17 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Воскресенка Новотроїцького району Херсонської області, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025150000000397.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_8 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 24.08.2025 р. включно, без визначення розміру застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити ухвалу слідчого судді, визначивши підозрюваному ОСОБА_6 розмір застави, як альтернативу обраному запобіжному заходу.
Узагальнені доводи апелянта.
Захисник ОСОБА_8 , не погоджуючись з рішенням слідчого судді, зазначає, що приймаючи рішення про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею безпідставно не визначено розмір застави, оскільки положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, не позбавляють суд визначити відповідний розмір застави, як альтернативу обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім цього, захисник просить врахувати те, що ОСОБА_6 в суді першої інстанції поясняв, що заперечує свою провину, він не погрожував потерпілій, а навпаки хотів захистити її від надуманого боргу.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Слідчим управлінням ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025150000000397, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що приблизно в травні 2025 року, ОСОБА_6 , керуючись злочинним умислом, направленим на заволодіння чужим майном, а саме - грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 , за невстановлених обставин, вступив в попередню злочинну змову зі своїм знайомим - ОСОБА_10 , щодо заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 , під приводом повернення неіснуючого зобов'язання шляхом вимагання, поєднаного із погрозами насильства над потерпілою.
Володіючи інформацією про спосіб життя потерпілої, місце проживання, місце роботи та місця перебування останньої, усвідомлюючи той факт, що потерпіла ОСОБА_9 ніколи не мала та не має жодних боргових зобов'язань перед ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , останні розробили злочинний план, відповідно до якого вони будуть вимагати грошові кошти у потерпілої шляхом здійснення на неї психологічного тиску, залякування, висловлення погроз застосування насильства до потерпілої ними та з боку третіх осіб.
В подальшому, реалізуючи спільно розроблений ОСОБА_6 та ОСОБА_11 злочинний план, спрямований на здійснення незаконної вимоги передачі чужого майна, поєднаної з погрозою насильства над потерпілою, з корисливих спонукань, переслідуючи мету особистого незаконного збагачення ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , систематично впродовж періоду часу з травня 2025 року по 24.06.2025 р. виконували активні дії, направлені на досягнення спільної злочинної мети - заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 , а саме:
- систематично телефонували та відправляли смс-повідомлення потерпілій ОСОБА_9 , висловлюючи в розмові вимоги про передачу грошових коштів в рахунок неіснуючого боргу в різних сумах (від 1 900 грн. до 2 500 грн. щодня; 3 000 грн. щотижня на загальну суму 3 000 доларів США) з погрозами застосування насильства до останньої у разі невиконання висунутих вимог;
- неодноразово ініціювали зустрічі з потерпілою ОСОБА_9 , в тому числі приїжджаючи за місцем її мешкання, обмежуючи свободу її пересування поза її волею, в ході яких особисто висловлювали останній вимогу передачі їм грошових коштів з погрозою застосування насильства до останньої.
Побоюючись реалізації погроз з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , знаходячись в пригніченому емоційному стані, потерпіла ОСОБА_9 , під примусом, погодилась на виплату неіснуючого боргу в сумі 3 000 доларів США частинами. Після цього ОСОБА_11 , за попередньою домовленістю з ОСОБА_6 , повідомив ОСОБА_9 реквізити банківського рахунку, на який їй необхідно перерахувати кошти.
В подальшому, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 неодноразово вимагали від потерпілої ОСОБА_9 сплачувати частинами неіснуючий борг за повідомленими раніше реквізитами банківської картки. При цьому, потерпіла ОСОБА_9 , реально усвідомлюючи висловлені погрози та побоюючись їх реалізації, почала на вимогу ОСОБА_6 та ОСОБА_11 перераховувати на банківську картку ПУМБ НОМЕР_1 , реквізити якої надав їй ОСОБА_11 , різні суми грошових коштів на виконання незаконних вимог останніх.
Так, 27.05.2025 р. приблизно о 13.30 год. ОСОБА_6 , разом з ОСОБА_11 , реалізуючи спільний злочинний план, попередньо зателефонувавши ОСОБА_9 та, отримавши негативну відповідь на вимогу перерахувати на повідомлений раніше рахунок грошові кошти у сумі 3 000 грн., висловивши погрози застосування насильством до останньої, володіючи інформацією про місце проживання останньої, з метою залякування, прибули за місцем її проживання. В ході спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_11 висловили вимогу передачі їм грошових коштів, на що потерпіла ОСОБА_9 , побоюючись реалізації висловлених щодо неї погроз, передала ОСОБА_6 та ОСОБА_11 належні їй грошові кошти в сумі 500 грн.
В подальшому, 30.05.2025 р. приблизно о 15.00 год. ОСОБА_6 , маючи на меті особисте незаконне збагачення, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , продовжуючи реалізацію спільно розробленого злочинного плану, направленого на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 шляхом вимагання, попередньо зателефонувавши ОСОБА_9 за допомогою мобільного застосунку Viber висловив вимогу щодо перерахування на раніше повідомлений їй ОСОБА_11 номер банківської картки АТ «ПУМБ» НОМЕР_1 , грошових коштів в сумі 2 500 грн. в рахунок оплати частини неіснуючого боргу.
