Справа № 463/5254/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/1591/25 Доповідач: ОСОБА_2
14 липня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Львові, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10 червня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначенням розміру застави, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь, Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
та його захисників адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6
старший слідчий в особливо важливих справах Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_10 , звернувся з клопотанням до слідчого судді про застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з утриманням в ДУ «Львівська установа виконання покарань №19».
Клопотання мотивував тим, що у провадженні слідчих Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140110001578 зареєстрованого 16 квітня 2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Вважав, що підозрюваний ОСОБА_7 може ухилятися від органу досудового розслідування та суду, оскільки злочин, який інкримінується йому є тяжким, у разі доведення вини ОСОБА_7 може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, та останній, будучи обізнаним про покарання, що йому загрожує за інкримінований йому злочин зможе знищити сховати або спотворити будь-які із речей чи документів які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10 червня 2025 року задоволено клопотання слідчого.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у Державній установі «Львівська установа виконання покарань № 19» строком на шістдесят днів, тобто до 08 серпня 2025 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_7 , подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про застосування запобіжного заходу, або визначити розмір застави ОСОБА_7 в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також покласти на нього наступні обов'язки в разі внесення застави: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою, утримуватися від спілкування із свідками, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В доводах апеляційних скарг зазначають, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки слідчим суддею не було перевірено доводів сторони захисту, щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_7 .
Повідомляють, що ОСОБА_7 , як свідок Єгови, не може бути призваний на військову службу за своїм релігійним переконанням, а отже не може бути суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України.
Звертають увагу, що ОСОБА_7 з 2002 року є служителем релігійного об'єднання свідки Єгови, що підтверджується довідкою №10379 від 4 червня 2024 року, з 22 січня 2010 року він призначений керівником комітету релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя.
Наголошують, що ОСОБА_7 просив на основі його релігійних переконань замінити його військовий обов'язок на невійськовий, він не приймав військової присяги, не ознайомлений із наказом про зарахуванням його до військової частини, не вважає себе військовослужбовцем.
Звертають увагу, що слідчим та прокурором не обґрунтовано наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, окрім того наголошує, що ризики зазначені в клопотанні відсутні.
Повідомляють, що ОСОБА_7 не покинув території України, має постійне місце роботи в м. Стрию, має намір довести свою невинуватість, раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має позитивну репутацію та постійне місце проживання та реєстрації в м. Стрию, міцні соціальні зв'язки, перебуває у шлюбі, має трьох дітей.
Зазначають, що застава в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб буде достатньою для забезпечення належної поведінки ОСОБА_7 , оскільки він не має цінного майна чи інших грошових активів має трьох дітей, двоє з яких неповнолітні.
Заслухавши доповідача, доводи підозрюваного та його захисників на підтримку аргументів апеляційних скарг, виступ прокурора на заперечення доводів апеляційних скарг, вивчивши матеріали судової справи та дані які характеризують особу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі «Ilijkov v. Bolgaria»).
Відповідно до ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За частиною першою та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею ст. 177 цього Кодексу, окрім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням зазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Як убачається з ухвали слідчого судді та матеріалів судової справи, у провадженні слідчих Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140110001578 зареєстрованого 16 квітня 2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07 лютого 2025 року № 44 солдата військової служби за мобілізацією ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також призначено на посаду кухаря відділення забезпечення.
У порушення вказаних вимог нормативно-правових актів, солдат ОСОБА_7 самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.
Так, військовослужбовець військової служби по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 солдат ОСОБА_7 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 14 лютого 2025 року самовільно залишив тривалістю понад три доби ІНФОРМАЦІЯ_3 , який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та перебував поза межами розташування території ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту добровільної явки в ТУ ДБР у м. Львові, а саме до 09 червня 2025 року.
Відтак, у період з 14 лютого 2025 року по 09 червня 2025 року солдат ОСОБА_7 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував. Таким чином, солдат ОСОБА_7 , підозрюється у тому, що він під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 14 лютого 2025 року самовільно залишив тривалістю понад три доби ІНФОРМАЦІЯ_3 , який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та перебував поза межами розташування території ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту добровільної явки в ТУ ДБР у м. Львові, а саме до 09 червня 2025 року, чим вчинив самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
09 червня 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
9 серпня 2025 року старший слідчий в особливо важливих справах Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
10 червня 2025 року клопотання старшого слідчого задоволено слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова.
Ухвалюючи своє рішення про обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в повному об'ємі, правильно дослідив усі обставини справи та вірно прийшов до переконання про наявність ризиків, перелік яких передбачений ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 у відповідності до вимог ст. ст. 193, 194 КПК України, вислухавши доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового слідства.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу підозрюваного.
Згідно з наданими стороною обвинувачення даними, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а саме вчинив нез'явлення вчасно без поважних причин на службу у разі переведення з частини, вчинене в умовах воєнного стану, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим він може переховувався від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків, відтак застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Дані обставини є істотними та такими, що виправдовують тримання підозрюваного під вартою, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З урахуванням фактичних обставин підозри, характеру вчинення інкримінованого правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді першої інстанції, що зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу. Застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні досудового розслідування в тому числі щодо належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана особа може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваною особою зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрювана особа обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
На стадії досудового розслідування перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав можливої причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше досудове розслідування.
На стадії досудового розслідування слідчий суддя може, враховуючи правову позицію ЄСПЛ щодо визначення поняття «обґрунтована підозра» як існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п. 175 Рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року, остаточне 21 липня 2011 року), оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Окрім того, обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення. При цьому слід звернути увагу й на те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, визначати правильність кваліфікації дій підозрюваного. Слідчий суддя, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
У зв'язку із вище зазначеним не заслуговують на увагу аргументи сторони захисту, що підозра є необґрунтованою належними та допустимими доказами.
Наведене в апеляційній скарзі захисника не спростовує доводів обґрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушенні, а його належна процесуальна поведінка може бути врахована в подальшому, в тому числі й при призначенні покарання.
Наявність тих обставин, що ОСОБА_7 , як свідок Єгови, не може бути призваний на військову службу за своїм релігійним переконанням, а отже не може бути суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, апеляційний суд розцінює критично, оскільки посилання апелянта на факт приналежності до релігійної організації Свідків Єгови саме по собі не виключає можливості призову на військову службу. Відповідно до практики ЄСПЛ (справа Bayatyan v. Armenia) та Верховного Суду України (справа № 127/21294/17), особа має право на альтернативну (невійськову) службу, проте лише за умови належного оформлення відповідної заяви. Таким чином, належність до релігійної організації не є безумовною підставою для звільнення від виконання військового обов'язку.»
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до Конституції України, Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також практики Верховного Суду та ЄСПЛ, право на альтернативну службу реалізується лише за умови своєчасного подання відповідної заяви. В умовах воєнного стану це право може бути обґрунтовано обмежене в інтересах оборони держави». У разі недотримання процедури або у зв'язку з обмеженнями, введеними під час воєнного стану, така особа може бути мобілізована, незалежно від релігійних переконань.
Стаття 35 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до статей 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов'язком громадян України.
Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Вказані висновки зробив Верховний суд України у постанова ККС ВС від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24 (провадження № 51-317км25). Де суд також вказує, що перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
Наявність тих обставин, що ОСОБА_7 не покинув території України, має постійне місце роботи в м. Стрию, раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має позитивну репутацію та постійне місце проживання та реєстрації в м. Стрию, міцні соціальні зв'язки, перебуває у шлюбі, має трьох дітей двоє з яких неповнолітні, хоча і мають місце, однак не є безумовними підставами для відмови у застосуванні щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначенням розміру застави. Окрім того, колегія суддів вважає, що ці обставини в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Однак, ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_7 підозрюється,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у зв'язку із чим відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підставно не визначав розмір застави.
З огляду на зазначене колегія суддів, погоджується з висновками слідчого судді, щодо відсутності підстав для визначення розміру застави.
Інших доводів, які б безумовно свідчили про існування обґрунтувань для скасування ухвали слідчого судді, апеляційна скарга захисника не містить.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Відтак, ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу ОСОБА_7 є законною та обґрунтованою, а тому апеляційні скарги захисників слід відхилити.
Керуючись ст. 177, 183, 184, 309, 310, 376, 407, 419 КПК України, колегія суддів
ухвалу слідчого судді Личаківського районного суд м. Львова від 10 червня 2025 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначенням розміру застави ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4