18.07.25
22-ц/812/1315/25
Провадження №22-ц/812/1315/25
14 липня 2025 року м. Миколаїв
Справа № 484/253/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О.
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'яномостівської сільської ради, Міністерство оборони України
про
визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_3 ,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Максютенко О.А. 23 травня 2025 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 28 травня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
В обґрунтування позову зазначав, що з 05 липня 2004 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2017 року.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з батьком.
Судовим наказом Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області № 2-н/484/72/19 від 05 липня 2019 року з ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх доходів. Виконавче провадження по стягненню аліментів закінчено 21 червня 2024 року.
Позивач зазначав, що перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 , має стабільне грошове забезпечення та повністю утримує та самостійно виховує неповнолітню доньку ОСОБА_7 . Відповідачка проживає окремо, має іншу сімю та не бере участі у вихованні та утриманні доньки.
Посилаючись на викладене, просив визначити постійним місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактичне місце проживання її батька ОСОБА_1 та встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_8 її батьком ОСОБА_1 .
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_7 , тобто взагалі без участі матері у житті дитини, а визнання відповідачем позову у даному випадку не може бути достатньою підставою для задоволення позову.
В апеляційній скарзі представник позивача - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував усіх доказів у справі та не дав їм належної оцінки. Після розірвання шлюбу, починаючи з 2017 року діти постійно проживали з батьком. Мати ніколи не брала участі у їх утриманні та вихованні, не відвідує батьківські збори за місцем навчання доньки. Донька і надалі бажає проживати з батьком, про що зазначила у заяві до органу опіки та піклування.
Крім того, ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за місцем проживання. В умовах війни, особовий склад Збройних Сил України може передислокуватися на інші місця служби в різні регіони України, що може становити перешкоду в реалізації батьком своїх прав та обов'язків щодо дитини. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно з метою повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав, інтересів та проходження військової служби батьком за місцем проживання.
У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 162-164 ).
Від представника позивача надійшла заява з проханням розглядати апеляційну скаргу у її відсутність та відсутність позивача ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу підтримують та просять її задовольнити.
Від представника органу опіки та піклування Кам'яномостівської сільської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника органу опіки та піклування.
В зв'язку з цим, суд розглядав справу у відсутність сторін, відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про народження, виданого 01 березня 2010 року Кам'яномостівською сільською радою Первомайського району Миколаївської області, серії НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 з 01 березня 1996 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована також його неповнолітня донька ОСОБА_5 з 21 грудня 2016 року.
З довідки про склад сім'ї, виданої сільським головою Кам'яномостівської сільської ради від 17 жовтня 2024 року вбачається, що до складу сім'ї позивача входить син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5
28 березня 2024 року рішенням виконавчого комітету Кам'яномостівської сільскої ради №47 було затверджено висновок, яким визнано доцільним визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду позивач просив встановити факт самостійного виховання дитини.
Отже, заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбаченіу статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Із вищенаведеного слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов'язків.
Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1 статті 164 СК України.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року.
В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації своїх батьківських прав.
Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання доньки ОСОБА_7 , 2010 року народження, відповідачка умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Позивачем не доведено факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина.
Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.
Також суду не надано доказів як того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем доньки, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт.
За таких обставин доводи апелянта про те, що мати малолітньої дитини не приймає участі у її вихованні та утриманні, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду, щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання доньки.
Визнання відповідачкою позову, не може слугувати достатньою підставою для задоволення позову.
Факт проживання дитини разом з батьком не заперечується сторонами. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов'язком та не потребує встановлення судом.
Таким чином, судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції вимоги, щодо визначення місця проживання дитини не були розглянуті, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати це питання, але це не перешкоджає позивачу звернутися до суду з новим позовом.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Тищук
Повний текст постанови складено 18 липня 2025 року.