15 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024152210000217 від 16.12.2024р. за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 2 квітня 2025 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Івано-Федорівка, Доманівського району Миколаївської області, українця, громадянин України, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
захисник ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції
за допомогою сервісу EASYCON )
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити в частині призначення ОСОБА_6 покарання. Звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Короткий зміст заперечення на апеляційну скаргу.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор просить вирок суду залишити без змін, апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст.121 КК України і призначено йому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі..
Зараховано ОСОБА_6 відповідно до ч 5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання період перебування під вартою з моменту затримання, а саме з 15 грудня 2024р. Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник вказує, що після умовно-дострокового звільнення обвинувачений з 20.07.2020 по 15.12.2024, на протязі 4 років і майже п'яти місяців, не вчинив жодного кримінального правопорушення, а тому на думку сторони захисту ОСОБА_6 виправився після вчинення 18.11.2014 злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, що позитивно його характеризує.
Зауважує, що потерпіла просила не позбавляти ОСОБА_6 волі, просила відпустити його, виявляла намір продовжувати проживати з ним однією сім'єю. Зазначає, що з травня 2024 року ОСОБА_6 проходив військову службу за мобілізацією, за цей час не вчинив самовільного залишення місця служби, дезертирства, жодного іншого порушення порядку несення військової служби, стійко і добросовісно виконував обов'язки військової служби, приймав участь у бойових діях, перебував у полоні держави - агресора, звідки був звільнений 26.10.2024, перебував на лікуванні у зв'язку із хворобою, пов'язаною із проходженням військової служби. Вважає, що вище вказане підлягає оцінці як інша обставина, не зазначена у ч.1 ст.66 КК України, яка пом'якшує покарання.
На думку сторони захисту, суд першої інстанції, не врахувавши зазначені обставини, які пом'якшують покарання, позитивно характеризують обвинуваченого, зробив висновки, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, та призначив покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого оскільки за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Узагальнені доводи заперечення на апеляційну скаргу
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор вважає, що судом при призначенні покарання враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, висновок органу пробації, відповідно до якого існує високий ризик вчинення кримінального правопорушення повторно, обставину, що пом'якшує покарання, щире каяття, а також таку пом'якшуючу обставину, на яку вказує захисту в апеляційній скарзі, а саме перебування обвинуваченого на службі в ЗСУ та його звільнення у зв'язку із перебуванням у полоні.
Також, зауважує, що суд, не зважаючи на думку потерпілої, яка просила суворо не карати обвинуваченого, вважав, що обвинувачений є суспільно-небезпечною особою, а тому вірно прийшов до висновку про необхідність призначення покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства. За таких обставин, звільнення від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_6 не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, як ним, так і іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення злочинів. На думку прокурора, апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_5 , не підлягає задоволенню.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, що 15.12.2024 близько 18:00 год. ОСОБА_6 , будучи раніше судимим за вчинення злочину проти життя та здоров'я особи, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою у нього, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка.
У ході сварки, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у небезпечний для життя та здоров'я спосіб. З цією метою, ОСОБА_6 взяв до рук кишенькового ножа, розклав, оголивши лезо та умисно, розуміючи протиправний характер своїх дій, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , яка в цей час перебувала на ліжку у положенні лежачи, діючи умисно, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді тілесних ушкоджень потерпілій, і бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_8 два удари лезом ножа в область грудної клітини зліва, у результаті чого, у ОСОБА_8 , утворилися тілесні ушкодження у виді проникаючого ножового поранення грудної клітини зліва та різаної рани лівої поперекової ділянки, лівобічний пневмоторакс, які могли утворитися від дії плоского колюче-ріжучого предмету типу ножа та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, на підтримку вимог апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Висновок суду, щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджений зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винність у вчинені вказаного кримінального правопорушення.
Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_6 , за ч.1 ст. 121 КК України, є правильною і апелянтом не оспорюється. А тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України, вирок в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 , покарання, суд першої інстанції у відповідності до ст. 65, 66, 67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше судимий за особливо тяжкий злочин, передбачений ч 1 ст.115 КК України, за місцем проживання характеризується посередньо, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, приймав участь у захисті Батьківщини під час воєнного стану, перебував у полоні, звільнений у зв'язку з пораненням, обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд визнав рецидив злочинів, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченому суд визнав щире каяття, крім того згідно ч.2 ст.66 КК України суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому - не перебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, перебування на службі в ЗСУ під час воєнного стану, звільнений у зв'язку з перебуванням у полоні та отриманням поранення, думку потерпілої, яка просила суворо не карати, висновок органу пробації, наданої у досудовій доповіді, з якого вбачається висока ймовірність вчинення обвинуваченим повторного правопорушення та дуже високий ризик небезпеки для суспільства, орган пробації вважав, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.1 ст. 121 КК України, належним чином вмотивувавши таке рішення у вироку.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З урахуванням цього, підстав вважати призначене обвинуваченому покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства, апеляційний суд не вбачає.
Є неспроможними доводи захисника про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Так, згідно з положенням ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про неможливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, судом першої інстанції враховано характер та ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який будучи раніше судимий за особливо тяжкий злочин, передбачений ч 1 ст.115 КК України, на шлях виправлення не став і знову вчинив тяжкий насильницький злочин, за місцем проживання характеризується з посередньої сторони.
Крім того, суд першої інстанції вірно врахував висновок органу пробації, наданий у досудовій доповіді, відповідно до якого та враховуючи характеристику ОСОБА_6 , його спосіб життя, історію правопорушень, існує висока ймовірність вчинення повторного правопорушення та дуже високий ризик небезпеки для суспільства, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства і не буде сприяти виправленню обвинуваченого.
Інших обставин, пом'якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого, які б не були предметом розгляду та аналізу суду першої та апеляційної інстанцій, апеляційна скарга не містить.
За такого, врахувавши всі обставини кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що суд, реалізувавши принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_6 покарання, яке відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
Обставини наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції, були в повному обсязі враховані при призначенні покарання, про що свідчить зміст відомостей та висновків суду, наведених ним у мотивувальній частині вироку.
Зважаючи на викладене, рішення суду є законним і обґрунтованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження апелянта, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, в зв'язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 2 квітня 2025 року, стосовно ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді