Дата документу 15.07.2025 Справа № 334/7708/24
Єдиний унікальний № 334/7708/24
Провадження №22-ц/807/984/25
Головуючий в 1-й інстанції - Бредіхін Ю.Ю.
15 липня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
секретарБєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжя у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Черкун Валентина Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Черкун Валентина Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно за законом,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, а саме: 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 20.02.2024 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Черкун Валентини Іванівни із заявою про прийняття спадщини, 20.02.2024 була заведена спадкова справа № 72024661. 03.06.2024 із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулася донька спадкодавця - ОСОБА_2 . 14.08.2024 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь дружини ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Черкун В.І. звернулася мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Дана заява була посвідчена нотаріусом Волховського нотаріального округу Ленінградської області РФ Александровою О.Ю. Для того щоб вступити у спадщину тієї частки, яку відмовилася отримати ОСОБА_4 ОСОБА_1 09.09.2024 року звернулася до приватного нотаріуса Черкун В.І. про видачу свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 2/3 (дві треті) частки спадкового майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ). Постановою нотаріуса від 09.09.2024 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій та видачі свідоцтва про право власності на спадщину. Підставою такого рішення стала невідповідність заяви про відмову від прийняття спадщини, яку подала мати померлого ОСОБА_3 , яка є громадянкою РФ, с саме: відсутність легалізації заяви ОСОБА_4 для набуття нею юридичної сили на території України та документів про підтвердження родинних відносин між спадкодавцем та його матір'ю ОСОБА_4 . У відмові приватний нотаріус Черкун В.І. посилалася на те, що 01.12.2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», тому зазначена вище заява ОСОБА_4 підлягає легалізації шляхом проставляння апостилю. Наразі, вищезазначена постанова приватного нотаріуса унеможливлює отримання свідоцтво про право власності на спадкове майно, а також позбавляє позивача можливості будь-яким іншим чином розпоряджатися своїм майном. На переконання позивача, заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 не підлягає апостилюванню чи будь-якій іншій легалізації на території України у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04.02.2023 та роз'яснень Міністерства юстиції України, такої легалізації в даній ситуації не вимагається.
Відповідач у відзиві на позов не визнала позовні вимоги та заявила зустрічний позов із вимогою (з урахуванням заяви про уточнення) про визнання за нею права власності на 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за зустрічним позовом вказала про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько ОСОБА_2 . Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина на наступне майно: Квартира, за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору від 06.09.2010 року, посвідченого Банковською Ю.В. приватним нотаріусом ЗМНО за № 241. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину у встановленому законом порядку є донька ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_1 . У первісній позовній заяві позивач як на підставу подання позовної заяви в частині збільшення її частки у спадщині посилається на те, що заява ОСОБА_4 (яка є громадянкою РФ), посвідчена нотаріусом Волховського нотаріального округу Ленінградської області РФ Александровою О.Ю., не є офіційним документом на території України так як такий документ не легалізовано у встановленому законом порядку. Така заява, на переконання позивача за зустрічним позовом, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 77-78 ЦПК України. Відтак, така заява законно була не прийнята нотаріусом, та відповідно не може бути прийнята судом, так як не відповідає вимогам закону. Тому, частки спадкоємців після смерті ОСОБА_3 є рівними, та розподіляються між двома спадкоємцями, які прийняли спадщину.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Черкун Валентини Іванівни про визнання права власності на спадкове майно залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Черкун Валентина Іванівна про визнання права власності на спадкове майно за законом задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 3 661 (три тисячі шістсот шістдесят одна) гривня 30 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги первісного позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що чинне законодавство на момент звернення ОСОБА_4 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 до приватного нотаріуса не передбачало обов'язкової легалізації (апостилювання) даного документа. Легалізація заяви про відмову у прийнятті спадщини на наданий час є неможливою, при цьому відмова у позові порушує право позивачки на мирне володіння майном.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ткаченко О.С. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть повторно серії НОМЕР_3 від 23 квітня 2024 року.
Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 06.09.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Банковською Ю.В. за № 241.
Приватним нотаріусом Черкун В.І. заведена спадкова справа №14/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .
Згідно із матеріалами спадкової справи спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину у встановленому законом порядку є ОСОБА_1 , яка подала заяву 20.02.2024 року, та ОСОБА_2 , яка подала заяву 16.05.2024 року.
ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюбу від 10.05.2017 року серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 06.09.1984 року серії НОМЕР_5 .
14.08.2024 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь дружини ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Черкун В.І. звернулася мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Дана заява посвідчена нотаріусом Волховського нотаріального округу Ленінградської області РФ Александровою О.Ю.
ОСОБА_1 09.09.2024 року звернулась до приватного нотаріуса Черкун В.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом, а саме: 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Черкун В.І. від 09.09.2024 року №499/02-31 відмовлено у вчинені нотаріальної дії за вищевказаною заявою ОСОБА_1 , у зв'язку із тим, що заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 , а також документи які нею надані на підтвердження родинних зв'язків із спадкодавцем підлягають апостилюванню.
Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову і задовольняючи зустрічний позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах застосуванню підлягають саме норми Гаазької конвенції 1961 року, як міжнародного договору обов'язкового для України, а не постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав». Відповідно до статей 2, 3, 4 Гаазької конвенції 1961 року кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Таким чином, приватний нотаріус Черкун В.І. правомірно відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 2/3 частини квартири та не прийняла заяву ОСОБА_4 і додані до неї документи, у зв'язку із відсутністю на них апостилю.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Частиною другою статті 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу.
Згідно із ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
14.08.2024 із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь дружини ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Черкун В.І. звернулася мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Дана заява посвідчена нотаріусом Волховського нотаріального округу Ленінградської області РФ Александровою О.Ю.
Заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 не підлягає апостилюванню чи будь-якій іншій легалізації на території України у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04.02.2023 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (далі - Постанова № 107) та роз'яснень Міністерства юстиції України, такої легалізації у ситуації Позивачки не вимагається.
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Разом із тим 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, станом на день розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій заява про відмову від прийняття спадщини, видана на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.
Суд першої інстанції не врахував, що заява ОСОБА_4 посвідчена нотаріусом на території Російської Федерації, у відповідності з російським законодавством та містить усі необхідні для даного документу реквізити, а тому не потребує будь-якої додаткової легалізації.
Крім того, при розгляді справи не враховано, що заявою про відмову у прийнятті спадщини виражена воля спадкоємця ОСОБА_4 , яка забажала відмовитися від свого права на спадкування на користь позивачки ОСОБА_1 , при цьому добровільність, справжність і дійсність такого волевиявлення не спростована жодним чином. Відповідач за первісним позовом не заперечувала проти справжності (дійсності) даної заяви, наявності підпису чи проти відсутності її нотаріального посвідчення.
Таким чином, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 виключно через недотримання формальної процедури апостилювання.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Перший протокол», «Конвенція») зазначено, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 826/3694/16 ВС підкреслив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.
У рішенні у справі «Kopecky v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Позбавлення позивача за первісним позовом права на оформлення спадщини у визначеній частці з урахування заяви ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини, через формальну неможливість легалізувати документ, фактично є втручанням у право на мирне володіння майном, адже, отримавши заяву ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини, ОСОБА_1 мала легітимні очікування, щодо оформлення 2/3 частки у праві власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на безумовну можливість такого оформлення до зупинення дії відповідної Конвенції.
Враховуючи викладене, вимоги апеляційної скарги знайшли своє підтвердження і підлягають задоволенню у повному обсязі, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення вимог первісного позову. Що стосується вимог зустрічного позову, то зважуючи, на його доводи з приводу відсутності у позивачки ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спірну квартири і неможливістю оформлення права на спадщину, з урахуванням задоволення вимог первісного позову, зустрічний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку спірної квартири.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Черкун Валентини Іванівни про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Черкун Валентина Іванівна про визнання права власності на спадкове майно за законом - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В решті вимог зустрічного позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 905,38 грн., за подання апеляційної скарги у розмірі 5858,07 грн, а всього 9763,45 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 18 липня 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар
судді: І. В. Кочеткова
О. З. Поляков