В той же день, потерпіла ОСОБА_9 , діючи під контролем працівників поліції, в ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії у виді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, здійснила транзакцію, перерахувавши на вказану ОСОБА_6 та ОСОБА_11 банківську картку, грошових коштів в сумі 2 500 грн.
В результаті вказаних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_11 незаконно шляхом вимагання у ОСОБА_9 отримали грошові кошти на суму 7 700 грн., які розподілили між собою, розпорядившись ними на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_6 , всупереч п. 1 додатку № 1, пункту а) додатку № 2 до Постанови Верховної Ради України № 2471-XII від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна», пункту 9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 р. та пункту 2 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 р., за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та у невстановлений час, але не пізніше 24.06.2025 р., не маючи передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних його наслідків, діючи умисно, незаконно придбав: корпус гранати РГД-5, корпус гранати М-67, підривач типу УЗРГМ-2, підривач типу М 213, які став зберігати без передбаченого законом дозволу за місцем свого мешкання за адресою АДРЕСА_2 , до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції 24.06.2025 р. в ході проведення санкціонованого судом обшуку вказаного домоволодіння.
Згідно довідок відділу вибухотехнічної служби Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів від 24.06.2025 р. вилучені предмети, а саме: корпус гранати РГД-5, корпус гранати М-67 - відносяться до категорії обмежено небезпечних, підривач типу УЗРГМ-2, підривач типу М 213 - відносяться до категорії небезпечних. На момент виявлення працівниками поліції гранати перебували у зібраному стані.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання слідчий мотивував наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_6 , тяжкістю кримінальних правопорушень, наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Врахувавши, що підозрюваний ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого злочинах, характер ймовірно вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу підозрюваного, який раніше судимий, наразі іншим судом притягається до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З урахуванням обставин інкримінованого кримінального правопорушення, його правової кваліфікації, положень ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для визначення підозрюваному розміру застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав ухвалу законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норми міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Застосовуючи відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч.1 ст. 263 КК України.
Так, наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання слідчого, зокрема дані заяви ОСОБА_9 , копії платіжної інструкції, виданої ОСОБА_9 , протоколів допиту потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_12 , про хід аудіо-, відео контролю особи від 30.05.2025 р., обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , довідки відділу вибухотехнічної служби Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про категорію вибухонебезпечності виявлених вибухових матеріалів від 24.06.2025 та інші матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою, апеляційний суд доходить висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду є реальним з огляду на характер і ступінь тяжкості інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, один з яких - особливо тяжкий, вчинений з корисливих мотивів, поєднаний з погрозами насильства, а також враховуючи, що ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, постійного чи тимчасового місця роботи, має реєстрацію на тимчасово окупованій території, неодноразово судимий, у тому числі за тяжкі та особливо тяжкі злочини, притягується до кримінальної відповідальності у ще одному кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді суду.
Також наявний ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків, які ще не допитані судом відповідно до вимог ст. 95 КПК України. За змістом матеріалів провадження, саме залякування та погрози вже використовувалися підозрюваним, як засіб впливу на потерпілу. За таких обставин слід погодитися з висновком слідчого судді, що реальна загроза тиску на учасників провадження з боку ОСОБА_6 зберігається як на досудовій стадії, так і під час судового розгляду - до моменту безпосереднього дослідження показань у судовому засіданні.
Окремо слід вказати на наявність ризику вчинення нових кримінальних правопорушень. Згідно з матеріалами справи, підозрюваний систематично вчиняє кримінально карані діяння, не має легальних джерел доходу, раніше судимий, зокрема за аналогічні правопорушення, а інкриміновані діяння вчинені в період дії попереднього запобіжного заходу. Такі дані свідчать про наявність стійкої злочинної мотивації та високої ймовірності продовження протиправної діяльності у разі перебування на волі.
Отже, рішення слідчим суддею прийнято на основі об'єктивно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому досліджені всі матеріали провадження та наведені в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, станом на день постановлення ухвали.
Стосовно заявлених захисником вимог про можливість визначення підозрюваному ОСОБА_6 певного розміру застави, апеляційний суд доходить наступного.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, його особистих характеристик та ризиків, передбачених ст. 177 КПК. У разі підозри у вчиненні тяжкого злочину застава встановлюється в межах від 20 до 80 прожиткових мінімумів.
Разом з тим, за змістом положень ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування
Відмовляючи у визначенні застави, слідчий суддя обґрунтовано врахував дані про особу підозрюваного, характер і тривалість злочину пов'язаного із погрозою застосування насильства над потерпілою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а також встановлені ризики. Апеляційний суд погоджується з цим висновком, враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України.
Отже, оскільки рішення слідчого судді, станом на день розгляду клопотання слідчого, є обґрунтованим та вмотивованим, а прокурором доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, ухвала слідчого судді відповідає вимогам кримінального процесуального закону, підстав для її скасування та вирішення питання про визначення підозрюваному ОСОБА_6 певного розміру застави, апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ _______________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3