались на обставини викладені в позові, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа» Шинкаренко С.О. позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволені позову, посилався на обставини викладені у відзиві на позов.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволені позову, посилався на обставини викладені у відзиві на позов.
Суд, вислухавши сторони, представників сторін, вивчивши матеріали цивільної справи та оглянувши та прослухавши надані суду докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є головним лікарем 4-ї лікарні міста Кам'янського, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами.
13 грудня 2017 року у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» № 50 (264), видавник ТОВ «М.О.С.Медіа» була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», автор якої є ОСОБА_15 , який працює заступником головного редактора, та вказане є предметом розгляду справи, а саме «возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией» (абзац 3);
«общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется» (абзац 4);
«свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (Бенько - прим. Автора) сделает меня соучастником» (абзац 11, 12);
«произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно» (абзац 14).
За заявою позивача експертом ТОВ «Експертна дослідна служба України» ОСОБА_22 11 травня 2018 року був складений висновок № 249/05/2018, згідно до якого експерт дійшов до висновку, що висловлення, наявні у тексті статті під назвою «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», розміщеної у міському інформаційному тижневику «Наш репортер» № 50 (264) від 12 грудня 2017 року, видавник ТОВ «М.О.С.Медіа» містять інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 ; висловлення наявні у тексті статті, які стосуються ОСОБА_1 є твердженнями (фактичними даними), а не оціночними судженнями.
За заявою позивача експертом ТОВ «Експертна дослідна служба України» був складений висновок № 277/07/2018, у якому зазначено, що за результатами психологічного обстеження ОСОБА_1 було встановлено, що в наслідок розповсюдження газетою «Наш репортер» інформації, яка принижує честь та негативно впливає на репутацію досліджуваної, її особистість зазнала негативних змін: з'явилась нервовість, нестабільність настрою, тривалий стрес призвів до погіршення фізичного стану: слабкості, підвищення тиску та появи проблем зі щитовидною залозою. Дії заподіювачей шкоди призвели до погіршення життя ОСОБА_1 , обумовили суттєве психологічне погіршення умов її функціонування у соціумі. Моральні страждання ОСОБА_1 ,які пов'язані з обвинуваченням її сина у вбивстві та його знаходженні на протязі тривалого часу у слідчому ізоляторі важко розмежувати з її стражданнями, пов'язаними з розповсюдженням ганебних відомостей у СМІ. Заявлену суму підтримують фактори як: тривалість травмувального вплив; негуманність та неетичність дій автора статті, якій коментує не тільки судовий розгляд справи та обвинуваченого, а й ОСОБА_1 , яка у даному випадку не є політичною фігурою чи посадовою особою, а є матір'ю своєї дитини, яку вона, виконуючи свій обов'язок, захищає, за яку переживає. Поведінка матері під час страждань її дитини природньо може бути емоційною та нестриманою. Експерт вважає, що досліджувана ситуація призвела до негативної зміни житті ОСОБА_1 , в результаті дії заподіювача шкоди був порушений її психологічний стан, її репутація та відношення з оточуючими людьми. Внаслідок інформації, що розповсюдила газета “Наш Репортер» та журналіст ОСОБА_2 , були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 , деякі з втрат, можливо, є непоправними. Орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 складає від 100 000 грн. до 200 000 грн.
Після опублікування статті позивач звернулась із заявою до Кам'янського ВП за фактом порушення КП за ст. 182 ч.1 КК України та 29 січня 2018 року за ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2018 року про внесення ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про порушення недоторканості її приватного життя, та розголошення відомостей досудового розслідування, чим порушила її честь, гідність та ділову репутацію, внесено в ЄРДР на даний час розслідування триває.
Згідно до висновків, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) обставинами, вказаними у запиті на експертизу; ОСОБА_1 завдані моральні страждання (моральна шкода) внаслідок розповсюдження вказаних у запиті недостовірних ганебних відомостей стосовно неї, у тому числі й у засобах масової інформації; ситуація, що досліджується за справою, є психотравмуючою для ОСОБА_1 ; орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 складає від 100 000 грн. до 200 000 грн.
Позивач у своєму позові посилається на те, що вказана інформація містить недостовірні відомості, доведена до відома необмеженому колу осіб, а тому підлягає спростуванню.
Після опублікування відповідачем недостовірної інформації у неї виникли психологічні фактори, що стали джерелом негативних емоцій і переживань, вплинули на реалізацію її намірів, ділові стосунки та відносини в сім'ї. Позивач втратила душевний спокій. Моральну шкоду позивач оцінює в 200 000 грн.
Ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ст.16 ЦК України та предметом позову є визнання інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість ділової репутації та її спростування, а також стягнення моральної шкоди.
Згідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір з цивільних правовідносин, до яких застосовуються положення ст.ст.275, 277, 297, 299 ЦК України.
Застосовані норми права та висновки суду
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За обставин цієї справи підлягало вирішенню питання щодо дотримання при поширенні інформації презумпції невинуватості.
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами.
У результаті розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної негативної інформації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Крім того, у справах даної категорії позивач має довести факт поширення інформації, яку він вважає недостовірною, а особа, яка поширила інформацію має довести достовірність такої інформації.
Відповідно до роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
Касаційний суд вже звертав увагу, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року в справі № 486/1112/16-ц (провадження № 61-16970св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Касаційний суд вже вказував, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц (провадження № 61-13490св21), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що: «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) вказано, що: «суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 751/3058/17 (провадження № 61-40787св18) зазначено: «у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, не відома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.
Разом з цим в таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлося про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
За результатом аналізу вказаних рішень можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики».
У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) Верховний Суд зробив висновок про те, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 (провадження № 61-13067св22) зазначено: «ОСОБА_2 на час поширення оспорюваної інформації обіймав посаду директора КП «РИТУАЛ СЕРВІС ПЛЮС», тому є публічною особою. Цю обставину позивач не заперечував та не спростовував.
Проте суди не врахували, що пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Межа допустимої критики стосовно публічної особи є ширшою, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перша неминуче та свідомо йде на те, щоб усі її слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04).
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі та ділової репутації, повинен враховувати зміст Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У зв'язку з викладеним межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.
Діяльність публічної особи є об'єктом підвищеного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.
Отже, позивач перебуває на посаді керівника лікарні та була депутатом міської ради, тому межа допустимої критики стосовно неї як публічної особи є значно ширшою. Позивач як публічна особа повинна була усвідомлювати, що вона самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов'язково приємною для неї, навіть шокуючою; вона мала бути готовою до того, що критика на її адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для неї.
Опублікована відповідачами інформація й містить елементи провокативного характеру, однак вона містить фактичні дані та не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Окрім цього, суд зазначає, що посилання позивача на те, що викладене в статті інформація безпосередньо стосується позивача як колишнього депутата міської ради ОСОБА_14 та побудована у формі іронічних звинувачень щодо її професійної діяльності, як головного лікарня 4-ї міської лікарні, є безпідставними, оскільки в опублікованій відповідачами статті немає жодного слова про професійну діяльність позивача та відсутні будь-які звинувачення щодо її професійної діяльності та наклепів.
Щодо вимог про визнання недостовірною, також що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, підлягає спростуванню інформація відносно позивача, а саме в частині статті «возле трупа нашли мобильный телефон. Он принадлежал ОСОБА_4 . Напомним, мать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , является экс-депутатом горсовета, а также главврачом 4-й городской больницы. ОСОБА_5 заявила, что якобы через сына ей пытаются мстить за ее борьбу с коррупцией», суд зазначає, що за вказаним фактом щодо знаходження телефону, який належить ОСОБА_23 , постановлено вирок, який набрав законної сили, що відповідно до вироку Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 року.
Щодо частини статті «общественные активисты серьезно опасаются, что указанный городской политик применит свои связи, чтобы ее сын ОСОБА_6 не понес ответственность за то преступление, в котором сейчас обвиняется», та щодо статті «свидетель сказал, что они поехали к ОСОБА_7 . Она по словам свидетеля ОСОБА_8 , говорила им, что не надо ничего никому рассказывать, что все решится. Более того, свидетель заявил, что из-за давления ОСОБА_9 вынужден был давать перед этим неправдивые показания правоохранителям. Он заявил буквально следующее: - Были такие угрозы ОСОБА_9 … если я не скажу ту ложь, которую я говорил изначально, она (Бенько - прим. Автора) сделает меня соучастником», суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації в Україні», редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.
Інформація щодо показів свідка ОСОБА_24 є дослівним відтворенням повідомлення фізичної особи свідка по кримінальній справі. Так, у Вироку Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.09.2019 року у кримінальному провадженні були зазначені показання вказаного свідка та було зазначено «…Йому ОСОБА_49 казала, що якщо він не буде казати ту неправду, яку сказав вперше, то вона його зробить співучасником. Вона його залякувала, погрожувала, кидалася у нього землею. Він змінив показання тому, що вирішив не брехати. З приводу погроз він все розповів поліції. ОСОБА_53 знав до подій, але не знав, що ОСОБА_41 його брат. Він звернувся до ОСОБА_7 за своєю ініціативою. Його допитували двічі. Коли він дзвонив у швидку, то в цей час ОСОБА_25 , наскільки пам'ятає, сидів у машині ззаду з правого боку. Коли під'їжджала швидка, то ОСОБА_22 затягував ОСОБА_25 в автомобіль. Під час проведення слідчого експерименту він казав правду, але щось міг наплутати. Того дня він не бачив, щоб ОСОБА_25 кульгав, останній пересувався абсолютно вільно без будь-яких проблем».
Щодо частини статті «произошла перепалка между ОСОБА_11 и ОСОБА_12 , руководителем общественной организацией «Громадська варта». Репортер не может позволить себе публиковать на своих страницах то, кто они (действующий главврач больницы и лидер известной в городе общественной организации) говорили в публичном месте друг другу. Скажем так, их поведение выглядело просто омерзительно», є оціночним судженням, оскільки містить певну критичну оцінку автора конфлікту осіб.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Долучений позивачем висновок 249/05/2018 Семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року складений ТОВ «Експертна дослідна служба України», а саме спеціалістом першого кваліфікованого класу Фраймович Л.В., складений установою яка не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі лінгвістики та писемного мовлення.
Так, відповідно до відомостей, які містяться у відкритому Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо видів діяльності юридичної особи ТОВ «Експертна дослідна служба України» таких видів діяльності як проведення експертних досліджень в галузі психології за кодами КВЕД у вказаній юридичній особи не значиться.
Згідно до класифікатора КВЕД-2010, розміщеного на офіційному сайті Державної служби статистики України ТОВ «Експертна дослідна служба України» не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі психології та визначення грошового еквіваленту розміру моральної шкоди.
Ст.ст.76, 80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ст.81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з урахуванням викладеного, згідно положень ст.ст.76,102 ЦПК України суд не приймає до уваги висновок 249/05/2018 Семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення від 11 травня 2018 року складений ТОВ «Експертна дослідна служба України», а саме спеціалістом першого кваліфікованого класу Фраймович Л.В., наданий позивачем ОСОБА_1 як належний та допустимий доказ на підтвердження спричинення моральної шкоди.
Щодо наданого висновку психологічної експертизи № 277/07/2018 від 26 липня 2018 року, який складений ТОВ «Експертно-дослідна служба України» доктором філософії в галузі психології ОСОБА_16 суд зазначає наступне.
Висновок був складений доктором філософії в галузі психології Журавльовою М.О., але до самого висновку не надано будь-якого кваліфікаційного документу, який би підтверджував, що остання дійсно має повну вищу психологічну освіту, є атестований судовим експертом та стаж роботи саме у вказаній галузі 11 років.
Відповідно до відомостей, які містяться у відкритому Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо видів діяльності юридичної особи ТОВ «Експертна дослідна служба України» таких видів діяльності як проведення експертних досліджень в галузі психології за кодами КВЕД у вказаній юридичній особи не значиться.
Згідно до класифікатора КВЕД-2010, розміщеного на офіційному сайті Державної служби статистики України ТОВ «Експертна дослідна служба України» не має такого виду діяльності, як складання експертних висновків у галузі психології та визначення грошового еквіваленту розміру моральної шкоди.
У самому висновку було вказано, що для проведення дослідження були надані: автобіографія, копія видавництва “Наш репортер» міський інформаційний тижневик: № 8 (274) від 21.02.2018 р., № 12 (278) від 21.03.2018 р., № 15 (281) від 11.04.2018 р., № 21 (287) від 23.05.2018 р., № 23 (289) від 06.06.2018 р. та № 50 (264) від 13.12.2017 р., однак предметом розгляду саме даного спору є стаття під заголовком «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», яка розміщена 13.12.2017 р. у міському інформаційному тижневику “Наш репортер» № 50 (264) на інші опублікування відповідачами статті позивач у позові не посилається. При цьому, копії аудіо записів на диску “Verbatim DVD +RW», файли VN 351467, VN 351468, VN 351469, позивачем для дослідження ТОВ «Експертна дослідна служба України» не надавались.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки висновок складений особою, кваліфікація і стаж роботи якої не підтверджені, експертом до уваги взято статті, які не мають відношення до предмету розгляду справи, висновок складений не на підставі усіх наявних та необхідних у справі доказів, тому суд не приймає його як належним, тобто таким, за допомогою якого не можливо встановити дійсні обставини справи.
З урахування викладеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача, відомості опубліковані у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», поширені відносно позивача 13 грудня 2017 року газетою-міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264) від 13 грудня 2017 року видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа»: загальний зміст досліджуваного тексту полягає у повідомленні невизначеному колу осіб - читачам видання Міського інформаційний тижневик «Наш Репортер» інформація про розгляд кримінальної справи ОСОБА_3 - сина ОСОБА_1 , колишнього депутата міської ради, головного лікаря міської лікарні № 4, визнання наклепом дії відповідачів з виготовлення та поширення зазначеної інформації відносно позивача, а також зобов'язання відповідачів спростувати зазначені відомості, у спосіб найбільший близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем керівника газети - міський інформаційний тижневик «Наш Репортер», видавник якого є ТОВ «М.О.С.Медіа», про те, що ними поширена недостовірна, така що не відповідає дійсності, порушує права свободи, міської ради ОСОБА_14 не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили, зобов'язавши редакцію газети міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» опублікувати спростування відомостей, поширених відповідачами 13 грудня 2017 року у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство» у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем керівника газети міський інформаційний тижневик «Наш репортер» та автора цієї статті про те, що ними поширена достовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію, опублікована у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство» та розповсюджена 13 грудня 2017 року газетою міський інформаційний тижневик «Наш репортер» № 50 (264), видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа» не підлягає задоволенню.
Щодо моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відшкодування моральної шкоди, яка завдана внаслідок порушення особистих немайнових прав відшкодовується на загальних підставах та в порядку, що передбачені ст. ст. 23, 1167 ЦК України.
Згідно до вимог ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Окрім цього, ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідно зазначити, що постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у пунктах 3, 5 роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 77 ЦПК України належним визнається доказ, який містить інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми доказами у відповідності до ст. 80 ЦПК України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Але, з вимог позивача не вбачається, що спричинення моральної шкоди виникла з вини відповідачів, що також не доведено в судовому засіданні та не підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Враховуюче зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано будь - яких доказів того, що їй спричинена моральна шкода, та у зв'язку з відмовою визнання судом недостовірною та відмовою у визнані такими, що не відповідаються дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача та відмовою про визнання наклепом дії відповідачів щодо відомостей опублікованих у статті «Сына экс-депутата Светланы Бенько судят за убийство», поширені відносно позивача 13 грудня 2017 року газетою-міський інформаційний тижневик «Наш Репортер» № 50 (264) від 13 грудня 2017 року видавник є ТОВ «М.О.С.Медіа», суд вважає, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди з відповідачів на користь позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову та відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, суд відмовляє позивачу у задоволенні витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.3, 32, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 201, 257, 277, 280, 297, 1167 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «М.О.С.Медіа», адреса: Дніпропетровська область, м. Камянське, пр.-т Шевченка, буд. № 46, офіс 216, ЄДРПОУ 38028677.
Суддя Похваліта С. М.