Дата документу 16.07.2025 Справа № 331/3186/24
Єдиний унікальний №331/3186/24 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.О.
Провадження № 22-ц/807/1086/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
16 липня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Подліянової Г.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Міністерства оборони України - Зінченка Сергія Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування вимог заявником зазначено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з листопада 2019 року до 12 травня 2024 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією родиною без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, купували продукти харчування, побутові речі, техніку, їздили разом на відпочинок, піклувалися один про одного. Інших шлюбів за період спільного проживання у них зареєстровано не було. Вони проживали разом, як одна любляча родина.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 . Оскільки на час народження доньки, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не перебували у шлюбі, то заявницею ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була подана спільна заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану про походження дитини від ОСОБА_2 , запис про батька дитини до актового запису про народження було внесено з дотриманням вимог ч. 2 ст. 125 СК України.
Після народження дитини, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також їх спільна дитина проживали разом однією сім'єю в селі Просторе Чернігівського району Запорізької області.
На початку війни, під час загальної мобілізації, в березні 2022 року ОСОБА_2 був мобілізований до лав Збройних сил України.
Зважаючи на тривалий час спільного проживання однією сім'єю, наявність спільної дитини, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вирішили офіційно одружитися та 24.01.2024 року подали спільну заяву через за стосунок «ДІЯ». Датою укладання шлюбу було обрано 01.03.2024 року. Однак, вже після подачі заяви про укладення шлюбу, а саме 27.01.2024 року ОСОБА_2 при виконанні службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії Російської Федерації, отримав поранення: множинні ВОСП обличчя, ділянки живота праворуч, грудної клітини ліворуч, верхніх та нижніх кінцівок. Після чого ОСОБА_2 проходив лікування у м. Харкові, однак через тяжкість поранення, та незадовільний стан його самопочуття, його було транспортовано до військового госпіталю у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_5 від отриманих поранень ОСОБА_2 помер у військовому госпіталі.
Заявник ОСОБА_1 зазначила у заяві, що встановлення факту проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу має для заявника юридичне значення для набуття статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця та реалізації свого права на звернення до відповідних органів з метою отримання одноразової грошової допомоги після загибелі військовослужбовця та отримання пільг відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що і стало підставою звернення до суду.
Просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2025 року заяву задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник Міністерства оборони України - Зінченко С.О. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні заяви відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ця справа є фактично спором про встановлення такого факту, який виключно пов'язаний з наступним вирішенням спору про право, зокрема, про право на отримання виплат, передбачених постановою КМУ від 28.02.2022 №168 тощо, а відтак не може розглядатися у порядку окремого провадження; окрім цього зазначають, щоаявницею не надано достатніх доказів, на підставі яких можна було встановити факт проживання з ОСОБА_2 як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов'язків подружжя.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи встановлені судом обставини та досліджені докази, що містяться у матеріалах цивільної справи, приймаючи до уваги, що від спільного життя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мали намір зареєструвати шлюб в установленому законодавством порядку та виявили взаємну згоду на вступ до шлюбу, надіславши 21.01.2024 року через застосунок «ДІЯ» до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) спільну заяву про державну реєстрацію шлюбу; врахувавши також покази свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які підтвердили у судовому засіданні факт проживання заявника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дійсно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , про що Виконавчим комітетом Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 20 січня 2001 року, актовий запис № 07 (з.б.а.с.9).
Факт того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як чоловік та жінка, а також їх спільна дитина ОСОБА_3 з березня 2021 року проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою про фактичне місце проживання на території Чернігівської селищної ради № 182 від 13.05.2021 року, складеною старостою Просторівського старостинського округу Чернігівського району Запорізької області Мигован О.І., на підставі підтверджень сусідів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с.18-19).
Долучені заявником до заяви про встановлення юридичного факту фотографії свідчать про те, що заявник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також їх спільна дитина проводили багато часу разом, подорожували, відвідували родинні свята (з.б.а.с.19).
Заявник по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали намір зареєструвати шлюб в установленому законодавством порядку і виявляли взаємну згоду на вступ до шлюбу, що підтверджується заявою № 20240116-142963 про державну реєстрацію шлюбу, яку було подано 21.01.2024 року через застосунок «ДІЯ» до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Датою та часом державної реєстрації шлюбу було обрано 01.03.2024 року о 13 год. 00 хв.(а.с.16-17).
Копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 29.03.2017 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_10 , підтверджується, що ОСОБА_2 перебував на військовому обліку (а.с.11).
При цьому, ОСОБА_2 мав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Військовою частиною НОМЕР_4 «11» від 16.07.2018 року (з.б.а.с.11).
Із змісту довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 546, виданої Військовою частиною НОМЕР_5 від 01.02.2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_11 під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойового завдання з утримання визначеного району оборони військової частини НОМЕР_5 населеного пункту Двурічне, Куп'янського району, Харківської області молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав наступні поранення: зазнав множинні ВОСП обличчя, ділянки живота праворуч, грудної клітини ліворуч, верхніх та нижніх кінцівок (з.б.а.с.10).
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1204, виданої Військово-медичним клінічним центром Північного регіону від 16.02.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 27.01.2024 року по 16.02.2024 року знаходився на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (а.с.12-13).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 78 від 13.05.2024 року, виданого Національним військово-медичним клінічним центром «Головним військовим клінічним госпіталем», та довідки про причину смерті до форми № 106/о № 78, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 29 років, від отриманих ушкоджень внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків (а.с.15).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.05.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 29 років у місті Києві, про що 14.05.2024 року складено відповідний актовий запис № 121 (а.с.10).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилалася на необхідність забезпечення її права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час виконання обов'язків військової служби.
При цьому ОСОБА_1 не посилалася на обставини вирішення питання встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 в позасудовому порядку, з ухваленням за його наслідками будь-якого рішення органу державної влади або місцевого самоврядування та виникнення у зв'язку із цим публічно-правового спору за участю заявника.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту родинних відносин між фізичними особами, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.
Міністерство оборони України як суб'єкт владних повноважень не приймало рішень щодо відмови заявнику у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а заявник, відповідно, не отримувала відмову у призначенні такої допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати, що в неї наявний спір з Міністерством оборони України.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності спору про право з іншими спадкоємцями загиблого є тотожними поясненням третьої особи щодо позову або відзиву надані суду першої інстанції, що мотивовано відхилені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та додаткових роз'яснень не потребують.
Як вже наголошувалось апеляційним судом, предметом розгляду у даній справі є встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім'ю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
За вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як вже зазначалось, ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , про що Виконавчим комітетом Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 20 січня 2001 року, актовий запис № 07 (з.б.а.с.9).
Факт того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як чоловік та жінка, а також їх спільна дитина ОСОБА_3 з березня 2021 року проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою про фактичне місце проживання на території Чернігівської селищної ради № 182 від 13.05.2021 року, складеною старостою Просторівського старостинського округу Чернігівського району Запорізької області Мигован О.І., на підставі підтверджень сусідів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с.18-19).
Крім цього, заявник по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали намір зареєструвати шлюб в установленому законодавством порядку і виявляли взаємну згоду на вступ до шлюбу, що підтверджується заявою № 20240116-142963 про державну реєстрацію шлюбу, яку було подано 21.01.2024 року через застосунок «ДІЯ» до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Датою та часом державної реєстрації шлюбу було обрано 01.03.2024 року о 13 год. 00 хв.(а.с.16-17).
Колегія суддів також враховує покази допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які підтвердили у судовому засіданні факт проживання заявника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю, суд прийшов до висновку про те, що дійсно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.
У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_1 .
Натомість на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 до суду першої інстанції надала документи, які вказують на факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з загиблим ОСОБА_2 , докази їх проживання за однією адресою, народження та виховання спіьної дитини, бажання здійснити державну реєстрацію шлюбу.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга представника Міністерства оборони України - Зінченка Сергія Олександровича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Зінченка Сергія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: