Дата документу 18.07.2025 Справа № 331/7308/24
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №331/7308/24 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О. Є.
Провадження № 22-ц/807/1428/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
18 липня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцент-Банк», Банк), яке є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Акцент -Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідач на підставі анкети-заяви отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами своєчасно не надала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що утворилася станом на 23 листопада 2024 року в розмірі 35 575,25 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 21 391,76 грн, заборгованості по відсоткам - 16 183,49 грн. Існування такої заборгованості Банк пов'язував із неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань взятих на підставі кредитного договору № б/н від 30 травня 2013 року.
Посилаючись на викладене АТ «Акцент-Банк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №б/н від 30 травня 2013 року у розмірі 37 575,25грн з яких: 21 391,76грн - заборгованість за кредитом, 16 183,49 грн - заборгованість за відсотками, а також стягнути судові витрати у розмірі 3 028 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 30 травня 2013 року в розмірі 37 575, 25 грн, а також судовий збір в розмірі 3028 грн.
13 лютого 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сердюченка В.В. звернулася до із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення суду.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2025 року заяву
ОСОБА_1 про перегляд вищезазначеного заочного рішення суду задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року у справі №331/7308/24 скасовано та призначено справу до розгляду за правилами прощеного провадження із призначенням судового засідання.
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 рокускасуватита прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що Банком надані належні та допустимі докази у справі, зокрема відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку викладеними на банківському сайті, складає між позичальником та Банком кредитний договір; та суд не врахував, що відповідач, підписавши Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та ознайомившись і скріпивши своїм підписом Паспорт споживчого кредиту погодився з умовами договору щодо розміру процентної ставки та порядком зміни процентів за користування кредитом. Обставини щодо укладення договору на певних умовах та існування заборгованості по процентах за кредитним договором у визначеному Банком розмірі підтверджено письмовими доказами, які жодним чином не спростовані. Доказом наявності факту виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів" є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачем дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останнім своїх зобов'язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості. Суд не застосував у даній справі судову практику, де присутній Паспорт споживчого кредиту, а саме постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга разом з ухвалою Запорізького апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі була направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн (3 028, 00 грн Х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 37 575, 25 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався, зокрема, позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи Анкету-заяву, тарифів і пам'ятки клієнта, щоб в совокупності з анкетою-заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Крім того, на думку суду позивачем не підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами, оскільки надана Банком заява позичальника не містить умов щодо розміру процентів, яка була би погоджена позичальником та банк в жодній іншій формі не підтвердив, що було волевиявлення позичальника з приводу наведених в позовній заяві істотних умов договору з приводу процентів та комісії. Також суд врахував, що відповідачка отримувала кредитні кошти, користувалася ними. Сума витрат відповідача складає - 139 105,89 грн, сума зарахувань - 104 724, 78 грн, сума неузгоджених між сторонами відсотків, які були Банком незаконно списані - 47 541,88 грн. Враховуючи, що залишок поточної заборгованості за кредитом складає 34 381,11грн (139 105,89-104 724,78), а позивачем були нараховані відсотки на залишок поточної заборгованості за кредитом, які повністю погашено з коштів внесених відповідачем на погашення кредиту, а саме сумарно 47 541,88 грн,тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість за тілом кредиту відсутня, оскільки переплата за кредитом становить 13 160,77 грн (47 541,88-34 381,11).
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 30 травня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Акцент-Банку (а.с.22).
За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms/, складає договір про надання банківських послуг.
Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує.
За розрахунком заборгованості, доданим до позову, ОСОБА_1 станом на 23 листопада 2024 року має заборгованість у розмірі 37 575,25 грн, з яких: 21 391,76 грн - заборгованість за кредитом, 16 183,49 грн - заборгованість по відсотками, 0.00 грн - штрафи (а.с.4-21).
На підтвердження позовних вимог позивачем надано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 30 травня 2013 року станом на 23 листопада 2024 року, копію витягу з "Умов та правил надання банківських послуг в АТ "Акцент-Банк", розміщеного на сайті https://a-bank.com/ua/terms в розділі "Умови та правила", Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна Голд», копію паспорта споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка", копію документа, що посвідчує особу відповідача, довідку за картами, довідку за лімітами, виписку по картці (а.с.4-34,119-136).
Відповідно до довідки за картами, Акцент-Банк ОСОБА_1 відкрив рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: НОМЕР_2 , строком дії до вересня місяця 2018 року; № НОМЕР_3 , строком дії до жовтня місяця 2021 року; № НОМЕР_4 , строком дії до жовтня 2027 року (а.с.23).
При цьому, відповідно до довідки за лімітами Акцент-Банк по кредитному договору № б/н внутрішньобанківський реферанс SAMAB00000001212698 від 30 травня 2013 року за період з 30 травня 2013 року по 23 листопада 2024 року ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт 17.10.2013 в розмірі 5000.00 грн, який 22.09.2014 зменшено до 2840.00 грн, 02.10.2014 збільшено до 5000.00 грн, 08.12.2014 зменшено до 1850.00 грн, 09.01.2015 зменшено до 1850.00 грн, 27.01.2015 - збільшено до 5000.00 грн, 09.06.2015 збільшено до 12 000.00 грн, 24.06.2015 - встановлено 12 000.00 грн, 13.10.2015 - збільшено до 22 000.00 грн, 05.07.2016 - збільшено до 24 000.00 грн, 14 липня 2016 - збільшено до 26 000.00 грн, 31.08.2016 - збільшено до 28 000.00 грн, 30.06.2018 - зменшено до 20 290.00 грн, 18.07.2018 - зменшено до 19 260.00 грн, 27.07.2018 - зменшено до 17 260.00 грн, 20.09.2018 - зменшено до 15 830.00 грн, 23.11.2018 - зменшено 15 010,00 грн, 01.01.2020 - зменшено до 11 430.00 грн, 16.07.2020 - збільшено до 23 000.00 грн, 01.03.2022 - зменшено до 21 939.00 грн, 29.08.2023 - зменшено до 21 391.76 грн, 22.12.2023 - збільшено до 21 400.00 грн (а.с.137).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів Банк обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором що малася в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в якому умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його особистий підпис.
Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена.
Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.
За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг є вірні висновки суду з приводу того, що такі Умови та Правила не були частиною договору.
Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023 Х11 про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження № 14-131 цс19), у якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144 цс14).
Суд першої інстанції правильно встановив, що у Анкеті-заяві позичальника від 30 травня 2013 року відсутні умови договору про плату за користування кредитними коштами, тобто сторонами кредитного договору процентна ставка за користування кредитом не обумовлена, а доказів на підтвердження зворотного позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано. Зокрема, не доведено, що Витяг із Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку, тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» «Універсальна Gold», на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними у момент підписання Анкети-заяви.
Отже, за відсутності конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів, відсутності у підписаній відповідачем Анкеті-заяві умов про сплату процентів за користування кредитними коштами, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку, тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення з відповідачем кредитного договору.
Апеляційний суд зазначає, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 23 травня 2922 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20).
За таких обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суд у зазначеній справі вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573 св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707 св190), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
З огляд на зазначене доводи апеляційної скарги про те, що в даній справі слід використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, а постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), не заслуговують на увагу.
Оскільки позивачем не надано доказів того, що Умови та Правила надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, відповідач була ознайомлена та нею вони підписані, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що й не доведено правомірність дій банку щодо нарахування відсотків, які були стягнуті позивачем за рахунок коштів, які вносила відповідач на погашення заборгованості за кредитом.
Нарахування позивачем відповідачу відсотків за період з 30 травня 2013 по 29 березня 2025 років, що відображено у виписці та в рахунок чого здійснено списання коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості не грунтуються на вимогах закону та здійснено без домовленості сторін.
Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки статтею 1055 ЦК України визначена обов'язкова письмова форма кредитного договору, що потребує його підписання сторонами.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Як вбачається із виписки наданої позивачем, що ОСОБА_1 було знято коштів за кредитним договором в розмірі 139 105, 89 грн, а погашено заборгованості в розмірі 104 724, 78 грн, процентів нараховано банком в розмірі 47 541, 88 грн ( а.с.119-136).
Оскільки в анкеті-заяві від 30 травня 2013 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків у сумі 47 541, 88 грн та зарахував ці кошти на погашення тіла кредиту, зменшивши суму заборгованості за тілом кредиту за рахунок протиправно списаних банком відсотків, які нараховувалися позивачем за користування кредитними коштами.
Таким чином суд правомірно дійшов висновку щодо відсутності у ОСОБА_1 перед Банком заборгованості за кредитним договором №б/н від 30 травня 2013 року, оскільки фактична сума витрат ОСОБА_1 за кредитом є меншою, ніж сума погашена (зарахувань), та становить різницю у розмірі 13 160, 77 грн, відповідно до розрахунку: 104 724, 78 грн (загальна сума зарахувань ОСОБА_1 за кредитним договором) - 91 564,01 грн (фактична сума витрат відповідача за кредитом) (139 105, 89-47 541,88 грн))=3 160,77 грн.
З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «Акцент-Банк» щодо заборгованості за тілом кредиту та обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині стягнення відсотків і штрафу недоведеними належними та допустимими доказами, а тому такими, що задоволенню не підлягають. Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 18 липня 2025 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Трофимова Д.А.